WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Етимологічний аспект української мови у системі ноосферної освіти - Реферат

Етимологічний аспект української мови у системі ноосферної освіти - Реферат

Реферат на тему:

Етимологічний аспект української мови у системі ноосферної освіти

У систему ноосферної освіти обов'язково повинні входити елементи, що сприятимуть розвитку духовності, прагненню підпорядкувати свої дії здоровому глузду, волі, розуму.

Це відносно новий аспект у навчанні і вихованні. Принципи ноосферної освіти стали актуальними на теренах освіти і науки незалежної держави, що до своїх найважливіших завдань відносить виховання національно свідомого громадянина, людину думаючу, розумну. Але елементи цієї освіти знаходимо ще у зразках античної культури. Зокрема грецький філософ Анаксагор, що народився в 500-му році до нашої ери, першим зрозумів, "что деятельное начало является определительной чертой всякой сутности, и потому ввел в материю ум (по-гречески — "нус")" [3; 246].

Як зазначає дослідник філософії античного світу П.С. Таранов, за вільний, нетрадиційний спосіб мислення Анаксагора переслідували, деякий час він навіть сидів у тюрмі. Анаксагор серед інших значень виділяв у понятті "нус" думку, розум, здоровий глузд, душу, серце, спосіб мислення, бажання, волю, смисл і значення життя, дух, духовність. Адже тільки через призму цих чинників "над всеобщим вращением и хаосом станет властвовать Ум ("нус")" [3; 250].

Укладачі словника античності, посилаючись на вчення Анаксагора, Платона, Аристотеля визначають "нус" як закон світової дії, загальнолюдську душу (дух), найтоншу величину з усіх матеріальних субстанцій. Зокрема Платон і Аристотель вважали "нус" найвищою і найблагороднішою із трьох складових частин душі людини — мислячою, думаючою частинкою, що властива тільки людині. Платон часто цим терміном позначав субстанцію самого Бога або деміурга [2; 386].

Отже, людина одухотворена, людина розумна, активний і свідомий член суспільства, етносу — кінцева мета сучасної ноосферної освіти.

Знову повернувшись у давні часи, відмітимо, що уперше найбільш повну характеристику пізнавальної діяльності людини дав Аристотель. Підкреслюючи важливість і необхідність для людини сприйняття навколишнього світу за допомогою рецепторів чуттів, він у той же час був переконаний у найбільшій силі і здатності до пізнання саме розуму. Аристотель розглядав розум не тільки як якусь величину (субстанцію, матерію), що спонукається до дії чуттєвим досвідом, але й як такий, що "находится вечно и, по сути, является божественным и бессмертным" [4; 55].

Тільки цей аспект розумової діяльності наділяє людину здатністю інтуїтивно пізнавати загальні істини про природу буття, всесвіту, місце і роль "істоти розумної" у природі і в космосі. Людство може пізнати істину тільки тому, що, за переконанням Аристотеля та інших давніх філософів, воно має у своїй суті божий дар, розум, божественне єство.

У сучасній методиці навчання рідної мови важливу роль відіграє розумне поєднання інтелекту та духовності, усвідомленого і керованого розвитку внутрішніх переконань і потреб особистості, формування нової системи пізнання. Великою мірою формуванню таких умінь сприяють серед інших двох і культурологічні змістові лінії, що введені до чинних програм з рідної мови лабораторією методики навчання української мови Інституту педагогіки АПН України.

З іншого боку, у зв'язку з переходом на інтегровані навчальні плани педагогічних ВНЗ 3-4 рівнів акредитації відповідно з'явилася можливість увести до потрібних для фахового становлення учителя-філолога дисциплін нові предмети, зокрема семасіологію, етнолінгводидактику, етимологію, риторику, сучасні аспекти лінгвістики, лінгвокраїнознавство (називаємо курси, включені до чинного інтегрованого навчального плану факультету ПВ української мови і літератури Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди) та переглянути застарілі підходи до викладання традиційних курсів сучасної української літературної мови, типології слов'янських мов, історії української мови, стилістики та ін. з метою вкраплення до них елементів чи аспектів ноосферної освіти.

