WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → З’ясування народних джерел творчості письменника в школі - Реферат

З’ясування народних джерел творчості письменника в школі - Реферат

3. Порівняйте характери Устима Кармелюка, Олекси Довбуша, Семена Гаркуші, інших народних месників і характер Миколи Джері. Що спільного є у них?

4. Розкрийте народну основу характерів інших персонажів, образів-символів, художніх засобів. З'ясуйте їх роль у розкритті характеру головного героя та ідейно-тематичного змісту повісті в цілому.

Оскільки учні раніше знайомилися з уривками з повісті і добре знають зміст твору, урок найдоцільніше провести методом лекції з елементами бесіди, матеріал для якої подаємо нижче.

Волелюбність характеру Джері формується у єдності двох суперечливих начал: високих і благородних поривань душі і неможливості реалізувати їх у житті за даних обставин. Зміст почуттів, переживань і потреб Миколи визначається народним розумінням краси, народними ідеалами добра і справедливості. Вони знаходять свій вияв у чесній праці, у ніжному коханні героя до Нимидори, оповитому народною піснею, осяяному казковим образом золотої птиці щастя, у квітах, яким він оздобив батьківську хату, у фольклорно-епічному образі степу, що таїть у своїх глибинах історичну пам'ять народу про одвічне прагнення цілих поколінь до волі тощо.

З народною творчістю зближує повість і одухотворення природи, явищ навколишньої дійсності. Сила, чистота і поетична ніжність кохання у народній поетичній свідомості досить часто пов'язується з образами верби, річки, озера, лісового джерела як місцем знайомств і зустрічей закоханих, зорями, які виступають уособленням людської долі. Тому невипадково ці образи інтимізують художню оповідь про ті чи інші події, органічно входячи у почуття і переживання, спосіб мислення героїв. Саме на цій основі побудоване зображення їх внутрішнього світу і в повісті І. Нечуя-Левицького. Вперше, наприклад, Микола бачить Нимидору під вербами на березі річки. А ось у погідному вечірньому небі він "вгледів дві ясні зірки вкупі, і йому здалось, що одна зірка — то його доля, а друга зірка — то доля тієї дівчини, що перед вечором брала в березі воду" [ІІІ; 40]. Мерехтлива зоря у нічному небі навіє йому трепетний спогад про Нимидору і тоді, коли він переховуватиметься в очеретах від посесорів під час роботи в артілі чорноморських рибалок.

Усе те викликає у героя почуття ніжності, бажання спілкуватися, ділитися думками і переживаннями, знайти їм відгук у інших людей. Тому-то, навіть непомітно для самої себе, довіряє йому найпотаємніші порухи зболеної душі Нимидора. Уболівання про долю дівчини-сироти спонукає глибше замислитися над причинами страждань батька, матері, односельців, незчисленних людських бід і народного горя. І свідомість Миколи фіксує все до найменшої деталі. Ось осавула, нехтуючи народними традиціями, не знявши шапки, не привітавшися з людьми, загадує на панщину. Така неповага панського поспіваки до людини викликає в його душі гнів і обурення. А ось скрипчинський пан не бажає видати за нього Нимидору, доки вербівська дівчина не вийде заміж за скрипчинського парубка. Такого не може знести горда, вільнолюбива Миколина натура. І в ній уже гніздиться помста за наругу, за вчинені кривди.

У змалюванні характерів І. Нечуй-Левицький рідко вдається до прямих фольклорних запозичень чи ремінісценцій. Та зміст і найтонші відтінки переживань і настроїв героїв виявляють у них риси народних месників, оспіваних у фольклорі. Пригадаймо тут хоча б пісні, легенди та перекази про гайдамаків, Устима Кармелюка, Семена Гаркушу, Олексу Довбуша. Їх герої завжди виступають не лише захисниками трудящих мас, а й пробуджують у них почуття власної гідності, впевненості у собі, допомагають їм усвідомити силу колективу у боротьбі проти зла і насильства.

Подібні ж внутрішні імпульси зумовлюють дії та вчинки Джері, Петра Кавуна та їх односельців. Поетична ніжність, жаль, співпереживання долі інших тут набирають нових змістових вимірів. Вони органічно доповнюють і поглиблюють потребу в самоутвердженні почуття гідності, самолюбства, кличуть до непокори і помсти. Величним постає перед нами Микола Джеря, психологізм образу якого набуває епічно-монументальних ознак, фокусуючи у собі і біль за марно витрачені сили у праці на пана Бжозовського та перші поразки у виступах проти соціальної несправедливості, і трепетну любов до своєї дружини, і знадливий та терпкий запах волі.

Добре послуговуються цій меті переведення оповіді з одного плану в інший. Епізод прощання Миколи з Нимидорою, наприклад, витриманий у суто інтимно-ліричних тонах. Плач Нимидори, близький до народних плачів, невтішні слова народної приказки про те, що чекати його додому слід тоді, коли виросте трава у світлиці на помості, сказані Миколою у відповідь дружині, з достатньою глибиною і виразністю передають драматизм ситуації. Та вже у наступній картині пожежі на панському дворі цей драматизм знаходить епічне вираження. Мотив вогню, у якому відлунюють фольклорні уявлення про очищувальну його силу, сприймається тут і як розв'язка цілого ланцюга конфліктів Миколи та інших вербівчан з паном і осавулою, тобто як помста за вчинені ними кривди і як очищення від усякої скверни кріпосницького життя взагалі. Разом з тим він починає і новий ланцюг інтриг, пов'язаний як з вірністю даному своїй дружині слову, так і з пошуками свободи та волі у невідомих краях, відкриваючи тим самим перспективу подальшого становлення характерів Миколи Джері та інших вербівчан-втікачів, знову ж таки уподібнюючи їх образи образам правдошукачів у народній творчості.

