WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Герой у зв’язках із сакральною землею: нові аспекти прочитання української класики - Реферат

Герой у зв’язках із сакральною землею: нові аспекти прочитання української класики - Реферат

Своєрідне потрактування сакралізованої праці виявляємо в "Некультурній" Ольги Кобилянської, де раює на своєму городі гуцулка Параска. Цей рай підкреслює людські чесноти героїні, узгодженість її єства з природою, світом, Богом. Внутрішня форма раю (за О. Потебнею, чуттєвий образ значення) окреслюється специфікою ментальної свідомості, остання переносить рай на землю, локально визначену територію. Специфічне бачення світу, як стверджує учений, визначається духом нації — вольової, з високим рівнем самосвідомості, здатної до самозбереження. Чуттєвий образ характеризує картини, що виникають у свідомості людини. І якщо скористатися думкою О. Потебні про те, що співвідношення у слові образу й значення має історичний характер, то можна зробити висновок, що поетичне мислення Параски з "Некультурної" сягає прадавніх уявлень про красу і мораль.

Рослини на городі для гуцулки — її діти. У такий спосіб автор підкреслює своєрідність світосприймання героїні, яскравої представниці українського національного типу, оскільки "українські селяни, особливо жінки, наділяють увесь світ здатністю бути живим. І це язичницьке, міфологічне сприйняття допомагає вижити в тих найтяжчих умовах, в яких українці існували протягом віків своєї історії" [7]. "Я люблю, щоби так всього було, се весело так" [13], — говорить Параска про різноманіття рослинного світу на городі. Наповненість простору ототожнюється з якістю життя; весело, тобто в світоглядному розумінні українки, — звично, просто, природно. У словах гуцулки виражається не лише її концепція радості існування на землі, а й погляд на прекрасне, святе, адже рай створений на святій землі. Парасчине порівняння городу з раєм характеризує її внутрішній світ. Душевні структури героїні вибудувані так, що сприймають природу як свято, про що ми вже мали нагоду говорити [2]. Героїня відчуває космос, уміє осягнути справжню сутність щоденного буття, тому для неї і робота біля сіна — своєрідний рай, бо наймиліша над усе, захоплює живою тишею. Тобто слушно трактувати працю не лише як гарант стабільності, а стан душі, суттєвий чинник формування внутрішнього задоволення Параски. Душевний спокій, мир та незалежність від тиску навколишнього світу, "сродність" душі з естетикою природи роблять гуцулку по-справжньому щасливою.

Для Параски город-рай — спосіб самовиразитися, краса, у якій удосконалюється її єство, зціляється душа. Близькість українців до землі найперше виявляється у господарюванні на полі, городі. Останній для гуцулки є осередком благоустрою, не понівеченого цивілізацією, людською неправдою та лицемірством. Раювання серед природи позитивно впливає на буденне життя Параски. У "Некультурній" Ольга Кобилянська послідовно утверджує віталістичну концепцію героя і дійсності, ідеал людини доброї, справедливої, відвертої.

Праця на святій землі, для благополуччя рідних, коли тіло втомлене, а душа раює ("Перший раз" Т. Бордуляка), праця для дітей, виконання обов'язків перед святою землею і власним сумлінням ("Горе" Любові Яновської) стає для героїв блаженством, що, за релігійним ученням, — стан духовного задоволення, щастя, мета кожної віруючої людини. Тобто працю герой-селянин осмислює в етико-релігійному ключі. Від усвідомлення своєї злагодженості з землею персонаж раює.

Духовні зв'язки героя із землею, сакралізація праці, радість від результатів праці та споглядання їх краси заперечують думку Г. Хоткевича про те, що Ольга Кобилянська "символізувала психологію мільйонів рабів землі" [26]. На наш погляд, селянина, який отримує задоволення від праці, радіє, що забезпечує достаток родини, щиро возвеличує землю в піснях, обрядах, святах, захоплено звертається до землі, називати рабом недоречно. Названі поведінкові характеристики — це та поезія життя, якої, на думку І. Франка, бракує у творах про селянство французького письменника Е. Золя: "Він (Е. Золя. — Л.Г.) з гідною подиву гнучкістю підгледів найдрібніші деталі їх (селян. — Л.Г.) життя і побуту, мови і вчинків, та не заглибився в душу селянина (тут і далі в цитаті курсив наш. — Л.Г.). Життя, яке він змалював, видається нам просто неможливим для людей живих і мислячих: ми відчуваємо, що геніальний спостерігач щось тут поминув, чогось недобачив і що власне це є найважливішим чинником, який тримає людей на світі [...]. Вони не мають в собі й крихти поезії, не мають своїх пісень, переказів... І саме цим геніальний французький автор показав, що він не пройнявся душею селянина..." [25]. Отже, переконаний І. Франко, світ селянина вибудуваний на духовному осерді, що надає життю смислу, вартості. У повісті Ольги Кобилянської, як відомо, немає детальних описів обрядів, не залучено і фольклорних зразків. Але поезію душі, зв'язок героїв із сакральною землею письменниця майстерно передає через яскраві мікро-епізоди — розмову на полі Анни з Михайлом про колоски пшениці — чиюсь працю, яку не можна топтати; тугу Михайла у війську за рідною домівкою, землею тощо. Ольга Кобилянська заглибилася в душу селянина й відкрила первісні закони єдності хлібороба з землею. Тут слушно згадати слова Івоніки: "Ми люди, що знаємо лиш землю! Вона чорна, та й руки наші почорніли від неї, та проте вона свята" [12].

