WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Два твори на одну тему в 7 кл. («Воля до життя» О. Довженка і «Вогник далеко в степу» Г. Тютюнника) - Реферат

Два твори на одну тему в 7 кл. («Воля до життя» О. Довженка і «Вогник далеко в степу» Г. Тютюнника) - Реферат

Але головне в новелі сказано: воно в силі волі людини: "Є воля — є людина! Нема волі — нема людини" (С. 179).

Для підсумків уроку можна запропонувати учням такі запитання:

1. Хто такий Іван Карналюк і як він став героєм?

2. У чому героїзм цього персонажа?

3. Що сказано про минуле колгоспника Івана Карналюка?

4. У чому буденність цього надзвичайного героя, а в чому його романтизм?

5. Яким зображено в новелі хірурга, що оперував Карналюка? Що він сказав про героя?

6. Чого навчає довженківський хірург сучасним медицинським працівникам?

Твір Григора Тютюнника "Вогник далеко в степу" навчає молодь життєвої мудрості: щоб стати дорослими, слід добре працювати, рано вставати, пізно лягати, приходити на роботу (чи навчання) пішки. Тоді й настане раннє змужніння. Таке сталося з головним героєм повісті "Вогник далеко в степу" Павлентієм. Чому "Вогник..."? Йдучи рано-вранці 9 кілометрів до училища, та повертаючись пізно ввечорі, хлопці на привалах розпалювали вогнища (котрі жевріли аж до ранку), щоб зігріватись біля них під час зупинок своєї подорожі. Вогник було видно в степу: "Здається, що він да-леко-далеко. А він осьо, за гони від нас"1. Так і здійснення мрії стати дорослим не таке вже й далеке, як іноді здається. Треба бути лише наполегливим і мужнім, сильним, а також дружити з гарними хлопцями, допомагати їм.

Павло (Павлентієм він сам себе назвав) докладає усих зусиль, щоб зробитись таким. У нього й немає інших варіантів: батько не повернувся з війни, матері не стало ще раніше, є лише тітка Ялосовета (мачуха), а живуть вони в напівзруйнованій війною хатині і тільки мріють про нову. На трудодні не завжди вчасно дають, отже, доводиться сутужно. Великою підтримкою виявилось те, що Павлентія все ж таки (в неповні 15 років) прийняли до ремісничого училища в райцентрі (де він і харчується, ще й приносить додому 200 гр. хліба від 700 гр., що видають йому там, а це не менше, ніж як призначено було в той час шахтарям). От за яких умов горить-жевріє в грудях Павла вогник надії на покращення, на свою працю, кмітливість та мужність. Сам Павлентій починає відчувати себе дорослішим тоді, коли, вставши найраніше, заходить по хлопців-друзів, щоб разом добиратись до училища. І коли вперше його поцілувала Маня та став "прориватись басок" (як каже "тітка Ялосовета"), він помітив: "Після тієї жовтневої ночі коло верби, після того, як Маня повернулася від свого двору, мовчки плачучи, я ніби виріс на кілька років уперед — і без вороття..." (С. 149).

Але й зростання та змужніння не буває без труднощів і протиріч. Основним конфліктом в творі є протистояння чистої та ясної душі Павла проявам пристосуванства, шкурництва (кугутства) та безтямної й безглуздої жорстокості. Найяскравіше це протистояння помітно у взаєминах між хлопцями-ремісниками та злими водіями автомашин, зокрема "Фріцем", котрого так прозвали, бо "на ньому була жовта шкіряна шапка з козирком" (С. 145). Але головною причиною такого "хрещення" була звичайно, не шапка, а поведінка водія, що "ганявся за нами з корбою в руках: "Ви, — кричить, — борт мені одламали..." (С. 145), хоч це й була явна неправда. Хлопців обурило й те, що він свариться "і зло шкіриться" (С. 145). А саме цей водій і "влаштував" Павлентієві такого штурхана машиною, що хлопець просто впав на землю, і, зомлілий, втрапив до лікарні. Це — кульмінація твору, що майже збігається з його розв'язкою (номер машини вдалося записати друзям героя, тим, про кого кажуть: "Од них — не втече..." — С. 165, — тобто правда переможе). Отже, постраждав головний герой. Повість може здатись недописаною і схожою з оповіданням (бо в ній мало подій), але справа не в жанрі, а в змісті твору, а він підказує, що Павло вже став дорослим і готовим до боротьби з "фріцами". На кого ж іще, крім хлопців із ремісничого, опирається мораль Павлентія? Найріднішою йому людиною є його мачуха Ялосовета.

Це самовіддана жінка, що пішла в свій час заміж "на дитину", а по війні, залишившись без чоловіка, виконує його заповіт ("Леся, рідна, доглянь хлопчика, як не вернуся. У нас же з ним ні кровиночки рідної нема більше..." (С. 146).

