WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Життєпис комедійного героя - Реферат

Життєпис комедійного героя - Реферат

Самоорганізацією герой займається, щоб виглядати якнайкраще в чужих очах або щоб взагалі утвердитись у новому способі життя, коли це було його метою. Так, городничий, одержавши повідомлення про приїзд ревізора, тут же віддав цілий ряд розпоряджень: "зробіть так, щоб усе було пристойно", "над кожним ліжком написати латинською чи іншою якоюсь мовою...", "Звернути увагу на присутствені місця...", "потурбуватись особливо щодо вчителів", "Хай кожен візьме в руки... по мітлі, та підмели б усю вулицю", і т. п. Тобто городничий намагається змінити те безпосереднє навколишнє, за яке він відповідає, те навколишнє, по якому ревізор буде судити про виконання городничим і чиновниками своїх обов'язків. Мартин Боруля теж намагається змінитись, тобто змінити стиль свого життя. Марисю змушує сісти за п'яльці ("панське" заняття), від дітей вимагає звертатись "папінька" і "мамінька", від наймитів вимагає величати сина паничем, а себе — паном, заводить чай і "кофій", намагається "дочку пристроїть за благородного чоловіка" і т. п., — бо він темпер "на такій лінії".

Фаза торжества. Для комедійного героя дуже характерними є дїї-реакції, зокрема вираження радості, торжества. Будь-яка зміна ситуації, досягнення хоч би чогось незначного, але бажаного дуже тішить героя, і він відразу ж виражає свою радість. Так, Журден радіє кожній крихті знань, одержаних від учителя філософії, вигукуючи: "Ах! Та й цікаво ж", "Хай живе наука!", "Просто чудо!", "Ах, як добре, коли дечого навчишся" і т. п. Але ось настає момент, коли героєві здається, що він досягнув мети або навіть досягнув більшого, ніж мріяв. Міщанин Журден стає не просто аристократом — його "посвячують" в "мамамуші". Герасим Калитка держить у руках не просто гроші, а мішок грошей, сто тисяч! Городничий не просто задобрив ревізора і уник можливих неприємностей, а майже породичався з ним. У такі моменти радість героя сягає найвищої точки, переростає в торжество. Торжествує Стрепсіад, повіривши, що син навчився "мови облудної": "На честь собі і синові на радощах Я заспіваю пісні величальної: "Ти щасливий, Стрепсіад! Сам удався мудрий ти, Й сина молодця зростив!" Торжествує і городничий: "Ой, Антон! Ой, Антон! Ой, городничий! Он воно як діло пішло!.. Фу ти, канальство, з яким дияволом породичався! Кричи всьому народові, в усі дзвони дзвони, чорт забирай! Коли вже торжество, так торжество!" Торжествує і Калитка, залишившись наодинці з мішком "грошей": "О, тепер Пузир нехай скаже: голяк масті, чирва світить і Ще поміряємось — хто голяк. Він думає, що дуже розумний. Ні, братику, потягайся ще зо мною. Хе-хе-хе!" Торжествує і Мина Мазайло: "Серце!.. Води!.. Є публікація!.. Ось!.." "Голосно прочитайте!.. Будь ласка, одчиніть там вікна, двері, щоб усім було чути! Всім, всім, всім, всім!" Мабуть, "Мина Мазайло" — єдина комедія, в якій торжество героя займає добрих десять сторінок тексту, тому що супроводжується гострим конфліктом з дядьком Тарасом та Мокієм.

Фаза прозріння. Прозріння героя настає раптово і несподівано. Воно не може не настати. Впевненість у тому, що мета досягнута, було помилковим. Герой раптом бачить, що він грубо помилявся. Мішок "грошей" виявляється мішком чистого паперу. Хлестаков виявився не столичним ревізором, а "підлим хлопчиськом" якого слід одшмагати", "мерзотником". Мольєрів Оргон, який намагався "у свою сім'ю Тартюфа прилучити", раптом "помилку свою побачив", тобто зрозумів, що Тартюф — "зрадник цей гидкий", "твар гидка". Навіть пані Пернель, яка горою стояла за Тартюфа, і та з великим здивуванням прозріває: "Я аж не тямлюся і наче впала з неба". Однак треба сказати, що не в усіх комедіях герой, який помилявся, прозріває. Так, Журден залишається до кінця впевнений у тому, що він досягнув нечуваного щастя — породичався з турецьким султаном, що дає підставу одному з персонажів виголосити останню репліку комедії: "От йолоп так йолоп! Другого такого й у цілому світі не знайдеш!"

