WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Герой у зв’язках із сакральною землею: нові аспекти прочитання української класики - Реферат

Герой у зв’язках із сакральною землею: нові аспекти прочитання української класики - Реферат

Критика не наголошує, що слова невідомого діда співзвучні з виголошеним Каїну пророцтвом Господа: "А тепер ти проклятий від землі, що розкрила уста свої, щоб прийняти кров твого брата з твоєї руки. Коли будеш ти порати землю, вона більше не дасть тобі сили своєї. Мандрівником та заволокою будеш ти на землі" (Буття 4:11-12). Земля тяжко карає Саву: як відомо з чернеток письменниці до другої частини твору, вона не забезпечує родину Сави і Рахіри хлібом і виганяє братовбивцю на заробітки в Америку (прототип героя Сава Жижіан навіть помер на чужині, свята земля не прийняла в своє лоно тіла грішника). Саву зневажають односельці, і не лише тому, що вбив брата, а й тому, що забрав від землі молоді працьовиті руки, зганьбив сакральне, не зміг на-лагодити з ним зв'язок, не визнав землю як священну субстанцію. Отже, вчинок Сави слушно осмислювати не лише через порівняльну (зовнішню, найбільш помітну) паралель "Каїн — Авель", а значно глибше, через внутрішню злученість героя зі святою землею.

Остання заувага є важливим штрихом до осмислення в повісті Ольги Кобилянської "Земля" проблеми гріха, сутність якої полягає не лише в порушенні Божих заповідей, як констатує дослідниця Тетяна Матвєєва, а перш за все в нівелюванні зв'язків Сави із сакральним. Цей важливий аспект Тетяна Матвєєва не зауважує, а отже, і її думка про те, що "роман ("Земля" Ольги Кобилянської. — Л.Г.) є художнім дослідженням людської природи" [19], — недостатньо обґрунтованою, оскільки не зауважено, що у формуванні людської природи важливу роль відіграє сакральне. Такі акценти — і не лише в повісті Ольги Кобилянської, а й інших творах письменників — суттєві штрихи до потрактування образу селянина та проблеми землі в українській літературі кінця XIX — початку XX ст., вони мають застерегти літературознавців від невмотивованих оцінок та висновків про начебто нескладні зв'язки героя із землею.

Сава не поважає землі, не любить на ній працювати й не працює, отже, соромить батьків, нехтує народно-релігійною мораллю, гнівить Бога. Недотримання народнорелігійних моральних правил у ставленні до сакрального стає однією з головних причин духовного падіння Сави — так письменниця підкреслює роль сакральної землі в розвитку особистості. І, погоджуючись із думкою літературознавця О. Бабишкіна про те, що образ Сави — "матеріал для нескінченних роздумувань про підсвідомі інстинкти людини" [1], слід завжди враховувати ставлення героя до землі, сакрального.

Земля вимагає від хлібороба поваги до себе, вона ставить перед героями-українцями головну вимогу — працювати, селянин має постійно й ретельно її доглядати, возвеличувати в обрядах, під час свят. Жива праця має посутнє значення для розуміння природи етнічного [23]. У світосприйманні героїв праця сакралізується. Літературознавці П. Филипович, М. Грицюта, П. Кононенко, Олена Гнідан та ін. підкреслюють увагу українських письменників кінця XIX — початку XX ст. до трудової діяльності селянина, соціальну насиченість описів процесу праці та творчий зміст, поезію останньої тощо" [24]. П. Кононенко, зокрема, констатує: "І хоч праця хліборобів важка, виснажлива, вони (герої творів. — Л.Г.) не просто орють, сіють чи жнуть, будують чи доглядають худобу, — вони священнодіють" [15]. Однак учений не обґрунтував мотиви священнодіянь, а вони — в народно-релігійній моралі, любові до землі, розумінні її як священної істоти, у своєрідності характеру українця (ліризм, чутливість, сентименталізм тощо). Це новий кут зору на матеріальну й духовну культуру, ментальність героїв української прози кінця XIX — початку XX ст., він увиразнює систему норм, правил, неписаних законів народнорелігійної моралі.

Беручи до уваги сказане вище, напевно, не випадково в українській прозі кінця XIX — початку XX ст. правця селянина не натуралізується, як, скажімо, робота у штольнях заробітчан із бориславського циклу оповідань І. Франка. І хоч вона важка, часом фізично спотворює тіло, наприклад, Івана Дідуха з "Камінного хреста" В. Стефаника, однак не змінює ставлення українця до святої землі.