Ялосовета — людина прекрасна, працьовита. Вона не поспішає заміж вдруге, навіть не думає про це, хоч їй не "чуже ніщо людське". Наприклад, помічає красу директора училища. І все ж розуміє мораль і красу широко: "Всі люди красиві, як добрі" (С. 91). Отже, естетичне й етичне в ній поруч, це так гармонійно поєднано в ній самій, що навіть директор не зміг відмовити їй в прийомі до училища не дорослого ще Павла. Лише сам Павлентій, чия душа сповнилась подякою до "мачухи", все ж не зміг сказати їй "мамо", хоч і "пробував у голові" (С. 91).

Ялосовета — чуйна та делікатна людина. Про свого пасинка вона каже, що "він слухняненький, роботящий" (С. 88), а помітивши симпатію Павлентія до Мані, коли хлопець пізно прийшов додому та ще й сів до креслення, поставила йому аж дві освітлювальні гільзи та й каже: "Довгенько ти сьогодні. Грали?.. Тільки у березі хтось гомонів коло верби — не впізнала" (С. 146), хоч і добре знала, що то був її пасинок зі своєю дівчиною, про котру доброї думки: "Ловка дівчина... І з лиця така ласкава" (С. 148).

Звичайно, такі "свята" у "тітки Ялосовети" бувають рідко, частіше Павло бачить її "зажуреною" або ж в сльозах, бо немає чим ні протопити в хаті, ні з чого зварити (але вона добре розуміє загальний повоєнний стан, коли "намолотили тільки в державу, і то не хватило до плану" (С. 86). Та й майбутнє в неї безрадісне: "Вивчишся, думаю, повезуть тебе кудись, і зостанусь я сама, як пучка. Ні тата, ні тебе" (С. 155), — каже вона Павлові, коли довго не спить вночі, щоб не пропустити час раннього вставання хлопчика (котрий добре розуміє, що вона "зі мною оце вже шостий рік мучиться" (С. 80), та й застібає йому шинель, коли він узимку йде ще поночі, дає поради на дорогу, бо дбає про дитину, виконує прохання чоловіка. Отже, це людина обов'язку, щира, приязна, порядна, красива та добра.

Павлові було в кого навчатись людяності. Але основні риси характеру успадковані ним від батька. Ми не бачимо солдата Трохима, але його образ часто нагадує про себе Павлентієві. Він дуже любив свого сина та дружину, з котрою був разом лише один місяць, говорив їй: "Хороша, люба, спасибі тобі, що стрілась нам". Так він і сказав: нам..." (С. 146). (Підкреслено Г. Тютюнником). З усього видно, що думав не про власний добробут, а перш за все про те, щоб було добре близьким (дружині та синові), а також тим, за кого пішов битись з фашистами на фронт, де й, певно, загинув.

Не лише Павло, але й його друзі вірні пам'яті тих, хто не прийшов з війни: саме з цієї причини хлопці огородили могилу солдата Івана Івановича Кудряша, що загинув під час боїв у їхньому селі, і вирішили не віддавати його останків у братську могилу, а самим доглядати її. Цей образ доповнює собою пам'ять Павлентія про батька, виховує почуття вдячності до того покоління, котре своїм життям врятувало хлопців, дало їм життя.

До цього покоління належать ще директор училища та майстер Сніп Федір Демидович. Безіменний директор — культурна та гуманна людина, що повернулась з війни серйозно покаліченою (ходить з ціпком, на протезі). Сам дисциплінований, він суворо вимагає дисципліни й від учнів. Але це не заважає йому бути добрим; так він передчасно приймає до училища Павла, сподіваючись, що він буде відмінником. Уміє демобілізований військовий і говорити з хлопцями, наприклад, характеризуючи їм їхнього нового майстра: "майстер — ваш учитель і батько, всі ви перед ним рівні..." (С. 97). Директор сповнений пошани й до однополчан, які не прийшли з війни, притишує голос, коли говорить про те, що більшість у п'ятій групі (куди втрапив Павленій та де було багато дитбудинківці) "можливо, й не пам'ятають своїх батьків" (С. 97). Безіменний директор допомагає хлопцям рости, відчути свою силу, коли за перше ж добре виконане завдання (зробили з допомогою майстра 32 залізні лопати із гільз снарядів) хвалить їх перед строєм училища та нагороджує новими комбінезонами. Так, у нього поєднуються виробничий інтерес з завданнями виховання робітничої зміни. У вас буде освіта і спеціальність заводських інтелігентів... Ваше майбутнє — завтрашній день робітничого класу..." (С. 97), — каже він.

Loading...

 
 

Цікаве