WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Два твори на одну тему в 7 кл. («Воля до життя» О. Довженка і «Вогник далеко в степу» Г. Тютюнника) - Реферат

Два твори на одну тему в 7 кл. («Воля до життя» О. Довженка і «Вогник далеко в степу» Г. Тютюнника) - Реферат

Реферат на тему:

Два твори на одну тему в 7 кл. ("Воля до життя" О. Довженка і "Вогник далеко в степу" Г. Тютюнника)

Олександр Довженко та Григір Тютюнник — письменники різного віку та гарту, не дуже схожі вони й за своїми художніми палітрами: один визнаний романтик, другий — реаліст. Але, як сказав відомий митець (М. Горький), "у значних художників реалізм і романтизм взаємно переплетені", бо немає людей лише біленьких і лише темненьких, всі — строкаті, барвисті.

У центрі уваги обох авторів цих творів — людина, та самісінька, що відстояла нашу батьківщину від фашизму; зуміла, переборовши всі утруднення, відновити господарство після війни. Причому майбутнє, як завжди, належить дітям, молоді, але тим з них, хто звик з самого малку працювати, допомагати старшим.

Тому головним героєм новели О. Довженка "Воля до життя" є людина з народу, солдат Великої Вітчизняної війни, а повісті Г. Тютюнника "Вогник далеко в степу" — селянський хлопець, учень, що прийшов до ремісничого училища, щоб навчитись, як бути корисним у відбудові народного господарства.

...У моря втікають ріки, в ріки — струмочки. Великі та значні твори видатних письменників нерідко виникають із "заготівок" та невеликих оповідань. А іноді трапляється й так, що з великих переповнених озер і водоймищ витікають струмочки і живлять навколишню землю своєю вологою. Так сталось і на цей раз, коли вже після "Арсеналу" (1929), "Землі" (1930), "Аерограда" (1935) були написані оповідання, пов'язані з Великою Вітчизняною: "Ніч перед боєм", "Мати", "Воля до життя" тощо. Так, зокрема останній із названих "малих струмочків" перекликається з "Арсеналом", де в одній із сцен з громадянської війни під час розстрілу робітник Тиміш стоїть незрушно; йому кричать: "Падай! Падай!", але він дивиться смерті в обличчя і тримається.

З цим епізодом і пов'язана новела "Воля до життя" О. Довженка, де тяжкопоранений Іван Карналюк (теж із Поділля, як і Кармелюк) не хоче гинути, а, зібравши всі сили, коли вже серце майже не билось, прийшов у перев'язочну госпіталю (бо його не перев'язали) й сказав: "Ви думаєте, я вже помер?.. Перев'язку! Давайте!.. Жить хочу!..". Ця центральна в творі романтична сцена є одночасно і реалістичною, бо такі надзвичайні слова лунають в обставинах фронтового госпіталю, де кров і стогін. Усе ж надтяжкопоранений сам прийшов до хірурга на своїй лише волі. Воля — це сила духу людини. Найвидатніший педагог нашого часу Василь Олександрович Сухомлинський про це говорив так: "Людська сила духу безмежна... людина іноді буває на такому рубежі, коли в неї вже немає фізичних сил, але сили духовні породжують в ній нові фізичні сили, і вона продовжує жити борцем". Це, мабуть, якоюсь мірою розумів лікар Карналюка, котрий не лише не заперечував подвигу свого хворого, а ще й, присоромлений, сказав йому: "Ви виграли генеральну битву майже без всяких засобів... Дякую вам. Ви навчили мене жити. Я схиляюсь перед благородством вашої волі" (С. 190). Звідки ж ця шляхетність?

Іван Карналюк не з "вищих" верств суспільства, це — звичайний сільський пастух, яких багато в наших селах, він "не змагався в силі й спритності ні на стрільбищах, ні на боксерських рингах. Він змагався там, де доблестю праці здобували собі славу (С. 181). Перед нами колгоспник з Поділля "золотої своєї країни" (С. 181), з Бугу-ріки. Це не надлюдина і, навіть, не джеколондоновський герой, що теж міг багато витримати (хоча би й "Жага до життя", що вивчається в школі). Іван Карналюк є близьким кожному українцеві як узагальнення кращих якостей усього народу: мужності, сили волі, терпіння. Це підкреслено в творі описом його тіла: "Ви гляньте, який велетень! Яка грудна клітка! А плече яке?.. А ноги які! А шия! А хода ж! Ви бачили, як він ввійшов! Стрункий як бог" (С. 188), — зізнається хірург.

Непереможним є той народ, у якого є такі Аполони, що вміють виймати "з чудодійної прадідівської скриньки дорогоцінне зілля, корінь життя... вбирайте в себе його... і живіть ним..." (С. 190), — закликає письменник, продовжуючи романтичну традицію великого Гоголя. Бо не випадково ж Остап Бульба вже з польської плахи закричав: "Батько! де ти? Чи чуєш ти?" і йому відгукнувся Тарас: "Чую".

