WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → З’ясування народних джерел творчості письменника в школі - Реферат

З’ясування народних джерел творчості письменника в школі - Реферат

Реферат на тему:

З'ясування народних джерел творчості письменника в школі

Іван Нечуй-Левицький

Своєрідність реалізму І. Нечуя-Левицького значною мірою зумовлена освоєнням фольклору. І це цілком закономірно, адже літературно-естетичні погляди письменника, його світогляд взагалі формувались під безпосереднім впливом народної творчості. Пісенність, звичаї, обряди, казки, легенди, перекази, повір'я, яскраві характери сільських дотепників та витівників — то атмосфера, у якій народжувався, міцнів і утверджувався інтерес І. Нечуя-Левицького до світу живого народного поетичного світосприймання. Досвітки, співи матері та дворових дівчат, фольклористичні зацікавлення батька, який кохався в історії рідного краю і охоче передавав дітям оповіді старожилів про давнину та місцеві події, зворушували серце і душу хлопчика, малювали в його багатій уяві картини з життя героїв фольклору.

Тому розповідаючи про дитячі роки майбутнього письменника, учитель наведе ряд фактів з листів, зробить огляд праць І. Нечуя-Левицького з питань фольклору та етнографії і тим самим розкриє джерела формування його поетичного світосприйняття. Доцільно тут навести уривок з листа до О. Кониського від 1 травня 1876 року, у якому письменник згадує, як баба Мотря часто водила його з собою по селу на хрестини, весілля та похорони. Під час відвідин родичів та знайомих хлопчика особливо вабила веселкова гама вишиваних рушників "та повиліплювані на грубах здорові орли".1 Уже з цього свідчення стає очевидним, що увагу майбутнього письменника привертали явища і деталі побуту, які своєю емоційністю, грайливістю та яскравістю барв і тонів надзвичайно виразно передають багатство і принадність духовного світу українського селянства.

Інтересом до народної психології, етики та естетики, продовжить учитель, позначені й фольклорні записи, фольклористичні та етнографічні праці письменника. Так, поведінку героїв пісень "Летять галочки у три рядочки", "Зажурилась, заклопоталась" та ін., записаних І. Нечуєм-Левицьким2, визначає виняткова скромність, повага до батьків і друзів, глибока пристрасність та разом з тим стриманість почуттів закоханих. Світлий опоетизований смуток, як вияв значно пізніших уявлень про людину і світ, органічно поєднується в них з найдавнішими шарами народної свідомості, що знаходить свій вияв у образах калини, орла, зозулі, голуба, голубки, соловейка і т. д., які досить часто становлять психологічну паралель до відповідних настроїв і переживань ліричного героя. Такі твори не раз були джерелом засобів відтворення соціально-психологічних станів у повістях та оповіданнях І. Нечуя-Левицького.

Винятково важливої ролі у становленні і розвитку реалізму надавав письменник і комічному. Він вважав, що "гумористика й сатира, природжені загалом українському народові, можуть тільки розвиватися і животіти на реалістичному ґрунті, на ґрунті живого людського живоття, а не помершого староття, мертвої романтичної трухлятини, що животіла тільки в мріях та уяві стародавніх романтичних письменників" [Х; 178]. Тому-то в народному гуморі та сатирі І. Нечуя-Левицького найбільше цікавить висміювання дріб'язковості, скнарості, претензійності, гоноровитості, прагнення диктувати ближнім свою волю та інші якості характеру, які суперечать виробленим упродовж віків здоровим нормам народної моралі, етики та психології, нормам трудового життя взагалі.

Розкриваючи на прикладі витівок Василя Єл., а особливо Антона Радивиловського психологічні основи сміху, І. Нечуй-Левицький в етнографічному нарисі "Українські штукарі та гумористи" вказує на багатобарвність українського народного гумору, влучність і ущипливість жарту, багатий арсенал прийомів вираження комедійного змісту того чи іншого явища. До найбільш характерних з них він відносить контраст між зовнішністю і внутрішнім станом, комічний натяк і деталь, комедійні ситуації, театральність пози і поведінки, поєднання низького і героїчного.

Разом з тим поряд із дошкульним, саркастичним сміхом І. Нечуй-Левицький вказує і на свого роду лірико-медитативну, філософську течію в українському народному гуморі, що характеризується якимось легким оптимістичним смутком, співчуттям, співпереживанням людиною долі інших людей і пафос творів сатирично-гумористичного фольклору, співзвучний світогляду і громадянській позиції самого письменника. Ці міркування І. Нечуя-Левицького варто занотувати до зошитів, адже до них десятикласники звернуться під час вивчення повісті "Кайдашева сім'я".

В огляді творчого доробку прозаїка, особливо ранніх творів, докладніше зупиняємося на повісті "Дві московки". Основою творення характерів Хомихи, Василя, Ганни є описи їх зовнішності, поведінки, взаємин між собою, ставлення до навколишнього світу. Внутрішні ж почуття і переживання героїв передаються переважно крізь призму авторського світосприйняття й авторської свідомості, також позначених рисами народної естетики.

