WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → З’ясування народних джерел творчості письменника в школі - Реферат

З’ясування народних джерел творчості письменника в школі - Реферат

Реферат на тему:

З'ясування народних джерел творчості письменника в школі

Пантелеймон Куліш

Багатогранна діяльність П. Куліша нерозривно пов'язана з різними галузями народознавства. Він був уважним дослідником звичаїв, побуту, народного мистецтва, вивчав народну етику, національний характер і світогляд українців. Неабиякі заслуги П. Куліша і в збиранні та виданні народних пісень, дум, легенд, переказів, казок, повір'їв, інших жанрів фольклору. На особливу увагу заслуговує його двотомний збірник фольклорно-етнографічних матеріалів "Записки про Південну Русь". Його задум сам П. Куліш пояснював необхідністю створити своєрідну "енциклопедію найрізноманітніших відомостей про народ" України. У фольклорі він також вбачав зразок високого естетизму та художньої досконалості. "Дивні речі! Яка краса слова! Який дивний політ фантазії!" — захоплено відгукувався фольклорист про зібрані ним перекази.

Щоб глибше зрозуміти природу народознавчих зацікавлень письменника та принципи художнього освоєння ним ідейно-естетичного змісту та поетики фольклору, народних звичаїв, обрядів, народного світогляду загалом, учитель чітко окреслить портрет П. Куліша як фольклориста та етнографа під час вивчення його біографії. З усього масиву фактів та багатої інформації слід відібрати найсуттєвіше. Тому увагу учнів зосереджуємо: 1) на атмосфері фольклоризму, у якій виховувався Панько у роки дитинства, 2) ролі М. Максимовича у формуванні і становленні народознавчих інтересів майбутнього письменника, 3) огляді "Записок про Південну Русь" та інших праць одного з найвизначніших представників українського народознавства ХІХ ст.

Перед учителем обов'язково постає проблема: як краще це зробити? Перший варіант може бути традиційним. У ході розповіді про життєвий і творчий шлях письменника словесник робить своєрідні вкраплення і подає відповідну інформацію. Але в такому разі розпорошується цілісне уявлення про П. Куліша як фольклориста і етнографа, його народознавчі погляди. Уникнути ж такої недоречності можна шляхом проблемного висвітлення цього питання, яке формулюємо і виносимо на розсуд учнів приблизно так: "Які життєві обставини викликали інтерес П. Куліша до народної творчості і як це вплинуло на становлення його як народознавця і письменника?"

У розповіді про його дитячі роки доцільно використати автобіографічну розповідь "Жизнь Куліша", окремі місця якої учні зачитають у класі. Багато казок хлопчик наслухався від своєї двоюрідної сестри Лесі, яку дуже любив і яку мріяв, як стане багатирем, всю вбрати золотом. Та найбільше вплинула на Панька атмосфера доброзичливості, товариськості, поваги у взаєминах земляків. "Прості, — писав П. Куліш, — невчені люди були товариством, що збиралось по дрібних дворянських світлицях у Вороніжі. Замість політики, згадували вони про старовину, оповідували щоденні случаї, співали пісень українських... Не було кращого голосу ні в кого, як у Кулішевої матері; ніхто не співав таких давніх пісень, як вона; хмельнищина дійшла до неї не перепинена чужоземними співами. Вона в своєму старосвітському роді унаслідувала гладківщину (родова лінія матері письменника — О.В.) аж від берестецьких років. Пісня була в неї не забавкою: вона думала піснями. Сидя за роботою, ніколи во-на не вмовкала; тільки було зітхне, задумається — і знов співає. А серед беседи у неї було, що слово, то й приказка; проміж двома чи трьома періодами речі во-на, було, вставляє співний поетичний дріб'язок з народної антології. Розмова її інколи бувала дуже весела або посмішлива, — гостре мала слово; а другим разом поведе речі поважні про святощі, про людську долю, про давні давна — і дитині Пантелеймону любо було її слухати".

До того ж вороніжці жили старосвітським життям, у всьому дотримуючись українських звичаїв та обрядів. Вони збереглися аж до ХХ століття. Вже на еміграції в Канаді виходець із цього славного містечка Грицько Сірик у 1989 році згадував, як в неділі та свята воронізька молодь збиралася на майдані, поблизу східної брами поспівати і потанцювати. Походивши уздовж вулиць, розходилися по своїх кутках на гулі або вечорниці.

