WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Герой у зв’язках із сакральною землею: нові аспекти прочитання української класики - Реферат

Герой у зв’язках із сакральною землею: нові аспекти прочитання української класики - Реферат

Сакральна земля впливає на характер праці, спосіб життя, думання, персонажів-українців, вона — вісь їхнього життя: за нею сумують жовніри з творів антивоєнного спрямування Ольги Кобилянської, В. Стефаника, М. Яцкова; висока хліборобська культура, правила народнорелігійної моралі зобов'язують героїв із новел Марка Черемшини "Ласка", "Писанки", оповідань О. Маковея "Земля", Б. Лепкого "Дід", Любові Яновської "Горе" тощо пильнувати ґрунт. Скажімо, почуття господаря, патріархальна свідомість, народнорелігійна мораль Ілька зі згаданого оповідання Любові Яновської не дозволяють йому залишити землю необробленою, бо так чинити негарно і некрасиво (!), це гріх перед святинею. Трудова етика синтезується з народнорелігійною мораллю чоловіка. Після смерті доньки Ілько, можливо, як ніколи раніше, відчуває свою причетність до творення добра у світі, що складає зміст філософії життя українця. Як ми зауважували, "від усвідомлення обов'язків перед землею герой логічно приходить до думки про обов'язки перед онуками" [4], що підкреслює оп-тимістично-гуманістичну налаштованість образу. У цьому та названих вище творах викристалізовуються моральні пріоритети, суть яких розкривається через первісні знання про святу землю, етнічну компетентність героїв у ставленні до сакрального, внутрішню готовність упорядкувати життя згідно з народними традиціями пошанування священного. Отже, під впливом заглиблених у підсвідомості первісних знань про сакральне персонаж облаштовує своє життя. Це невивчений аспект моральної культури героя кінця XIX — початку XX ст.

Обожнення землі живе у внутрішніх структурах героя-українця на рівні національного інстинкту, у плеканні останнього, на думку Є. Маланюка, важливу роль відіграють "рамки національного (не етнографічного !) стилю, магія національного обряду, атмосфера національної етики і національної естетики. А в першу чергу — національне поступування й ділання, бо в області чуття — віра без діл мертва, як каже Св. Письмо" [18]. І цілком справедливою є думка П. Кононенка, що "в любові Маланки ("Fata morgana" М. Коцюбинського. — Л.Г.) до землі — ніякої містики" [14]. На наше переконання, це природні й щирі почуття справжньої трудівниці, у яких слід прочитувати органічний зв'язок із первісними уявленнями про святу землю та її пошанування, залежність долі людини від сакрального, тобто, у характеристиці, обґрунтуванні культури поведінки й логіки мислення героя кінця XIX — початку XX ст. необхідно послуговуватися прадавніми знаннями, на які багатий український фольклор, народні вірування.

Дотримання неписаних правил народнорелігійної моралі, що унормовують ставлення до землі, — промовиста характеристика персонажів. Гріхом по відношенню до землі є все, що може її скривдити. Старий селянин із новели В. Стефаника "Межа" "гріхувався" прокидати сніг, щоб не змерзла і не прокинулася земля. Через народнорелігійну заборону не тривожити землю від Введення до Стрітення автор констатує вишукану шляхетність, характер релігійних переживань героя, особливості його духовно-емоційного освоєння дійсності. Дотримується батьківського заповіту — якнайменше орати землю, не тривожити її даремно — Севрюк із оповідання М. Чернявського "Богові невідомому", розуміє свій обов'язок перед святою землею предків (звільнити її від боргів, щоб не була важкою і такою віддати її дітям) Юра Василинюк із повісті А. Крушельницького "Рубають ліс". Як бачимо, стійкі етичні норми у ставленні до землі не втрачають своєї ваги і, що прикметно, набирають ознак канонічності. Такі та подібні народнорелігійні імперативи складають національну традицію. Герої обох творів свідомо вносять землю до сфери священного, у чому виявляється їх глибоке розуміння пріоритетності духовних цінностей, оскільки сакральне, на думку М. Еліаде, "є сильним і могутнім, тому що воно реальне; воно діяльне, тривале [...]. Священне розкривається у багатьох модальностях і на різних рівнях" [11].

"Земля дисциплінує героїв, ієрархізує життєві вартості, вона — "це майже єдине мірило для оцінки етичної та суспільної вартості селянина" [25]. Наведені міркування І. Франка — ключ до потрактування образу Івана Мокана із "Писанок", який хоче спочатку "весну звеснувати", а потім іти до в'язниці; селян із "Ласки", котрі знають вартість весняному дню і пам'ятають обов'язки перед землею. Зазначені твори Марка Черемшини постійно цікавлять літературознавців: акцентується увага на саркастичному звучанні "Ласки" [20], підкреслюється, що "особистість — своєрідний конденсат всіх моральних, етичних, ідейних і політичних сил епохи" [6], однак не йдеться про героя як носія етнічних релігійних цінностей, роль народнорелігійної моралі в обґрунтуванні мотивів поведінки. А ці аспекти сприяють з'ясуванню культурної і релігійної ідентичності героївук-раїнців.