Фаза самобичування. Тільки що герой радів, торжествував з приводу досягнення мети, а тут раптова, несподівана, страшна зміна. Радісне збудження змінюється відчаєм. Герой розуміє свою помилку, розуміє й те, що винен у всьому насамперед він сам. Тому реакція його набуває характеру самознищення, самобичування, помсти самому собі. Бичує себе Стрепсіад: "Ну, й безтямний я! За бога я нікчемну визнав вигадку!.. Яке безглуздя! Зовсім вижив з розуму! Не визнавав богів через Сократа я!" Страшно бичує себе городничий: "Як я? ні, як я, старий баран! От, дивіться, весь світ, все християнство, всі дивіться, як обдурили городничого! Дурня йому, дурня старій падлюці!" Іноді самобичування здійснюється не словами, а дією. Так, Герасим Калитка, побачивши мішок паперу замість грошей, хапає пояс і біжить вішатись, Мина Мазайло після удару (звільнення з посади) не міг вимовити й слова, бо, як сказав дядько Тарас: "Він уже ні гу, ні му!.. Ні ге, ні ме — занімів!"

По-різному закінчують герої свій шлях на сторінках комедій. Стрепсіад приходить до висновку, що в його нещасті винен не тільки він сам, але й "шкода думання", софісти, і вирішує помотатись їм — "якнайшвидше хату тим базікалам спалити", і тут же починає здійснювати свій задум. На запитання учнів із "школи думання" — "Що ти робиш, чоловіче?" — він відповідає, виявляючи прекрасне засвоєння "облудної мови" — "Глибокодумно розмовляю з кроквами", а на повторне запитання — "Гей, справді, що ти робиш там? — "В повітря лину і про сонце думаю". Герасим Калитка, знятий з перекладини, ридає; що "пропала земля Смоквинова", жаліє, що його зняли з вірьовки, бо "краще смерть, ніж така потеря!" Городничий і чиновники одержують повідомлення про приїзд "по іменному велінню" чиновника з Петербурга, яке вражає їх як грім з ясного неба. Але різне закінчення героями свого шляху лише підкреслює те, що вони пройшли одинакові етапи чи фази свого розвитку.

Ще кілька зауважень. Насамперед може виникнули питання, чому ми, часто звертаючись до таких комедій, як "Хмари", "Тартюф", "Ревізор", говоримо про Стрепсіада, Оргона і городничого, а не про Сократа, Тартюфа, Хлестакова, які в більшій мірі мають право називатись головними героями комедій. Адже ясно, що "Хмари" написані для висміювання Сократа (може, точніше — схоластів через Сократа), "Тартюф" — для висміювання Тартюфа, а Хлестакова сам Гоголь вважав головним героєм комедії. Однак жоден з цих трьох героїв не міг бути висміяний у комедії безпосередньо, тому що жоден з них не мав абсурдної мети", ідеї-фікс. Справді, не було такої мети у Сократа, у Тартюфа хоч і була мета, але він її майстерно приховував (тоді як звичайний комедійний герой своєї мети ніколи не приховує). Не було мети і в Хлестакова. І якщо він досягав потрібного йому (позичав гроші), то між задумом "позичити" і реалізацією його не було ніякого часового інтервалу, задум тут же знаходив словесне вираження. Ми маємо справу тут з дуже своєрідними і загадковими комедіями з подвійними об'єктами зображення. Аристофан через Стрепсіада висміює Сократа і софістів, Мольєр через Оргона висміює Тартюфа, а городничий з чиновниками в "Ревізорі" — це прекрасний живильний бульйон, у якому буйно виростає образ Хлестакова.

Оскільки ні герої трагедії, ні герої епічних творів не мають подібних фаз чи етапів, то напрошується висновок, що ці особливості комедійних героїв повністю обумовлені природою комічного, а тому глибше осмислення їх дозволить глибше зрозуміти природу комічного.

Література:

1. Аристотель. Поетика. — Київ, 1967. — С. 41.

2. Буало Н. Мистецтво поетичне. — Київ, 1967. — С. 57-58.

3. Теорія драми в історичному розвитку. — Київ, 1950. — С. 91.

4. Там само.

5. Довгалевський М. Поетика (Сад поетичний). — Київ, 1973. — С. 190.

6. Гегель. Эстетика. — Москва, 1968. — Т. ІІ. — С. 201.

7. Волькенштейн В. Драматургия. — Москва, 1960. — С 171-172.

8. Бахтин М. Вопросы литературы и эстетики. — Москва, 1975. — С. 247-248.

9. Фрейлих С. Золотое сечение экрана. — Москва, — 1976. — С. 228.

10. Аристотель. Поетика. — Київ, 1967. — С. 46.

11. Бентли Э. Жизнь драмы. — Москва, 1978. — С. 286, 287.

12. Гоголь М. В. Твори. — Київ, 1952. — Т. ІІ. — С. 381.

Loading...

 
 

Цікаве