Зрозуміло, що така атмосфера повсякденного буття не могла не залишити сліду в душі емоційного, з бурхливою уявою хлопчика. Тому вже учнем Новгород-Сіверської гімназії він живо цікавиться українськими народними піснями. І коли до його рук потрапив збірник українських народних дум і пісень М. Максимовича, то він одразу вивчив його увесь напам'ять. Результатом таких зацікавлень стало оповідання "Циган" — перший літературний твір П. Куліша, написаний за мотивами народної казки, почутої від матері. Ці обставини зіграли не другорядну роль у роки навчання П. Куліша в Київському університеті, професором якого працював М. Максимович. Учений одразу зауважив зацікавленість студента народною творчістю, і між ними встановилися щирі взаємини.

П. Куліш не раз приходив на гостину до свого вчителя, показував йому свої фольклорні записи, зокрема збірник пісень, перейнятих від матері. Разом вони опрацьовували зібраний матеріал, виношували нові задуми. М. Максимович заохочував П. Куліша й до літературної праці. Згодом з-під пера письменника з'являються оповідання "Про те, від чого в містечку Вороніжі висох Пішевців став", "Про те, що трапилось з козаком Бурдюгом на Зеленій неділі", "Огненний змій", що становили власне літературне опрацювання сюжетів та мотивів українських народних казок, повір'їв, переказів та легенд.

Але П. Куліш не задовольняється цим. Він прагне глибше і усебічніше пізнати свій народ, його життя, побут, світогляд. У 1844-1845 роках молодий учений здійснює своєрідну подорож по селах Київської губернії. Основною її метою був збір фольклорно-етнографічних матеріалів для задуманої ним фундаментальної кількатомної праці про український народ. На жаль, реалізувати свій задум П. Кулішеві так і не вдалося. Світ побачили лише два томи "Записок про Південну Русь" та ще декілька публікацій. Однак і вони відіграли виняткову роль не лише в історії фольклористики, а й суспільно-політичному та духовному житті України.

Щоб глибше розкрити зміст і значення цієї праці, учитель зазначить, що середина ХІХ століття, час виходу в світ "Записок про Південну Русь", в житті українського суспільства позначена різким ростом та активізацією експансійно-шовіністичної політики Росії з усіма її трагічними наслідками. Маємо на увазі не лише розгром Кирило-Мефодіївського братства, а й стан освіти, культури, духовного розвитку взагалі. Скажімо, дані переписів 1740 і 1748 років засвідчують надзвичайно високий рівень освіченості населення в Україні, що відображало традиційно демократичний характер самої освіти. Промовисто це засвідчує такий факт: у семи полках Гетьманщини (Полтавської та Чернігівської губерній) на 1094 села припадало 866 шкіл з викладанням українською мовою. Але вже у 1804 році виходить указ про заборону навчання українською мовою, прямим наслідком якого стало різке скорочення освітніх навчальних закладів, спад духовності, отже, й національної самосвідомості. Уже в 1897 році на 100 душ населення припадало 13 грамотних, а українці стали найбільш малограмотним народом у Росії. Слід взяти до уваги й те, що натомість в самій Росії у 1852 році було 77 883 кабаки, а у 1859 — 87 388.7 Контрасти вельми промовисті. Цілком зрозуміло, що вихований на демократичних традиціях високої духовності, за обставин нещадного гноблення український народ виробляв нові національні форми духовного розвитку, усіляко протистояв горілчано-кабачному наступу на ці сфери свого життя. Недільні школи, мистецтво кобзарів та лірників, збереження народних звичаїв та обрядів, традицій національної релігії стали своєрідним форпостом української духовності. Формою боротьби за подальший розвиток нації на своїй природній основі. Навіть старці тут відігрівали особливу роль. "Відійшовши, — писав з цього приводу П. Куліш, — до найнижчого прошарку в народі за своєю злиденністю та неспроможністю до землеробських та інших робіт, українські старці посідають перше місце за розвитком поетичних та філософських здібностей".

Природно, що саме ці форми національного буття в умовах розгулу російської реакції були одним із найсильніших джерел формування національної самосвідомості українців. Так само цілком природний поглиблений інтерес до них і української інтелігенції, зокрема фольклористів та етнографів, культурно-освітніх діячів. Пояснюючи причини, які спонукали його взятися до підготовки і видання "Записок про Південну Русь", П. Куліш, зокрема, писав, що становище України у складі Росії в середині ХІХ століття загострило відчуття національної гідності, морального обов'язку перед своїм народом, що українці "почали відчувати значно гостріше аніж раніше жагу самопізнання", яка знайшла свій вияв у зростаючому числі книг з місцевої історії та етнографії, що стали видаватися в Києві, Одесі, Харкові та інших містах Півдня. Таке призначення "Записок про Південну Русь" зумовило і відповідний добір матеріалу, зміст видання в цілому, яке стало важливим джерелом вивчення українського народного світогляду і національного характеру, а відтак і становлення творчої індивідуальності П. Куліша.


 
 

Цікаве

Загрузка...