WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → З’ясування народних джерел творчості письменника в школі - Реферат

З’ясування народних джерел творчості письменника в школі - Реферат

1. Життя і побут, внутрішній світ людини, її дії та вчинки — основний предмет зображення.

2. Протилежність поглядів на життя, принципів моралі та етики, уявлень про красу як джерело конфлікту.

3. Прагнення свободи, щастя і становлення конфлікту та характерів.

Драматургія і театральна діяльність М. Кропивницького позначені особливою увагою до рис національної психології українців. У художньому осмисленні граней внутрішнього світу свого героя М. Кропивницький виходить з ідейно-естетичних засад фольклору. Це виявляється насамперед у пильній увазі драматурга до повсякденного життя і побуту, у розкритті найніжніших поривань людини, яскраво вираженій морально-етичній та народно-психологічній основі формування і становлення характерів героїв. Разом з тим драматург поглиблює соціально-психологічну мотивацію дій, вчинків, характерів своїх героїв, а отже, і соціально-психологічну загостреність конфлікту, в результаті чого конфлікти, як і самі характери, стають більш динамічними, що веде до інтенсивного розвитку критичного начала. Так, уже у першій за часом появи драмі "Дай серцеві волю, заведе в неволю" в сцені зустрічі Семена з Одаркою та монолозі Семена, які започатковують конфліктну ситуацію, що згодом з появою Микити переростає у конфлікт, через місткі деталі драматург трансформує багатогранний поетичний світ Семена. І ремарка "ніби зачарований дивується", і звертання подумки до батьківської оселі, як до живої істоти, і верба, посаджена разом з милою, і всякий цвіт — то знаки благородної, ніжної та разом з тим сильної і вольової у своїй красі душі Семена.

Такий же світ і Одарки. Вона і весела, і жартівлива, і грайлива та завжди статечна у взаєминах із Семеном. Образ вечірньої зорі, до якої Одарка "щовечора молилась", "їй одній розказувала своє горе", "перед нею однією сліз не ховала", надає образові поетичної принадності. Він разом з образом Семена, стає уособленням народного ідеалу краси, моральної і духовної досконалості такого спорідненого з ідеалом самого письменника. Тому аж ніяк не можна погодитися з думкою, що ці сцени позначені нашаруванням мелодраматизму.

Продовжуючи започатковані у конфліктній ситуації провідні мотиви у наступних діях, письменник змальовує сцени розваг молоді, в які вносить соціальні елементи, розкриває психологію різних верств суспільства. Свого часу З. Мороз із цього приводу відзначав, що "майстри української реалістичної драми в силу історичних обставин навчилися дивитися на побут широко, як на один із проявів суспільного життя людини, і на цьому, здавалося б, вузькому плацдармі розгорнути конфлікти великого соціального звучання".

Правильність такого висновку стверджує своєрідність психологізму і драми "Доки сонце зійде, роса очі виїсть". Внутрішній світ її героїв характеризується поетичністю, потребою в чийомусь теплі і турботі про когось, ніжністю, сором'язливістю, романтичною замріяністю, скромністю. Поступово у тісному зв'язку з розвитком дії драми, яка увібрала в себе психологічне багатство і психологічну напруженість народних пісень про любов бідної дівчини до пана, виявляються грані характеру Оксани, Бориса, старого Завади, челяді. Селянський світ тут майстерно розкривається автором через деталі добуту, звичаї селян, їх мову. Скажімо, Катря, Соломія, Оксана, інші дівчата й парубки виступають втіленням поетичної краси і принадності, душевної м'якості, селянської делікатності, що засвідчують їх дії, способи мислення, наскрізь пройнятий повір'ями, народною поезією, народним світосприйняттям.

Однак драматург не ідеалізує національного характеру. Він показує неоднорідність психології парубків і дівчат, особливо виділяючи при цьому пащекувату і підступну Теклю. Ввівши ж у дію повір'я, М. Кропивницький вказує і на деяку консервативність світогляду Оксани, консервативність, що стала джерелом її довірливого, іноді аж до наївного, ставлення до Бориса, що й зашкодило їм піднести свої почуття на найвищу хвилю змагань за свою долю.

