WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Герой у зв’язках із сакральною землею: нові аспекти прочитання української класики - Реферат

Герой у зв’язках із сакральною землею: нові аспекти прочитання української класики - Реферат

Реферат на тему:

Герой у зв'язках із сакральною землею: нові аспекти прочитання української класики

Ухвалена Міністерством освіти і науки України програма з української літератури, підготовлена Інститутом літератури імені Тараса Шевченка НАНУ, успішно впроваджується в загальноосвітніх школах. Її укладачі пропонують розглядати літературу в єдиній системі культури, на прекрасних художніх зразках виховувати особистість XXI століття, котра "може дивитися на світ системно, бачити світ у всій його універсальній єдності" [10]. Ураховуючи той факт, що програма відкриває перед творчими вчителями "великі можливості демократичного вибору — тексту та його інтерпретації, кількості годин, акцентів" [21], пропонуємо увазі вчителів матеріал, що, на нашу думку, допоможе урізноманітнити викладання літератури в школі.

Земля — один із структуротворчих елементів української етномоделі світу, посутній чинник формування духовного світу — разом з іншими сакральними суб-станціями (наприклад, сонцем) забезпечує повноцінність життя героїв прози кінця XIX — початку XX ст., створює умови, за яких персонаж реалізує себе як особистість, громадянин, член родини. Сучасні дослідники Н. Калениченко, П. Кононенко, Ю. Кузнецов, П. Орлик, Р. Піхманець та ін. констатують гармонію сонця, землі, людини, проте роль сакральної землі у формуванні на-роднорелігійної моралі, культури мислення, поведінки героїв як проблема в українському літературознавстві не порушувалася, що підкреслює новизну нашого дослідження.

Виникнення мотиву, який спонукає до створен-ня власного висловлювання. Він включає визна-чення ситуації спілкування, умови спілкування. Так, скажімо, Р. Піхманець, з'ясовуючи особливості художнього мислення В. Стефаника, зауважує, що герої творів письменника "несуть у собі архетипний "голос тисячоліть", у їхніх стосунках із землею є щось (курсив наш. — Л. Г.) від давніх, ще язичницьких часів" [22]. Це щось (наголосимо!) — сакральна земля, джерела пошанування якої сягають (учений слушно зазначає) давніх, ще язичницьких часів; це конкретна, життєво значуща й вагома характеристика землі в системі світоглядних переконань українців, зміст і суть якої не допускає вільного з нею поводження, невизначеності чи неозначеності.

Отже, ще раз переконуємося, що українська класика потребує комплексного, міждисциплінарного підходу до розв'язання проблеми духовного зв'язку персонажів-українців із сакральною землею.

Сакральна земля — охоронний модус героїв прози кінця XIX — початку XX ст., представників хліборобської нації — відіграє посутню роль у формуванні народно-релігійної моралі, мікросвіту, культури поведінки персо-нажів-українців. Порушене питання складне, не звужується лише до меж традиційної проблеми землі, що постійно перебуває в полі зору літературознавців, а передбачає дослідження моральної сутності, релігійної культури, змісту й цінності життя героїв під впливом уявлень, світоглядних переконань про землю — сакральну величину.

Зв'язки української людини кінця XIX — початку XX ст. із землею в силу суспільно-економічних, історичних обставин зазнають змін і в таких епічно відображених фактах, як боротьба за землю, заробітчанство, еміграція тощо, сакральність землі, на перший погляд, ніби не заявлена. Однак не слід забувати, що література цього періоду "знаменна" різноманітністю інструментарію, художньо-стильових підходів до змалювання дійсності, внутрішнього світу, душевного стану особистості й відображає підсвідому, психологічну, емоційну, настроєву злученість персонажів із сакральною землею. Яскравий приклад, на нашу думку, — повість М. Коцюбинського "Fata morgana" (з промовистим уточненням — "З сільських настроїв"), головним героєм якої літературознавці не без підстав вважають землю.

Як ми з'ясували, у світорозумінні персонажів сакральність землі означена в константах на зразок "праведна земля", "земля — Божа донька" тощо; вони — промовиста характеристика героїв. "По тому, як герой уявляє і бачить землю, вимальовується і його власне соціально-психологічне обличчя [...]. Земля — це образ самої душі народної" [17]. Сприймання, відчування героями землі розкриває особливості народнорелігійної моралі, духовного світу, матеріальної культури персонажів. У їхньому баченні землі синтезувалися народні знання язичницького і християнського походження, щоправда з яскраво вираженою перевагою язичницьких уявлень, останні, на наше переконання, й підкреслюють своєрідність народнорелігійних моральних норм, правил, що виражається в поглядах на провину, кару, дозволене й заборонене.

