WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Життєпис комедійного героя - Реферат

Життєпис комедійного героя - Реферат

Реферат на тему:

Життєпис комедійного героя

Дивна річ: коли глибше задумаємось над життям комедійного героя, то побачимо в цьому житті якісь дивні етапи чи фази, причому вони повторюються в житті різних героїв незалежно від того, хто і коли їх створив — чи то Аристофан майже дві з половиною тисячі років тому, чи це Мольєр у ХVІІ ст., чи Гоголь або Тобілевич у XIX ст., чи Микола Куліш у XX ст. Ці замітки і є спробою осмислити життя комедійного героя і ті дивні фази, які в ньому помічаємо. Але спочатку звернемось до історії — можливо, у творах мислителів минулих епох знайдемо якийсь ключ до розгадки цього феномена.

У "Поетиці" Арістотеля зустрічаємо твердження, що різниця між трагедією і комедією полягає в тому, що "остання воліє відтворювати образи людей гірших, ніж наші сучасники, а перша — кращих" [1]. Як бачимо, твердження дуже загальне, а тому далеке від істини. Але вже Буало дає більш конкретну характеристику: "Хто знає й джиґуна, і скнару, й марнотратця, Од кого дивакам, ревнивцям не сховаться — Той у комедії змалює легко їх і разом виведе на сцену як живих" [2]. Отже, теоретик класицизму трактує комедійних героїв як певні соціально-психологічні типи (скнари, марнотратці, ревнивці і т. п.) і тим самим робить істотний крок уперед в осмисленні проблеми. Лопе де Вега вважав, що комедія "зображує дії низькі і народні, тоді як трагедія має справу з королями та іншими високими особами" [3]. Отже, тут бачимо повернення до арістотелівського протиставлення героїв комедії і трагедії, але коли в Арістотеля розмежування здійснювалось на основі певних естетичних критеріїв ("кращі" і "гірші"), то тут кращі — це соціальні верхи, королі; високі особи, а гірші — представники соціальних низів. Автор "Собаки на сіні" обурювався, коли деякі драматурги "для задоволення невігласів почали показувати в комедіях королів" [4]. Подібна точка зору утримувалась у науці впродовж кількох століть. Вона знайшла відображення і в "Саду поетичному" М. Довгалевського, який писав, що комедія "зображує справи низькі і прості, жарти і гумор, а трагедія — справи поважні і серйозні". І далі: "в комедії виступають прості особи. Як наприклад: батько, литвин, циган, козак, єврей, поляк, скіф турок, грек, італієць, а в трагедіях — вожді, царі, герої і т. д." [5].

Гегель у своїй "Естетиці" намагався дати теоретичне обґрунтування того, чому саме представники соціальних низів стають героями комедій. Він пише: "У фігурах, взятих із підлеглих станів, ми завжди помічаємо пригніченість, коли вони починають діяти в рамках обмежених умов їх життя... Ця скованість існуючими умовами робить неможливою всяку незалежність. Тому положення і характер осіб, що належать до цих кіл, більше підходять для комедії і взагалі комічного" [6]. Думку Гегеля ні в якій мірі не можна вважати істинною. Справді, чому соціальна пригніченість людей є причиною їх комізму? Більш логічно було б сказати, що люди, позбавлені людських прав і свобод, — об'єкт трагічний, предмет трагедії. Мабуть, найрішучіше погляди Гегеля і його попередників на комедійного героя спростував сам розвиток реалістичної комедії у XIX ст. У безсмертній комедії Гоголя з'являється городничий з чиновниками, у комедіях Тобілевича — Пузир, Калитка. Всі ці герої аж ніяк не належать до соціальних низів, до пригноблених. Усе це — "королі" свого часу. Те, що обурювало Лопе де Вегу, стадо нормою реалістичної комедії.

Твердження" що соціальні низи — об'єкт комедії, а верхи — об'єкт трагедії, остаточно відійшло в минуле. Однак надмірна загальність у характеристиці комедійного героя, яка бере свій початок від Арістотеля, дожила і до нашого часу. Так, В. Волькенштейн пише: "Трагедія і героїчна драма зображують максимально обдарованих людей, а сатирична комедія найбільш підлих і безглуздих... Несвідомість, самовдоволення, відсутність чулості — все це надає персонажам комедії-сатири відтінок тваринності. Це "свинячі морди", за словами Гоголя" [7]. Як бачимо, тут те ж арістотелівське протиставлення героїв комедії і трагедії. Правда, автор виключає соціальний аспект, тобто традиційне трактування дещо осучаснене, однак характеристика зберігає свої істотні вади — вона надто загальна і будується на протиставленні героїв трагедії і комедії.