Уявлення героїв-українців про землю та пошанне ставлення до неї сягають давніх часів. Любов, повага, чесність підкреслюють специфіку взаємин персонажа з землею. Сакральна земля зі своєю мораллю визначає спосіб життя, думання, формує характер праці. Заглиблені у підсвідомості первісні уявлення про сакральну землю доцільно виявляти у всіх героїв-селян, це дозволяє обґрунтувати поведінку, моральні переконання останніх.

Герої ревно вболівають за свій шматок землі, часто діють рішуче, проте, на їх думку, справедливо. Ними часто керують почуття господаря — персонажі вдаються до рішучих дій (вбивають за землю рідних, односельців). Такі образи в сучасному літературознавстві викликають найбільше дискусій. Поведінкові моделі персонажів української прози кінця XIX — початку XX ст. вимагають індивідуального підходу в аналізі, їх не можна трактувати за певною схемою (скажімо, вчинок Сави із "Землі" Ольги Кобилянської і Георгія зі "Злодія" В. Стефаника); потрібні виважені аргументи й коментарі, що враховують народнорелігійні моральні правила, ментальні особливості, матеріальний стан, прив'язаність героя-селянина до землі тощо.

У світорозумінні героя-хлібороба чесна праця на землі, для ближнього — це добре ім'я господаря, во-на — показник моральності героя, поглиблює його внутрішні зв'язки із сакральним. Праця селянина важка, виснажлива, але не одноманітна: герой, працюючи, раює, творить, він щасливий, відчуває себе потрібним землі ("Некультурна", "Земля", Ольги Кобилянської, "Земля" О. Маковея тощо). У трактуванні персонажа-хлібороба праця сакралізується.

Література:

  1. Бабишкін О. Ольга Кобилянська: Нарис про життя і творчість. — Львів, 1963. — С. 113.

  2. Горболіс Л. Релігійна духовність гуцулів у художньому баченні О. Кобилянської (на матеріалі творів "Битва", "Некультурна") // Література. Фольклор. Проблеми поетики. — Вип. 6. — К., 1999. — С. 20-21.

  3. Горболіс Л. Світоставлення українця і народно-релігійна мораль у новелі В. Стефаника "Сини" // Філологічні науки: 36 наук. праць. — Суми, 2001. — С. 47-52.

  4. Горболіс Л. Філософія життя українців крізь призму народно-релігійної моралі у прозовому доробку Л. Яновської // Сіверянський літопис. — 2000. — № 4. — С. 153.

  5. Гнідан О. Василь Стефаник: Життя і творчість. — К., 1991.

  6. Гнідан О. Марко Черемшина: Літературний портрет. — К., 1985. — С. 149.

  7. Грабовська І. Проблема дослідження засад українського менталітету та національного характеру // Сучасність. — 1998. — № 5. — С. 64.

  8. Гримич М. Традиційний світогляд та етнопсихологічні константи українців. — К., 2000. — С. 300.

  9. Грицюта М. Селянство в українській дожовтневій літературі. — К., 1979.

  10. Жулинський М. Презентація нової програми // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. — 2002. — № 3. — С. 8.

  11. Елиаде М. Мифы, сновидения, мистерии. — М.; К., 1996. — С. 148.

  12. Кобилянська О. Земля // Твори: У 5 т. — К., 1962. — Т. 2. — С. 249.

  13. Кобилянська О. Некультурна // Твори: У 5 т. — К., 1962. — Т. 2. — С. 392.

  14. Кононенко П. М. Коцюбинський і тема землі й селянства в літературі // У вінок Михайлу Коцюбинському. — К., 1967. — С. 47.

  15. Кононенко П. Село в українській літературі. — К., 1984. — С. 97.

Loading...

 
 

Цікаве