WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Естетична природа слова в літературному творі - Реферат

Естетична природа слова в літературному творі - Реферат

Цікаву восьмирядкову строфу, яка відчутно впливає на тональність уривка, подибуємо у збірці "Зів'яле листя" І. Франка:

Без впину

За річкою геть у долину,

І геть аж до синіх тих гір

Мій зір

Летить і в тиші потопає,

У пахощах дух спочиває, —

У душу тепла доливає

Простір. Вісім рядків строфи складають три розповідних речення. Підмети першого і третього графічно і за допомогою інверсії виділені в окремі рядки. Семантична вагомість підметів у контексті твору підкреслюється ще й тим, що вони пов'язані між собою гіпертернарною римою: а а б б в в в б. А зміст строфи зводиться до відчуття гармонії людини з природою.

Естетичні можливості фоніки та засобів версифікації у різних авторів і в різних творах виявляються своєрідно, їх треба тільки помітити і визначити, як вони збагачують, уточнюють, вияскравлюють той чи інший елемент змісту в поєднанні із стилістичними фігурами.

Хтось із читачів-учителів цього матеріалу може закинути, що легко з'ясовувати сутність окремих зображально-виражальних елементів, але при розкритті усього змісту твору багато деталей художньої форми залишаються поза увагою. У відповідь на таке ймовірне зауваження пропонуємо зразок аналізу ліричної поезії "Мені тринадцятий минало" Т. Шевченка.

Кілька загальних міркувань щодо вивчення лірики. До кожного вірша слід продумати вступне слово, органічно пов'язане із змістом твору, який читатиметься. Це має допомогти школярам уявити ліричного героя в конкретній життєвій ситуації, можливо, саме в тій, яка породила в автора відповідні думки й почуття. Крім того, попередньою розповіддю вчитель мусить налаштувати своїх слухачів на провідну емоційну тональність вірша, викликати бажання глибше ввійти у світ роздумів ліричного героя.

Після вступного слова виразне читання вірша і з'ясування незрозумілих слів. А далі з шестикласниками слід провести бесіду, простежуючи розвиток "ліричного настрою" (І. Франко), поетичної думки та почуттів. Це не означає, що треба переказувати вірш, переказування не передає напруги емоцій чи їхньої витонченості. В ході бесіди має працювати не лише інтелект, свідомість, а й відтворювальна уява, емоційна сфера. Вони й будуть сприймати ту частку змісту, яка не перекладається на слова. Вчитель вдається при цьому до різних методичних прийомів, відповідних аналізованому віршеві. Він пропонує малювати словами картини і пояснювати, які за конкретною чуттєвістю враження (зорові, слухові дотикові) викликає поет, які збуджує при цьому почуття. Вчитель спонукає дітей пройти шляхами авторських асоціацій, виявивши переносне значення художніх висловів, або домагається розкриття ідейно-емоційного змісту їх шляхом заміни образних слів необразними синонімами. Стилістичні фігури і те, як вони позначаються на почуттєвій тональності вірша, школярі теж помітять, одержуючи відповідні завдання від учителя.

Вступне слово до поезії "Мені тринадцятий минало" має містити обов'язково наступні біографічні факти. У цьому віці Тарас був круглою сиротою. В 9 років

хлопчик втратив матір, в одинадцять — батька. Отже, з власного досвіду знав гірку долю сироти-кріпака. Але була в нього й радість, породжена великим даром і непереборним бажанням навчитися малювати, стати художником. Звичайно, людина з таким хистом може помічати в оточенні, насамперед у природі, щось таке, що іншим недоступне, й реагувати з підвищеною емоційністю на красу чи потворність. Саме таким є ліричний герой поезії Т. Шевченка. Після пояснення незнайомих слів, зокрема виразу "прокликали до паю", і, можливо, "молитва", "молюся" проводиться друге вдумливе читання вірша, з'ясовується при цьому зміст кожної його частини, які виділені і графічно. Перша частина закінчується рядком "І сонце гріло, не пекло!" Вчитель запитує, яке почуття переживав хлопчик, якими словами воно відтворено.

Мені так любо, любо стало,

Неначе в Бога...

Уже прокликали до паю.

А я собі у бур'яні

Молюся Богу... Це стан найбільшого щастя, блаженства, який і породив бажання розмовляти найсвятішими словами, молитвою. Учням пропонується також зачитати, що з оточення помічав підліток, як він сприймав навколишній світ. Це рядки:

Господнє небо, і село,

Ягня, здається, веселилось!

І сонце гріло, не пекло! Картина конкретно-чуттєва. Школярам дається завдання намалювати її такими словами, які можуть бути втілені пензлем на папері. Це буде краєвид степу з яскравими кольорами трав і польових квітів, із стадом овець й одним ягнятком на передньому плані. А над ними чисте синє небо із золотими не пекучими променями сонця. Звертається увага на два знаки оклику: що вони додають до емоційного змісту речень?

Після з'ясування зображально-виражального змісту уривка постає питання: яке джерело такого стану, коли підліток забув про всі свої біди. Підготовлені вступною розповіддю вчителя й аналізом вище розглянутого уривка, учні скажуть, що відчуття щастя викликане красою навколишнього світу. А пастушок був чутливий до краси і вважав, що творцем її є вища сила, тому був їй глибоко вдячний.

Друга частина поезії закінчується словами "І хлинули сльози, Тяжкі сльози!.." В бесіді з'ясовується передусім зміст образних висловів "Запекло, почервоніло і рай запалило". Безслідно зникло відчуття щастя від самого життя, від спілкування з природою, натомість з'явився розпач. Учні пояснюють причину цього. А словесник запитує: чому "хлинули сльози", а не потекли (що від того міняється?); чому не сльози хлинули (яка різниця?). Зосереджуючись на конкретній чуттєвості зорово-дотикового образу, учні мають уявити бурхливий, нестримний потік сліз, осягнути, що горе для хлопчика фізично відчутне.

Далі розкривається зміст третьої частини вірша. Знову пропонується пояснити джерела життєрадісного настрою. Він не лише від того, що подруга розважила пастушка, а й у відчутті:

Неначе все на світі стало Моє... лани, гаї, сади!

Щастям героя стали приязнь дівчинки і радість від краси природи, якої ніхто і ніщо не може відібрати.

Бесіда закінчується висновком, емоційною думкою, до якої дітей підводить учитель. При цьому зауважимо. Часто говорять, пишуть, що в ліричному творі відбивається стан душі героя в якийсь життєвий момент. І це справедливо. Але вірші Шевченка за почуттєвою часткою змісту багатогранні, поет відображає саму динаміку емоцій, як у розглянутому творі. І треба висновком охоплювати все багатство змісту. Це природно спонукає юного читача подумати над конкретними фактами свого життя, а в майбутньому спостерігати, чи здатний він так сприймати красу, природу, щоб бути від того щасливим, чи спроможний він на дружбу, яка дає радість і силу.

Треба уникати прямолінійності у визначенні виховного заряду поезії. Вчитель тільки підказує, допомагає зрозуміти, так би мовити, естетичну дійовість його.

У будь-якому літературному творі головним є образ, ліричний герой, персонаж. Непохитність цього засвідчують вся історія розвитку мистецтва слова, численні моди й "революції" в поетиці. А будівельним матеріалом для ліплення образів незмінно залишається художня мова.

Непорушною істиною є й те, що естетичну насолоду, виховну дію художнього твору відчуває лише читач високої культури, який має розвинене асоціативне мислення, відтворювальну уяву, емоційну чутливість. Такого читача готує школа, уроки словесності.

Loading...

 
 

Цікаве