Як бачимо, всі цитовані вище автори намагалися характеризувати комедійного героя в цілому, нас же цікавить він у процесі розвитку, від зародження комедійної ситуації до її розв'язки. А тому звернемось до конкретних комедій, придивимось уважніше до їх героїв.

"Докомедійна" фаза. Розмову про комедійного героя доцільно розпочати з його "докомедійної" фази. Справа в тому, що часто в комедіях зустрічаємо свідчення про те, яким герой був раніше, тобто до початку комедійної дії. Ці свідчення переконують, що комедійний герой не завжди був таким, яким бачимо його в комедії, що він був "нормальною" людиною і що з ним сталась якась несподівана для інших зміна, причому зміна ця співпадав саме з початком комедії. Так, про Мольєрівого Оргона один з героїв комедії каже: "Колись розумний був, як слухав нашу раду, І навіть на війні не залишавсь позаду, Але тепер увесь свій розум розгубив, Відколи..". Обірвемо на цьому цитату. До неї ми повернемось нижче. Про Тобілевичевого Борулю Гервасій каже: "Я тебе, Мартине, не пізнаю... був чоловік, як і всі люди, тепер же..." І Омелько засвідчує: "поки був чоловік, і не вередував, а як..." Ми знову обриваємо цитати, бо тут головне — що Мартин Боруля раніше "був чоловік, як і всі люди", тобто був не таким, яким бачимо його в комедії. Пані Журден каже чоловікові: "І всі вигадки почалися в тебе відтоді..." Цікаво звернути увагу на ті слова, якими обриваються наведені репліки — "відколи", "відтоді", "тепер же". Тобто персонажі комедії більш-менш точно вказують, коли саме і чому герой змінився, став не таким, яким був, одним словом, став комедійним героєм. Як правило, слова про те, яким герой був раніше, висловлюються йому в вічі в гостро конфліктній ситуації з метою переконати його, домогтись повернення до того стану, до того способу життя, який він вів раніше.

Як бачимо, всі свідчення інших персонажів зводяться до того, що герой "колись розумний був", "був чоловік як чоловік", а тепер "увесь свій розум розгубив". Нас тут не дуже цікавить, яким саме був герой, ми зверстаємо увагу насамперед на те, що він змінився, що у його житті (чи в характері, у способі мислення, у вчинках) відбулась зміна. Отже, раніше була "докомедійна" фаза його життя, яка істотно відрізняється від фази комедійної.

Фаза фантазії або ідея-фікс. В один прекрасний день героя комедії "осіняє" незвичайна ідея, яку можна назвати фантазією або ідеєю-фікс. Учитель музики каже про пана Журдена: "Його фантазія — вдавати з себе галантного шляхтича". Саме з цієї репліки беремо слово "фантазія", щоб назвати нею цю фазу в житті комедійного героя. А вона дуже важлива, бо саме тут, у момент виникнення фантазії, і зароджується комедійний герой. Тому до цього моменту треба придивитись уважніше.

Арістофанів Стрепсіад ("Хмари") на початку комедії заявляє: "Сьогодні міркував я ніч цілісіньку Й до засобу чудового додумався". Це дуже цікаві слова. Тут маємо рідкісний, навіть унікальний випадок, коли сам герой розповідає про те, як у нього зародилась "фантазія". Стрепсіадів "засіб чудовий" полягає в тому, щоб послати сина Фідіппіда в "школу думання", де софісти навчать його "мови облудної", з допомогою якої можна бу-де "всяку правду заперечити" і таким чином позбутися боргів. Фантазія Мартина Борулі — в тому, що він — "уродзоний шляхтич, записаний во 2-ю часть дворянської родословної книги". А що факт цей якось затерся, загубився, забувся, то його треба поновити, довести, підтвердити. Тому Боруля і став на "таку лінію". Гоголівському городничому не до фантазії — у нього "інкогніто прокляте сидить в голові". Але ось страх минув, і фантазія, хоч із запізненням, появляється. І ось уже городничий роздумує над тим, де буде жити — "тут чи в Пітері", що пора уже "городничество к чорту", тому що тепер можна "он який чин схопити", що "славно бути генералом" і т. д.

Як бачимо, фантазія, ідея-фікс героя комедії — це його мета, яка майже завади буває нереальною, помилковою, нездійсненною, абсурдною. Ось чому називаємо її фантазією. Мета взагалі характерна для літературного героя, зокрема для героїв трагедії і комедії. Мета комедійного героя завжди вузька, егоїстична, він думає тільки про себе, про свої чини, про свої вигоди, про своє дворянство, тоді як трагедійного героя хвилюють зовсім інші проблеми.

Loading...

 
 

Цікаве