Важливу функцію в драматургії М. Кропивниць-кого відіграє гумор. Він насамперед виражає інтереси різних верств тогочасної суспільності, тобто їх потреби у спілкуванні, певно визначених предметах та формах самоутвердження особистості у житті. Звідси багатий спектр комічного — від добродушного кепкування над власними вадами чи вадами близької людини до сатиричного викриття і осуду найпотворніших явищ навколишньої дійсності.

Досліджуючи народну психологію, О. Потебня писав, що "на всіх ступенях розвитку потреба щастя, блиску, могутності вимагає задоволення хоч у мрії". Саме ця потреба з найбільшою повнотою характеризує і внутрішній світ Івана Непокритого з драми "Дай серцеві волю, заведе в неволю". Розважливість, віра у свої сили, скептичне ставлення до багатства, трагічних моментів у своєму житті, демонстративна легковажність героя найпереконливіше засвідчують його виняткове благородство, трагізм бурлацької недолі і вічний пошук свого щастя. Сміх Івана Непокритого — це сміх крізь сльози, оптимізм — це затамований біль, біль безпристрастної любові до людини, до всього прекрасного в житті. Так виразно він сконденсований у його словах, звернених до Семена та Одарки: "А ви думали, що Іван вас тільки, так любить? Що Іван тільки вміє брехати?.. Так, брате Семене? Ти мені став як замість батька. Ніколи і ні в чим ти мене не скривдив, від тебе я ніколи лихого слова не почув. Знай же й ти, що у Івана під оцією драною свитиною є серце, гаряче серце". Непокритий вирішує йти в москалі замість Семена. Але й тут, як зазначає далі ремарка, герой одночасно плаче й сміється.

Оцей мотив побратимства і нехтування своєю недолею, властивий сирітським, бурлацьким і наймитським пісням, не лише синтезує в собі комічне і драматичне, а й привносить у них ліричний струмінь, надаючи характерам героїв і драмі в цілому глибокого філософського змісту. У такий спосіб на перший план виходить проблема взаємин людини і суспільства, роздуми про долю людини в цьому суспільстві.

Як наслідок потворності цих взаємин розглядав М. Кропивницький і зверхність, улесливість, самозакоханість, зречення усього народного, пустопорожність внутрішнього світу людини. Йому це боліло, бо розумів, що то — благодатний ґрунт для плодження різного роду покручів, бездуховності і космополітизму. У листі до В. Лукича-Левицького від 14 липня 1893 року письменник розповідає про те, як на косовиці дівчата співали таких собі солдатських і фабричних пісеньок типу:

Крутитьця, вертітьця

Шар голубой,

Крутитьця, вертітьця

Над головой.

Крутитьця, вертітьця Хочет упасть,

Кавалер баришню Хочет украсть.

А коли Марко Лукич запитав, чому вони не співають своїх, тобто народних, то від одного парубка, який уже відбував солдатчину, почув у відповідь: "Теперича, барин, скрозь уже пішла образована пісня. От як я служив у Аршаві, дак і там усьо модних пісень поють". Тож цілком зрозумілі подив і обурення драматурга. "Отаке-то у нас пішло образованіє по селах!" [VІ; 426], — з болем підсумовує спостережене автор листа.

Не випадково у цілій галереї таких типів, як Гордій ("Доки сонце зійде, роса очі виїсть") з усією силою свого художнього таланту драматург показав, що будь-яка запопадливість, плазування перед чужим і зверхність у ставленні до свого рідного несе загрозу повного морального і духовного виродження особистості, надаючи тим самим непоправних збитків і всьому суспільству. Надто ж переконливо вияскравлюється ця думка у зіставленні деморалізованих представників міщанства і простих селян.

Звернімо увагу, скажімо, на атмосферу гулянь молоді у драмі "Дай серцеві волю, заведе в неволю". Пригадаймо, як парубки вибирають "березу". Стільки тут статечності, шанобливого ставлення до рівного собі, турботи про збереження вікових традицій, поваги і взаємності у стосунках між людьми. І оте прагнення дізнатися, чи зі скромності товариш не приховав завданої ненароком його ж товаришем кривди, і оте "панове товариство" чи то "як поживаєш?", у яких легко відчувається глибока вдячність за розділену красу юнацьких літ, співпереживання за долю товариша, почуття обов'язку кожного перед ним, а його — перед парубоцтвом.

Loading...

 
 

Цікаве