Епічна монументальність образу бунтаря-протестанта доповнюється тут і за рахунок образу селянської маси, зігнаної на гасіння пожежі. Посіяні Миколою зерна прозріння, підтримка його протестантських настроїв виявляються, зокрема, у прихованій байдужості та зумисній млявості кріпаків, бо ж народ хоч "і собі кричав, та все стояв на одному місці", люди, не поспішаючи загасили пожежу, "нащось лили воду відрами в огонь, неначе грались в якоїсь іграшки" [ІІІ; 67]. Гнівним, казково могутнім месником постає він в мареннях Нимидори. Тим самим письменник підкреслює, що й родина, хоч і прибита горем, залишена на страждання і нужденне животіння, не засуджує вчинків Миколи, а виявляє готовність розділити його подальшу долю. Така одностайність героя і його родини також поетично оспівана у фольклорі. До того ж мотив вірності і надалі буде у повісті одним із джерел духовної краси і моральної величі героїв, які додадуть їм сил чесно, послідовно до кінця свого життя пронести заповіді своєї юності. І ніщо — ні розлуки, ні чарівна принадність Мокрини, яка нагадає Миколі русалку, ні пекуча самотність та найжорстокіші удари долі не змогли похитнути цієї вірності, утверджуючи в характерах героїв справді людські цінності як у ставленні одне до одного, так і в ставленні до інших людей.

Психологічна палітра повісті збагачується, конкретизується в розповіді письменника про поневіряння вербівчан по сахарнях, бессарабських степах та в артілі чорноморських рибалок. Мотиви туги за рідним краєм, за родиною, описи тяжкого і безутішного життя бурлак тут типологічно споріднені із ідейно-тематичним спрямуванням бурлацьких, наймитських та заробітчанських пісень. І. Нечуй-Левицький показує таким чином, що і на "волі" бурлаки не знаходять сподіваного щастя, що скрізь, де панує експлуатація і гноблення, людина не може вільно і всебічно виявити себе. Тоді задоволення потреб у красі, колективізмі, щасті вона знаходить у самій боротьбі з такими обставинами, тобто самоутверджується. Тому-то і після скасування кріпосного права, повернувшись у рідну Вербівку, Микола підбурював селян проти визискувачів і до кінця життя йшов проти панів. Так І. Нечуй-Левицький через внутрішній світ героїв втілює у їх характерах народні ідеали краси, нездоланності, добра і соціальної справедливості.

Удома учні ще раз опрацьовують зібраний матеріал, осмислюють почуте на уроці, узагальнюють його і готують усне повідомлення, розкриваючи, конкретизуючи та поглиблюючи своє розуміння змісту епіграфа уроку.

Природа і національна своєрідність комічного, народні джерела психологізму, засоби його вираження — таке коло проблем, на яких зосереджуємо увагу під час вивчення повісті "Кайдашева сім'я". Учні мають також прочитати оповідання про бабу Параску та бабу Палажку, знову звернуться до етнографічного нарису "Українські штукарі та гумористи", повторять відомості про комічне та його місце в системі літературно-естетичних поглядів І. Нечуя-Левицького. У вступному слові учитель скаже, що предметом зображення у названих творах стали дріб'язковість, чванство, егоїзм, протиставлення себе іншим тощо. Скажімо, психологізм пісеньки-приказки "Коли б мені бог поміг свекрухи діждати", яку уїдливо наспівує Мотря, не такий уже й збіднений. Ненависть, зневага, злісна насолода уявною помстою, саркастична насмішка — ось основні його, так би мовити, параметри, які визначають сутність спотвореного сімейним побутом світу гоноровитої молодиці. Відоме, що ці якості характеру завжди знаходили в народній творчості рішучий осуд, оскільки породжували ворожнечу, внутрішню неповноцінність, нелад у сім'ї, громаді, суспільстві і протиставлялися здоровим нормам народної моралі, народним ідеалам краси і гуманізму. Їх зміст у народних звичаях, обрядах, піснях, казках завжди пов'язувався із взаємоповагою, чуйністю, взаємовиручкою, духовним багатством.

Цим же шляхом іде й І. Нечуй-Левицький. Скажімо, в оповіданнях про бабу Палажку та бабу Параску театралізована, міміка, жести, пустослівний лемент служать, як це ми бачили в нарисі "Українські штукарі ж гумористи", засобом самовираження героїнь, оскільки ними володіє нестримна потреба у спілкуванні з іншими людьми. Але характер цього спілкування комічний за своїм змістом, бо ж суперечить народним його нормам і не враховує інтересів співбесідника, громади в цілому. Навпаки, громада засуджує ці потреби як чужі їй, адже в їх основі лежать претензійність, себелюбство, зухвалість, галасливість, самовихваляння, розходження між словом і ділом, які баба Палажка і баба Параска прагнуть видати за прояв доброзичливості та порядності, викликаючи тим самим іронічне ставлення односельців до себе, осуд громадою своїх дітей та вчинків. Динамічне розгортання сюжетних ліній повісті "Кайдашева сім'я", пов'язане з образами Карпа, Лавріна, Мотрі, Мелашки та їх батьків, також відображає основні тенденції соціального і духовного розвитку українського села другої половини XIX століття. Висвітлення їх у повісті пов'язане з аналізом явищ життя і типізацією характерів на основі принципів народної психології та естетики, що поглиблює зміст цих характерів і твору в цілому.

Loading...

 
 

Цікаве