На нашу думку, для свідомого розумового і духовного становлення молодого покоління необхідні знання з історії виникнення сучасної семантики слів української мови, відомостей про українську мову як соціальне і політичне явище, даних з етимології — науки про походження та найдавніші форми (етимони) лексем.

"Державна національна програма "Освіта. Україна ХХІ століття", чинні програми з рідної мови поставили перед вищою і загальноосвітньою школами завдання "відродження і розбудови національної системи освіти як найважливішої ланки виховання свідомих громадян української держави" [1; 16]. Важливим компонентом такого виховання є знання діахронного аспекту рідної мови, зокрема з етимології, адже в етимонах сучасних лексем і фразеологізмів зберігаються відомості про звичаї, традиції, вірування, обряди, ремесла українців.

Але до останнього часу, на жаль, у практиці викладання лінгвістичних дисциплін для майбутніх учителів української мови і літератури і в процесі навчання рідної мови загальноосвітній школі етимології приділялося дуже мало уваги. Разом з тим вивчення будь-якого розділу науки про мову неможливе без використання відомостей з етимології — науки про походження слів, завдання і мета якої — знайти і пояснити первинні значення та форми лексем, фразем, коренів слів. На відомості з етимології посилаються в розділах лексикології, фразеології, словотвору, морфології, у методиці вивчення української мови, де одним із методичних прийомів вивчення орфографії є етимологічний аналіз слів. Зокрема в лексикології досліджується семантика слова, аналізується, як і в якій послідовності розвиваються у слова значення, яке з них слід вважати первинним, а яке похідним. Без відомостей з етимології важко, а інколи й неможливо розібратися у складних семантичних зрушеннях, що відбувалися в слові у процесі історичного розвитку мови. Багато питань будови слова і словотвору аналізуються на основі відомостей з етимології. Дослідники морфології спираються на них для визначення парадигматичних значень частин мови і морфемної структури слова.

Етимологія належить до тих розділів мовознавчої науки, що є основними джерелами відомостей про складний історичний процес формування лексичного складу мови. Одержані в результаті етимологічних досліджень висновки про значення слів на давніх етапах мовного розвитку дають конкретні уявлення про природне середовище, соціально-економічне життя і мислення носіїв мови в доісторичні часи, від яких не збереглося писаних памяток. Етимологічні дані про запозичення слів є важливими свідченнями про територіальні, економічні і культурні зв'язки між різними народами — носіями відповідних мов. Тому ми пропонуємо увести до навчальних програм і підручників як ВНЗ, так і загальноосвітніх шкіл короткі відомості з етимології української мови, що передбачатимуть характеристику у загальному плані цього розділу мовознавчої науки, історію його становлення, визначення досягнень, аналіз порівняльно-історичного методу як основи етимологічних досліджень, принципів наукового етимологізування, практичне ознайомлення із характером, структурою, науковими засадами етимологічних словників, теоретичне розрізнення понять "наукова" і "народна" етимологія тощо. Учні повинні усвідомити, що етимологічні дослідження вимагають глибоких і всесторонніх знань, етимологічний аналіз передбачає порівняння мовного матеріалу різних мов, у тому числі й давніх. Етимолог повинен добре знати фонетичні процеси, що відбувалися в мові на різних етапах її розвитку, особливості словотворення, мати особливе мовне чуття. Від етимолога вимагаються знання й інших наук, особливо історії, літератури, географії.

