WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Естетична природа слова в літературному творі - Реферат

Естетична природа слова в літературному творі - Реферат

Реферат на тему:

Естетична природа слова в літературному творі

У пропонованому посібнику використано як ілюстративний матеріал переважно вірші, передусім ліричні. Це пояснюється тим, що ліричні поезії відзначаються підвищеною емоційністю (бо ж змістом є внутрішній світ людини) та метафоричністю (бо в невеликому творі зображально-виражальна місткість кожного слова має бути особливо вагомою, яскравою і неповторною). Крім того, в ліриці питома вага стилістичних засобів експресії вища, ніж в епосі. На підсилення естетичного враження "працюють" також фонічні та версифікаційні засоби. Концентрація однакових голосних чи приголосних є поширеним явищем і в прозі, і в поезії, і в народних піснях. В одній із них ліричний герой розкриває секрети принадності своєї коханої:

Ой я знаю, ой я знаю, чого мила красна:

Перед нею й поза нею впала зоря ясна.

Ой упала зоря ясна та й розсипалася,

Мила зорю позбирала та й затикалася. У цих коломийках почуття радості підсилюється асонансом (лат. assono — звучу до ладу) — повтором голосного звука а й алітерацією (лат. ad та littera — літера) — нагромадженням дзвінкого з. Такі повтори взаємодіють із семантикою тих слів, в яких концентруються голосні чи приголосні. У повісті "Битва" О. Кобилянської знищуваний ліс "реагує" на людську жорстокість: "Несказанний сум розіславсь горами, якийсь передсмертний настрій". Алітерація приголосного с загострює відчуття трагедії, що розігралася в горах. Той же самий звук у вірші Є. Маланчука підсилює протилежну тональність:

Сонця співом дзвенять гострі коси,

Сонця спів в стиглім золоті нив.

І шумлять під косою покоси,

І в'язальниць доноситься спів. Тут настрій мажорний. І джерел такого звучання декілька: семантика ключових слів (сонце і спів); виразна зорово-слухова картина містить три радісних мелодії (дзвенять гострі коси, сонця спів, в'язальниць спів), інверсія забезпечує логічний наголос на ключових образах. У цьому вірші є і повтори звуків [с] та [о].

Класичним зразком того, як може впливати концентрація приголосного чи голосного звука на емоційний елемент змісту, є уривок із "Кавказу" Т. Шевченка:

За кражу, за войну, за кров,

Щоб братню кров пролити, просять

І потім в дар тобі приносять

З пожару вкрадений покров!! Гнівний осуд поетом церкви, яка освятила колоніальну війну, підсилюється алітерацією звука [р] та подвоєним вигуком.

Ще приклад з А. Мойсеєнка:

Травнева тиша тоне, тане...

Танок тополь... Терновий тин...

Там тане Таня. Тонкостанно...

Там тільки ти, Танюшко, ти... У цій мініатюрі вся ніжність ліричного героя до коханої втілена в значній мірі асонансами а, о та алітерацією Т. А його стан мрійливості передається повторюваною багатокрапковістю (апосіопезою).

За допомогою звукових повторів може створюватися слуховий образ, як, наприклад, у пісні:

Тихо, тихо Дунай воду несе,

а ще тихше дівка косу чеше.

Чеше, чеше і на Дунай несе... Тут усі глухі, шиплячі звуки ніби передають тихий плескіт води чи шелест очерету .

Засоби версифікації (розмір, якість і розташування римованих рядків та інше) не мають автономного значення, їхня роль виявляється лише в поєднанні із стилістичними фігурами. Скажімо, "Енеїда" І. Котляревського і "Сон" ("На панщині пшеницю жала") Т. Шевченка написані чотиристопним ямбом, але тональність їх дуже відрізняється. Поет руйнує ритм розміру стилістичною фігурою — перенесенням, що створює можливості малювати картини реальної дійсності й жаданої. Звичайно, експресія творів, написаних силаботонікою та верлібром, відрізняється, хоча може залежати також від задуму й особливостей таланту. Так, М. Бажан в одній "З варіацій на тему Р. М. Рільке" зізнавався:

