WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → З’ясування народних джерел творчості письменника в школі - Реферат

З’ясування народних джерел творчості письменника в школі - Реферат

Тепер спробуємо простежити принципи художнього освоєння в його драматургії народних уявлень про життя, свободу, мету, смисл, цінність людського буття тощо. В народній свідомості, що яскраво відобразилося у фольклорі, уявлення про зміст життя якнайтісніше пов'язані з працею. "Щоб людиною стати, треба працювати", "Праця людину годує, а лінь — марнує", "Без діла слабіє сила", "Землю прикрашає сонце, а людину — праця", — стверджують народні прислів'я та приказки. Праця формує духовний і моральний світ людини, є першоосновою її життя. До того ж, як зауважує М. Стельмахович, "з давніх-давен вважалося, що навіть у найбільшому горі душу очищає, зцілює і повертає до життя саме праця". Отже, вона не лише першооснова життя, а й могутня життєтворча сила.

З такого розуміння праці як життя виходять у своїх діях та вчинках і герої драматургії М. Старицького, завдяки чому праця тут стає важливим композиційним чинником, набирає ознак естетичної категорії. Так, Павло Чубань з драми "Не судилось" твердо переконаний в тому, що жити необхідно своїми руками, завойовуючи невтомною працею собі на щастя. Ця думка зв'язує в тугий вузол цілий ряд складових філософських проблем, загострює конфлікт твору, у її сприйнятті і розумінні характери героїв розкриваються усе повніше й повніше. Вірна традиціям трудової моралі, Катря не може роздвоювати свою душу і до самозабуття кохає Михайла. У цьому вона знаходить своє щастя, свободу. Щирий у почуттях до неї й Михайло, хоч виріс у панському середовищі. Та поєднати два різні світи, два способи життя в одне ціле не так легко. Через скупу, але досить промовисту деталь — порепані руки Катрі — драматург показує непослідовність героя, якусь його внутрішню самому не зрозумілу відчуженість від селянського світу, несумісність їх ідеалів. Тому-то щастя, здобуте в праці, як він сам говорить, для нього трудне щастя, на яке в нього не вистачає сил. До того ж Михайло не завжди виявляється людиною обачливою і вольовою. В результаті взаємини закоханих набирають деталі драматичнішого характеру і призводять до трагічної розв'язки.

Боротьба зі злом і будь-якими проявами потворності, творення добра і блага — ще одна істотна грань народнопоетичних уявлень про життя. Менший брат. Дідова дочка завжди проймаються співчуттям до скривджених, прагнуть у всьому допомагати їм. Як велике і непростиме зло сприймається у народній творчості неповага до батька, матері, братів та сестер, роду в цілому. Забагатівши, брати у думі "Вдова і три сини" почали зневажати рідну матір і вигнали її з дому. Спотикаючись, ідучи з рідного двору, з гіркими сльозами на очах удова промовляє:

Ой, сини мої, сини, як три гласні ясні соколи!

Бодай ви щастя-долі не мали,

Як при старості літ з домівки зіслали!

Хоть би я в вас ні жила, ні їла,

Хоть би в тихомирстві посиділа.9

Покарані за зверхність і безсердечність, сини зазнають зневаги громади, їх спіткає біда за бідою, горе за горем. Натомість чуйного челядина, який прийняв зневажену синами матір і доглядав її, та ж громада оточує повагою, він користується у неї неабияким авторитетом. Творчо осмислюючи народно-епічну традицію, М. Старицький у драмі "Не судилось" створює образ простого сільського парубка, винятково співчутливого, благородного, розсудливого і принципового. Ковбань — ідеал людини у народному його розумінні. Заради великого, глибокого і справді щирого почуття кохання до Катрі він готовий на моральну самопожертву для неї, прикриваючи собою гріх дівчини, яка заплуталась в лабіринтах своїх почуттів і зазнала стільки горя в житті.