За магіко-міфологічними уявленнями земля є універсальною, життєдайною, всесильною, вічною субстанцією. Персонажі сприймають її як живу істоту, підсвідомо актуалізуючи первісні уявлення про світ. Її святість у прозі українських письменників кінця XIX — початку XX ст. представлена у різних виявах,

наприклад, в ототожненні Параскою городу з раєм ("Некультурна" О. Кобилянської), у поетичному звертанні-молитві до землі Маланки з "Fata morgana" М. Коцюбинського, Севрюка з "Богові невідомому" М. Чернявського, баби Терещихи зі "Знахарки" Дніпрової Чайки тощо. Ці та численні художні факти з інших творів ілюструють, що в світобаченні героїв живуть первісні знання предків про сакральне сонце — до них персонажі звертаються підсвідомо. Усе сказане вище вимагає нового потрактування сцен, епізодів, характерів, перегляду існуючих коментарів літературознавців. Нам видається, потребує суттєвих уточнень таке твердження О. Бабишкіна: "О. Кобилянська підкреслила, що сліпе обожнення землі, злиття селянина з землею вже цілком неможливе для нового покоління і притаманне лише батькам. Пантеїстично-анімістичний погляд на землю витиснувся капіталістичним розрахунком" [1]. Герої Ольги Кобилянської не сліпо обожнюють землю. Тут слушно скористатися аналітичною психологією К.-Г. Юнга, яка дає підстави розуміти землю як первісний образ, що з самого початку присутній у колективній підсвідомості народу й визначає психічну структуру цивілізованої людини.

Із урахуванням первісних знань про сакральну землю та пожертви на її честь, на нашу думку, слід трактувати й глибокий за змістом мікрообраз "відрубані пальці" Андрія Волика з "Fata morgana" М. Коцюбинського (їх велить Андрій закопати в землю — "...я ними хліб заробляв") — це своєрідна пожертва землі, подяка й прохання прощення за зневіру в ній (останнє, за народнорелігійною мораллю, прирівнюється до зганьблення). Таке рішення героя не дає підстав категорично говорити про відчуження героя від землі, а тим паче про ненависть до неї, як про це наголошують, наприклад, Ю. Кузнецов, П. Орлик [17]. Справді, Андрій "думками і самим життям відривається від землі" [17], проте він не Сава ("Земля" Ольги Кобилянської), який ніколи не любив землі, і не Гриць ("У неділю рано зілля копала..." Ольги Кобилянської) та Чіпка ("Хіба ревуть воли, як ясла повні?" Панаса Мирного), у яких, у силу — найперше! — родинних обставин, не сформована рідність із землею. Душа Андрія Волика — з діда-прадіда хліборобська! — залишається з землею, та, власне, й дослідники підкреслюють: "Люди на землі і земля в душі людини" [17]. Пожертва у вигляді часточки свого тіла змушує глибше осягнути трагедію героя і констатувати, що його душа не конфліктує із землею. Отже, в підсвідомості Андрія, найбільш суперечливого з погляду його зв'язків із ґрунтом образу, земля не десакралізується, він, як і Маланка, любить землю.

На нашу думку, вимагає глибшого прочитання ще один художній факт повісті "Fata morgana": насіння, що збирає у вузлики Маланка, — це також своєрідні пожертви землі, щоправда, жінка не має можливості їх віддати, і чи не тому пожертвою родини Воликів стають пальці Андрія. Такі красномовні епізоди в художній тканині твору М. Коцюбинського сприяють розкриттю внутрішніх зв'язків героїв із землею, окреслюють грані їхнього духовного світу, у формуванні якого важливу роль відіграє сакральна земля. На цих особливостях дослідники творчості письменника не зауважують.

Характерні ознаки сакральності землі, що відповідають ідеям Р. Отто, зафіксовані в художніх деталях, колоритних сценах, настроях, переживаннях героїв прози українських письменників кінця XIX — початку XX ст.:

— персонажі відчувають жах перед землею, яка,

у разі її скривдження чи недогляду, може покарати голодом, неврожаєм; із сакральною землею, що має потаємну силу, слід поводитися чемно, як із величним, особливим;

— персонажі отримують захоплення, внутрішнє задоволення від споглядання засіяної ниви, уславлення землі в обрядах, на святах, у молитвах-звертаннях, подяках, коли від називання землі святою, переконані герої, відновлюється її дія як сакральної субстанції.

Самобутні зв'язки героїв-українців із сакральною землею сформувалися під впливом релігійних вірувань, світобачення, досвіду, культури, народнорелігійної моралі. Праця на землі, зауважує з цього приводу І. Франко у статті "Влада землі в сучасному романі", — "перші безпосередні зримі зв'язки людини з землею" [25]. Сім'я, земля, садиба, підкреслює сучасна дослідниця Марина Гримич, в українця трактується як моє [8], що й визначає специфіку зв'язків персонажа із сакральною землею. Герої прози досліджуваного періоду називають землю матінкою, годувальницею, відчувають свою рідність із нею. Згідно з народнорелігійною мораллю шанувати ґрунт — означає шанувати батька, рідних, правцю, так налагоджується духовний зв'язок персонажів із землею, постає необхідність говорити про героя не лише як про соціально-психологічну структуру, а як складний центр духовних актів, особистість, для якої земля — не лише засіб досягнення матеріального достатку, а й свята жива істота, що вимагає до себе поваги й пошани.

Loading...

 
 

Цікаве