Мені клеймо впікали на руці,

одрубували голову сокирою,

ламали бистрим зашморгом хребці

за те, що знаю,

і за те, що вірую,

за те, що звав я свій народ своїм,

за те, що жив поміж людей людиною. Не вдаючись до засобів версифікації, риторичних фігур, поет переконливо передає своє обурення тим, що в радянський час українських письменників-патріотів піддавали моральним і фізичним тортурам. Авторський ідейно-емоційний задум реалізується трьома метафорами з градацією експресивних дієслів (втікали, одрубували, ламали), анафорою за те, що, супроводжуваною градацією, а також антитезою між злочинними діями охоронців режиму і величчю елементарних етичних принципів чесних митців. Або порівняймо вірші В. Голобородька та Л. Костенко:

Осене, осене,

що стоїть у сінях до світлиці зими,

прикрашеної рушниками снігів,

знімай листя з дерев,

ховай туман у глечики,

щоб соловейко човником листя

у тумані не перепливав до країни,

що сльозами сходить по її небу.

Осінній день, осінній день, осінній! О синій день, о синій день, о синій!

Осанна осені, о сум! Осанна, Невже це осінь, осінь, о! — та сама. В. Голобородько емоційність, закладену в апострофі ("Осене, осене... Знімай листя з дерев, ховай туман у глечики...") притлумлює складнопідрядними розповідними реченнями, наближаючи вірш до прози. Але поет виконує основне своє завдання: змушує працювати відтворювальну уяву читача. А саме картини, намальовані метафорами, складають зміст вірша.

У римованій поезії Л. Костенко головним є настрій, втілюється він передусім нагнітанням ключових слів осінній, осінь, осанна, сум і підсилюється риторичними фігурами, алітерацією звука [с] та асонансом о, і, а. На сумну тональність "працює" й жіноче римування в усіх рядках, бо останній ритмічний наголос падає на склад з повторюваними звуками с, і, а.

Тональність вірша закладається і в строфічній будові, оскільки сама по собі строфа є цілісною інто-наційно-синтаксичною одиницею твору. Для прикладу дві тематично близьких мініатюри.

Вічний сніг на скроні ліг.

Коні стишили свій біг.

Осипає осінь лист.

Де ж калиновий твій міст?

Вдалині він, вдалині,

Не спиняйтесь, вороні! (М. Вінграновський)

Учулося крізь сон, що кінь ірже,

Схопивсь і — до вікна — хоч глянуть манить!..

Ба, голубе! Усе твоє — уже

За далиною — мрякою, туманом (П. Вольвач)

Ліричні герої обох творів оцінюють певний період свого життя, коли постає питання: чи ти ще маєш внутрішні сили, снагу на повнокровне, творче буття? Не випадково у цих віршах є спільний народнопісенний образ — символ активного, сповненого динаміки життя. У П. Вольвача це кінь, М. Вінграновський замінив перифразом — вороні. В першому вірші ще один фольклорний символ — калиновий міст, який втілює ідею скороминущості часу, наближення життєвої зупинки.

На поставлене запитання М. Вінграновський відповідає енергійно: снага не вичерпана. А забезпечується ця енергійна, оптимістична інтонація не лише метафорами й риторичним вигуком останньої строфи: "Вдалині, він вдалині. Не спиняйтесь, вороні!" Дворядкова строфа, з п'ятистопним ямбом й особливо з чоловічим, суміжним римуванням (вдалині — вороні) неповним першим реченням, наказовою формою у другому, створює враження швидкого руху.

Поезія П. Вольвача — катрен. У цій мініатюрі зміна контрастних почуттів відбувається у протилежному напрямку. В перших двох рядках життєрадісна думка закладена в образ "кінь ірже" (готовий до швидкого бігу із вершником), і підсилюється вона еліпсом, що передає різкий рух ліричного героя: "Схопивсь і — до вікна". Все це показує внутрішнє бажання його бути в дорозі, в діянні. У наступних двох рядках мініатюри друге "я" ліричного героя з критичним поглядом на себе констатує нездійсненність намірів. Це вилилося у смуток, яким сповнені й інтимізоване звертання ("Ба, голубе!"), й образи-символи ("За далиною-мрякою, туманом"). Останніми проводиться думка про неможливість повернення героя до життя, сповненого стрімкого руху, невтомної праці.

Loading...

 
 

Цікаве