Тут письменник зосереджує увагу насамперед на мальовничих побутових деталях портрета. Винесені ще в дитинстві з гущі народного життя, вони передають багатство і гармонію духовного світу героїв. Не важко зауважити, що такі деталі і порівняння у змалюванні, наприклад, зовнішності Василя, як чорні кучері, біла вишивана сорочка, лице, як свіжий мак на городі, мають фольклорне походження і проектують авторське оповідне начало у сферу народних уявлень про красу, у сферу народної естетичної свідомості взагалі.

Ритмічні імпульси фольклоризованої прози відчутні в роздумах-переживаннях старої Хомихи напередодні повернення сина. "Чи живий він, чи здоровий, — думала вона, — чи прибуде до мене? Чого не трапляється москалеві на чужій стороні? Може, його на войні вбито, може його звір зачепив у лісі темної ночі, а, може, де занедужав на чужині, лежить один і нікому порадоньки дати" [І; 52-53]. Стан самотньої безщасної вдови далі поглиблюється шляхом авторського коментування її думок і переживань: "Літає материна думка то по степах широких, то по темному лісі в глуху темну ніч, то бачить вона його слабкого, недужого, в якійсь чужій хаті, між чужими людьми, то на битій дорозі, де його напали недобрі люди. А серце материне ниє та ниє..." [І; 53]. Місткість цього психологічного малюнка — у його простій життєвій змістовності. Так, через народнопоетичні образи і ритмізовані конструкції речень її внутрішній світ трансформується у сферу людських взаємин, характеризуючи їх як взаємини крайньої взаємовідчуженості, як всенародне горе. Психологізм у такому разі набирає ліро-епічних вимірів, надаючи почуттям і переживанням героїні загальнолюдського змісту.

Але усвідомлення цього змісту заводить героїв у безвихідь, ще більше гнітить особистість, ставить її перед необхідністю терпеливо, саможертовно зносити нужду і горе, покладаючись на чесну працю та свою гірку долю.

Такою у повісті "Дві московки" постає перед нами і Ганна. Почуття світлого смутку, надії, душевна м'якість, прагнення чогось рідного, милого, близького, пошана до інших людей надають дівчині, коханій, дружині, матері особливої поетичної принадності, уподібнюючи її до героїнь українських народних ліричних пісень. Ці риси внутрішнього світу зримо проступають уже в її портреті, у поведінці. Червоні квіти, що заквітчували голову, стрічки вдало гармонують з невеличким, але повновидим і кругловидим лицем, дбайливо накладеними косами, темно-русими бровами й синім невеличким тихими та лагідними очима. "Гарна та привітна дівчина. І добридень мені оддала, і намітку на мені поправила, і розговорилася зо мною любо, і дивилась мені в вічі привітно. Господи, яка гарна та моторна дівчина", — говорить про неї Хомиха [І; 59].

Благородність духовного світу Ганни зумовлює і її потреби, чи не найголовнішими з яких є щастя, творення для себе і для інших добра. У трактуванні цих понять І. Нечуй-Левицький знову ж таки виходить з народного їх розуміння. Щастя, добро для його героїв — це насамперед чесна праця, яка приносить благо людині, стає основою не лише матеріального достатку, а й джерелом щирості, братерського тепла у сім'ї, задоволення взаєминами в громаді, з навколишнім світом в цілому. Однак прагнення Хомихи, Василя, Ганни творити добро вступають в гострий конфлікт із суспільними обставинами, які сформувалися на ґрунті прямо протилежної моралі. Василя забирають у москалі. У тяжкому та непоправному горі помирає Хомиха, зазнають поневірянь і помирають у нужді й злиднях Ганна та її подруга Марина. У такий спосіб письменник послідовно проводить думку: соціально-несправедливе суспільство залишається байдужим до потреб, життєвих принципів та ідеалів людини з народу, неминуче призводить до передчасної загибелі цих потреб, принципів та ідеалів, до трагічної самотності, що так само передчасно зводить цю людину в могилу.

Роботу над повістю "Микола Джеря" розпочинаємо з самостійного читання твору. Після того, як учні виконали це завдання, на уроці колективно обговорюємо прочитане, коментуємо ті чи інші епізоди, якості вдачі героїв, описи природи, портрети тощо. Визначеності та цілеспрямованості бесіді надасть оцінка І. Франком головного героя твору, яка стане своєрідним епіграфом до уроку: "Микола Джеря, хоть кріпаком родився, був однако з людей, котрим ціле життя воля пахне, був з тих здорових натур, що скорше вломляться, а зігнути не дадуться".3 Підкреслюємо, що саме це ріднить його з образами героїчного епосу та інших героїв фольклору про боротьбу українського народу проти соціального, національного та духовного поневолення. Тому ця оцінка й стане за основу з'ясування народних джерел ідейно-естетичного змісту та художніх особливостей повісті, у ході якого на обговорення виносимо ряд питань і завдань. Серед них:

1. Чим визначається зміст почуттів, переживань і потреб Миколи? Як вони впливають на формування його характеру?

2. Що зближує повість із народною творчістю в описах природи?

Loading...

 
 

Цікаве