Цей зв'язок поколінь українського народу є незламним. Тому Карналюк вижив, переміг, а по виході з операційної "йому аплодувала вся палата" (С. 190), лікар же сказав: "Він житиме більше за нас з вами! Він зробив для свого життя уже в багато разів більше, ніж ми оце тут робимо" (С. 189). Така сила навіювання, така сила волі притаманна героєві.

Новела побудована так, що у вступі оповідач веде розмову з надзвичайно досвідченим військовим хірургом, а в заключній частині — з читачем — про силу волі, про прагнення людини до життя. На початку ж головної частини твору відсутня будь-яка передісторія героя чи його характеристика (це й притаманно новелі, вона розпочинається описом бойового епізоду, коли Івана було поранено, після того, як він убив "снайперським засобом з півтора десятка фашистів" (С. 181). Його ліва рука повисла, а "кров била фонтаном з жахливо скаліченого плеча" (С. 179). Проте боєць не зупинився, а вирішив бігти до медсанбату, проклинаючи німців: "Здавалося, якби стрів на дорозі фашиста, — зубами, без рук роздер би на місці" (С. 180). З цього моменту й розпочинаються його галюцинації ("видіння"), що й потім переслідують його. Це вставні епізоди, котрі пояснюють біографію героя: "...йому здалося, що він дома, на Поділлі: "батько, мати, дід, баба, сестри... Та всі такі добрі — добрі, ласкаві... А стежкою біжить вона, найдорожча, — Галина" (С. 180). Надзвичайну мужність, волю до життя виявляє Карналюк. Втрачаючи свідомість, він наказує собі: "Стій, стій! Не здамся!" (С. 182). Солдат зумів міцно притиснутись до стовбура дерева раною, зупинивши цим самим потік своєї крові. І це зробив не надхмарний герой, як в романах Марлінського, а звичайний юнак із села, це й підкреслено автором новели: "На зовнішній вигляд в Івані теж не було нічого героїчного. Середній на зріст, сіроокий юнак літ йому двадцять п'ять" (С. 181). Тобто, це — представник свого народу трударів і патріотів, таких як і інші, таких багато було в Україні, що йшли до трудової слави "звичайними", прямими і чесними стежками. Так, Іван "одержав золоту медаль за такого фантастичного бика, який не снився, відколи світ стоїть, жодній ще корові" (С. 181). Як бачимо, письмен-ник-романтик вдається до перебільшення, до гіперболізму ("відколи світ стоїть"), котрий лише умовно можна вважати фантастичним (бо все тут виходить із життя).

Отже, Карналюк є простою людиною, котрій притаманне надзвичайне ("фантастичне") вміння вибрати собі поведінку, найбільш адекватну обставинам; тому він і є героєм, бо не лише безстрашний в бою, але й рішучий в операційній (і не лише в останній сцені, про котру йшлося, але й в інших, де він, наприклад, коли хірург роздумував, що робити з пораненою рукою, відповів: "Відтинайте! Ріжте швидше!") (С. 184), чим раптово здивував уже й бувалого лікаря.

Хірург, який оперував Карналюка, є дуже досвідченим лікарем, через його руки пройшли десятки тисяч поранених. Та, як сказав він у першій частині новели оповідачеві, ніхто так не вразив його своєю поведінкою, як Іван Карналюк. Хірург — самовіддана людина, щира, правдива, працьовита. Він не відходить від операційного столу по кілька діб, невтомно допомагаючи пораненим, незадоволений поведінкою деяких з них, сам їм говорить про це.

До того ж слід сказати, що і хірург і інші лікарі та медсестри (декого з них виносили з операційної непритомними від безсонних ночей) виявили теж неабияку волю та мужність. Коли хірург (про себе) вилаяв поранених за те, що вони мовчки чекають смерті ("хоч би тоді один загукав, почав клясти... смерть, лаяти її суку" (С. 183), то це було вже від перевтоми та нудьги, бо й він не залізний. Ці лікарі та медсестри не чекали нагород за свою небезпечну та самовіддану працю, вони виконували патріотичний обов'язок перед Батьківщиною, перед народом, вони любили їх.

На жаль, подібного не можна сказати про деяких сучасних медицинських працівників, котрі не зроблять операції не запросивши за неї казкової ціни. Чи є сумління у таких лікарів, чи ж притаманна їм любов до батьківщини, до її захисників, які ще живі; до свого народу? Цього немає. А захисники батьківщини — це ті ж самі карналюки! І лікувати їх (та й не лише їх) повинні безкоштовно, як записано в нашій Конституції.

0. Довженко не подав закінчення своєї оповіді (як часто й трапляється з новелами): чи повернеться з війни Іван Карналюк чи не повернеться? На цю тему можна запропонувати учням домашні твори (про зустріч його з батьками й Галиною).

Loading...

 
 

Цікаве