Варто сказати, що, на противагу українському мовознавству, в російській науці й освіті питання наукової етимології висвітлені набагато повніше. Уже в 70-80-х роках минулого століття на філологічних факультетах ВНЗ Росії читалися спецкурси з етимології російської мови, з'явилися науково-популярні довідники, короткі етимологічні словники для учителів та учнів шкіл. Зокрема важливе практичне значення для популяризації й поширення знань з етимології мали книги Л.В. Успенського "Слово о словах. Почему не иначе?", "Этимологический словарик школьника", "Ты и твоё имя", "Имя дома твоего"; Є.А. Вартаньяна "Путешествие в слово"; Ю.В. Откупщикова "К истокам слова. Рассказы о науке етимологии"; М. Шанського, В. Іванова, Т. Шанської "Краткий этимологический словарь русского языка"; Г.П. Циганенко "Этимологический словарь русского языка" та ін.

Історично склалося так, що українське мовознавство, в тому числі й етимологія, у ХХ столітті зазнавало утисків, його розвиток штучно гальмувався, адже, за переконанням ідеологів Кремля, науковим першоджерелом для слов'янських мов могла бути лише російська мова. Наприклад, Л. Успенський у книзі "Слово о словах", наводячи уривки з "Повчання Володимира Мономаха" давньоруською мовою, стверджував, що "Поучение это написано на том великолепном, выразительном русском языке, на каком говорили наши предки лет восемьсот назад" [5; 369].

В українському мовознавстві етимологічних студій навчального характеру замало. Написані в науково-популярному підстилі довідники і посібники, що заслуговують на увагу, стосуються переважно етимології фразеологізмів (праці Л.Г. Скрипник, В.М. Мокієнка, В.Д. Ужченка, М.Т. Демського, Ф.П. Медведєва та ін.). Найвідоміші посібники, де робиться короткий аналіз внутрішньої форми лексем, належать А.П. Коваль, зокрема "Пригоди слова", "Крилате слово", "Спочатку було слово". Дослідниця у формі цікавих розповідей наводить етимологічні та генетичні довідки про окремі семантичні групи лексики (назви міст, сіл, сільськогосподарських і лікарських рослин, квітів і трав, їжі та напоїв, одягу, свійських і диких тварин, предметів шкільного вжитку тощо).

Важливо, щоб учні українських шкіл та студенти-філологи знали найважливіші лексикографічні праці з етимології, тобто мали уявлення про зміст і обсяг незавершеного проекту провідних науковців-етимологів України — "Етимологічного словника української мови", надбання української діаспори. Адже вершиною словникотворчої праці учених-українців за кордоном можна без перебільшення назвати чотиритомний "Етимологічно-семантичний словник української мови" Івана Огієнка, а також визнаний у всьому світі перший слов'янський (український) етимологічний словник Ярослава Рудницького, написаний англійською мовою.

Використання відомостей з етимологічних лексикографічних джерел і довідників у навчально-виховному процесі з рідної мови сприятимуть розвитку інтересу до мовознавства як науки в цілому, підвищенню теоретичного рівня підготовки з мовознавчого циклу дисциплін у ВНЗ, умінь користуватися лексикографічними працями з етимології, формуванню національно свідомого громадянина. Кожен український школяр повинен знати, як і з якої внутрішньої форми утворилися такі слова, як Україна, слов'яни, русичі, сіверці, поляни та ін., (зразки найдавніших етимологічних шукань можна проілюструвати учням із сторінок "Повісті минулих літ" літописця Нестора), яке походження мають назви рідного міста чи села, слов'янських чи неслов'янських імен, географічних та астрономічних об'єктів, уміти аналізувати тексти художніх творів із прикладами народної етимології та етимонами фразеологізмів. Останнім часом в Україні з'явилися посібники й етимологічні словники для учнів початкової школи (книжки А. Мовчун, Г.В. Тучанської та М.М. Голуб). Це, без сумніву, важливий і потрібний аспект вивчення рідної мови, адже в етимології вивчається взаємодія розуму людського суспільства, його історичного досвіду з природними умовами життя і становлення етносу, через первинні форми окремих лексем і фразем визначається вплив людської діяльності на навколишнє середовище, що, власне, є предметом дослідження ноосферної освіти, запровадженої В.І. Вернадським, П. Теяром до Шарденом і Е. Леруа.

Loading...

 
 

Цікаве