Як нам видається, звичайна праця героя-селянина біля землі також має свій "внутрішній зміст", у якому первісний міфоритуальний смисл — поклін землі, сакральному. Не слід забувати і про різноманітні народнорелігійні обряди, звичаї, традиції, ритуали, що передбачали урочисте поклоніння землі, а також Біблію, де нерозривними узами зв'язані земля й людина (Буття: 3: 17-18). Та, власне, ця урочистість лишилася й у повсякденному житті героїв-українців, згадаймо, наприклад, поклін і молитви Юри Василинюка й усієї його родини землі, стогові сіна (як Різдвяному Дідуху!) після закінчення роботи в полі (повість А. Крушельницького "Рубають ліс"). Отже, до осягнення героями сакральної землі необхідно підходити з урахуванням народних і християнських поглядів, згідно з якими працювати на землі, Божій доньці, — славити Бога, предків, своє ім'я.

Працю — результат священнодійства сакральної землі й хлібороба — порядна людина ніколи не зганьбить. У цьому виявляється ставлення особистості до святині, психоментальні особливості героїв-українців. Поцінування праці Анною ("Земля" Ольги Кобилянської), Маланкою ("Fata morgana" М. Коцюбинського), жінками, котрі не мають власної землі, — вияв благородства, підсвідомих знань про сакральність землі. Вражає силою емоційної наснаги звертання Маланки до землі, її "вчування в плодючість землі" (В. Янів), адже героїня чує, як сиплеться стигле зерно. І тут недостатнього говорити лише про "традиційну прив'язаність до землі" [14], оскільки єдність героїні-українки з землею зафіксовані на підсвідомому рівні, це актуалізовані первісні знання про сакральне.

У світорозумінні Анни праця пов'язана з категорією краси. Первісна сакральність землі, заглиблена у внутрішні структури єства героїні, сформувала культуру її душі: йдучи разом із Михайлом полем, вона просить не толочити колосся, бо гріх, воно гарне. Анна, наче мудрий філософ, сприймає світ як гармонійне ціле, на її глибоке переконання, руйнування чи нищення краси вносить дисгармонію в природу та міжособистісні стосунки. Земля — той сакрум, що формує із селянина поета, творчий потенціал нації, виховує вишукану побожність, "охайність" у душах і побуті героїв. Ці аспекти характеристики Анни (а також і Маланки з "Fata morgana" М. Коцюбинського) дозволяють внести нові штрихи (де засадничими є давні уявлення про святе) до характеристики жіночих образів української прози кінця XIX — початку XX ст.

Згідно з народнорелігійною мораллю зневагу людської праці персонажі-українці прирівнюють до зганьблення трудівника: просить не йти житом, щоб не топтати людську працю. Солонина з новели М. Яцкова "Дитяча забавка". Пізнання героя через ставлення останнього до праці — вияв народнорелігійної моралі. У тому, хто йшов стежкою, воїн легко пізнає господарського сина. Підкреслимо промовисті характеристики образу, на яких критика не зауважує: у новелі герой представлений як носій національної культури, українська людина, котра не губиться у вирі війни, не забуває виплеканих і збережених поколіннями традицій пошанування праці (як, до речі, й персонажі збірки Марка Черемшини "Село потерпає"). Це новий погляд на героя (через культуру мислення і поведінки) антивоєнної прози. Прикметно, що навіть гультіпака Чіпка з повісті Панаса Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" виявляє розсудливість: не погоджується продати хліб нечесному жидові і дарує Грицьку — результати їхньої з матір'ю праці мають потрапити в руки господаря. Такі художні факти, деталі у прозових творах несуть важливу інформацію щодо зв'язків трудової етики персонажів-українців із основними постулатами народнорелігійної моралі.

Праця Параски ("Некультурна" Ольги Кобилянської), Максима ("Сини" В. Стефаника), Севрюка ("Богові невідомому" М. Чернявського) тощо облагороджує простір їхнього буття, оптимістично налаштовує персонажів, надає їх життю смислу. Про художньо змодельовану сакралізацію трудової діяльності ми вже говорили: це образ колосків, що ростуть до неба, коня Босака, якого Максим готовий віддати святому Юрію ("Сини" В. Стефаника) [3]. Сакральна земля для Максима — сфера реалізації фізичних можливостей і духовних потреб. Його сприймання колосків і коня — узгоджена з системою народнорелігійної моралі суб'єктивна реалізація прадавніх уявлень про землю й сакральне, на яких позначилася "поетична печать народної культури і побуту" [5]. Створений героєм простір — свідчення активізації підсвідомих і свідомих імпульсів, уявлень персонажа.

Loading...

 
 

Цікаве