В інших же творах благородство героя як основа його життєтворчості і життєдіяльності пов'язується з виконанням ним свого патріотичного, загальнолюдського обов'язку. То ж не дивно, що найвищим проявом благородства тут нерідко виступає навіть смерть. Ні, зовсім не у хвилину розчарування, зневіри у свої сили, а в момент найвищого піднесення і напруження фізичних, духовних і моральних сил сотник, Мар'яна, Катря та інші герої історичної драми "Оборона Буші" свідомо роблять останній крок, ідучи назустріч своїй загибелі. Гордий за свою доньку, батько благословляє її на смерть. Відхиляє усі спроби ціною відступництва врятувати собі життя Мар'яна.

Вмотивовуючи такий вибір героями свого шляху, драматург співвідносить, зіставляє найрізноманітніші, часом прямо протилежні явища суспільства, події у житті героїв, знаходить і встановлює діалектичні зв'язки між ними і, таким чином, освітлюючи одне явище, одну подію через інші, створює цілісні, глибоко місткі за своїм змістом характери, які кожен зокрема і разом узяті й створюють авторську концепцію життя як творення добра.

Так, епічний образ кобзаря, його дума сповнені болю і гіркоти, викликають передчуття нової січі, ще одного кривавого бенкету. Поволі цей настрій проектується на Cвиридиху, внука, одного, другого слухачів, а відтак на весь майдан та присутніх людей. У результаті і зміст думи з описово-розповідального переростає у войовничо закличний, сповнений драматично-героїчного пафосу, у якому конденсується настрій не лише кобзаря, громади, а й цілого народу, вчувається відлуння віків. Розвиток дії рухають роздуми героїв про події, що наближаються, ставлення до них, їх значення у житті кожного зокрема і народу в цілому. Органічними у цьому контексті є розмови Мар'яни з Катрею, які підсумовуються у монолозі Мар'яни, сповненому суперечливих роздумів, вагань про свою громадянську позицію у скрутний для України час. Перед нею постає дилема: чи свій жаль, власне горе чи продовжити справу свого батька, який усього себе віддав людові, "За волю бивсь, за щастя його дбав, і от тепер дає за його душу..." [IV; 378]. І вибір падає на останнє. Мар'яна зливається з юрбою, доля народу відтепер стає її долею. Епічне начало переростає у ліро-епічне, зображення — у вираження, надаючи дії особливої стрімкості і гостроти, синтезуючи в єдине ціле конкретне, одиничне і загальне, особисте і загальнонаціональне.

Муки і страждання Мар'яни вибухали гнівом. Жадобою помсти за сплюндрований край, і героїня напружує усю свою силу на захист Вітчизни. Її незламна воля піднімає не лише козаків, а й усе жіноцтво фортеці до рішучого смертельного бою з ворогом:

Мар'яна (вибігла на чолі жіночого війська, зі стягом).

На ворога! До зброї, мої сестри!

Ген за муром батьки наші й брати.

За рідний край вмирають славно, чесно;

Так докажім, що кров у вас одна

І серце теж! Геть набік чулість, сльози!

Насталимо одвагою наш дух,

Всі сили ми напружимо до бою...

Хай віддають, хай знають вороги,

Що умирать українки уміють! [IV; 482-483]

Не важко зауважити в цій сцені вплив думового епосу, історичних пісень, легенд та переказів. Він і в змісті героїчного, яким пройнятий внутрішній світ Мар'яни та козацької громади, і в засобах його вираження. Як і в народній творчості зміст життя людини у такій ситуації визначається максимальним напруженням її зусиль, спрямованих на боротьбу із супротивними силами. Звідси епічна монументальність як внутрішнього, так і зовнішнього психологізму, акцентація уваги на духовному і моральному пориві головного героя, звідси побратимство і одностайність усіх учасників оборони фортеці, які стали під високо піднятий Мар'яною стяг. Трагічний фінал твору має глибокий філософський підтекст, у якому відлунюють народні уявлення про життя, смерть і безсмертя: загибель як вияв вірності героїчним традиціям свого народу, в ім'я нескореності і свободи прийдешніх поколінь і є тією життєтворчістю, яка веде людину і народ у храм вічної краси, безсмертя, добра і блага.

Loading...

 
 

Цікаве