Земля-Абсолют у життєвій філософії гуцулів виступає активною субстанцією, морально-етичним контролером, що має повне право карати Анничку за негідну поведінку ("Грішниця" Л. Мартовича), Саву за вбивство брата ("Земля" Ольги Кобилянської) тощо. "Всевладній силі землі підлягає навіть релігія селянина" [25], — наголошує І. Франко. На одвічних законах предківського пошанування землі ґрунтується філософія життєдіяльності головного героя новели Ольги Кобилянської, який утратив сина, а отже, робочі руки. Син простить йому невиконаний обов'язок перед нивою, а земля не вибачить, що зробив її сиротою. Хлібороб чекає кари не від християнського Бога, а від землі, що має свої закони, і не здатний витримати нестерпних мук, вирішує стратитися.

Як засвідчують твори В. Стефаника "Межа", Л. Мартовича "Ось поси моє", "За межу", Т. Бордуляка "Самітна нивка" тощо, мораль землі вносить свої корективи в християнську догматику, підкреслюючи, таким чином, демократизм народнорелігійної моралі. Селяни вбивають за землю односельця, сусіда чи родича, не вважають це за гріх, не згадують християнської заповіді "Не убий!", не бояться Божої кари. Мотиви їхніх учинків слід шукати "не лише в економічних негараздах, а й морально-етичній, релігійній культурі. Кожен із персонажів, претендентів на землю (ми свідомо не вводимо до поданого вище переліку героїв образу Сави із "Землі" Ольги Кобилянської, оскільки вчинок цього персонажа не наближає його до землі, а віддаляє), вважає себе гідним господарем, здатним любити землю, добросовісно, чесно її обробляти (читай: принести святині в жертву насіння, свою працю, силу тощо), виконати обов'язок перед землею, родиною, власним сумлінням, утвердити свою рідність із сакральним. Це нова грань духовного світу героя-селянина, не окреслена в сучасній літературознавчій думці. У такий спосіб актуалізуються проблеми відповідальності, морального вибору персонажа, успішне розв'язання яких можливе за умови залучення відомостей про первісні релігійні норми, що в житті українських селян кінця XIX — початку XX ст. трансформуються в народнорелігійні моральні імперативи.

"Земля любить селянина, вона цілком взяла його в свої руки, і він не відповідає ні за що, за жоден свій крок. Коли тільки він робить те, що йому наказує його володар-земля, йому не доводиться відповідати ні за що" [25]. В українському літературознавстві процитовані слова І. Франка часто використовують як аргумент, незаперечну істину чи компілюють, коли обґрунтовують мотиви поведінки переважної більшості героїв прози кінця XIX — початку XX ст., що не завжди виправдано. Порівняймо, наприклад, думку І. Франка з міркування-ми сучасної дослідниці Мирослави Крупки: "Віра в магічне "щось" позбавляє їх (селян. — Л. Г.) відповідальності" [16]. Відчувається штучне перенесення висновку І. Франка на творчість Ольги Кобилянської і додамо — з невдало обраною цитатою-ілюстрацією з оповідання письменниці "Битва" ("Вони жили з дня на день, не дбаючи о будучність, і їх безнадійність, їх бажання були прості й прозорі, а умови їх щастя — блиск сонця й синє небо"). Удамося до аргументувань. По-перше, літературознавство як наука не допускає невизначеності на зразок "щось", "якимось чином" тощо. По-друге, віра в землю й Бога, покладання на їх силу виховує героя-хлібороба дисциплінованим, відповідальним, у чому переконують позитивні образи із "Землі", "Юди" Ольги Кобилянської та творів інших письменників, наприклад, новел "Писанки", "Верховина" Марка Черемшини. По-третє, цитата з "Битви" Ольги Кобилянської представляє тип українця-горянина, у якого дещо інший спосіб життя, світосприймання, такі герої виховані в іншому етнопросторі — горах, про вплив яких на духовний світ персонажів ітиметься далі.

Глибока й містка думка І. Франка не може бути трафаретом для характеристики морально-етичних аспектів поведінки всіх персонажів. Тут найбільш показовим є образ Сави із "Землі" Ольги Кобилянської. Наші зауваги мають стати суттєвим доповненням до існуючих на сьогодні коментарів поведінки і вчинків Сави. Смерті Михайла зажадала не земля (землі потрібні були інші пожертви — сила, праця, завзяття хлібороба), а Сава (не випадково вбивство скоєне не в полі, а в чужому лісі, за межами "свого", "магічного кола"). Земля не виправдовує і не захищає Саву, бо вбивство брата вчинене для заспокоєння його ego, а не для задоволення бажання господарювати, останнє допускається народнорелігійною мораллю. Праця на землі не приносить Саві утіхи, він не працює (та й не працював!) на землі до самозабуття, во-на ніколи не була для нього святою, у нього не було безпосередніх, "зримих" (І. Франко) зв'язків із ґрунтом. Тому земля не прощає того, хто її не любить і зневажає. Можна примусити мовчати односельців, але, слушно писав І. Франко, "землі, вітру, сонця, дощу не можна обдурити" [25]. І вважаємо місткою з ідейного погляду введену Ольгою Кобилянською репліку невідомого діда, який здогадується про злочин Сави: "Оцього буде вона (земля. — Л.Г.) пекти в ноги, що йому ніде місця не буде" [12].

Loading...

 
 

Цікаве