WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Вправи в навчанні мови - Реферат

Вправи в навчанні мови - Реферат

Досить ефективною вправою є так зване коментоване письмо, що років 15-20 тому ширше, ніж тепер, практикувалося в навчанні мови, проте згодом було дещо витіснено різними методичними новаціями. Тим часом значення коментованого письма, яке сприяє виробленню правописних умінь і навичок, незаперечне. По суті, це різновид попереджувального диктанту, проте на відміну від нього проводиться енергійніше, в швидкому темпі (що, безумовно, є більш економним). Під диктування вчителя учні пишуть окремі слова, словосполучення чи речення. Один з них (коментар), не відриваючись від роботи, пояснює правопис слів і вживання розділових знаків, посилаючись при цьому на вивчені правила. На випадок, якщо в учня виникнуть якісь утруднення і він замовкне, вчитель заздалегідь називає прізвища двох-трьох учнів, які мають продовжити коментувати, або викликає когось під час коментування.

Існують різні варіанти коментованого письма — повне (суцільне) і вибіркове.

При повному коментуванні вчитель, дотримуючись літературної вимови, диктує речення: Швидкий поїзд, прямуючи з Києва, на першій станції зупиняється о дев'ятій годині. Учень коментує: Швидкий — на початку речення, пишу з великої букви, а також з буквою и: швидкий, бо швидко, прикметник твердої групи — закінчення -ий (пише в зошиті: Швидкий); поїзд — пишу з буквою ї (від'їздити, їзда); прямуючи з Києва — дієприслівниковий зворот (пише, виділяючи з обох боків комами); прямуючи — дієприслівник недоконаного виду — пишеться з суфіксом -ючи; з Києва — власна назва, пишу з великої букви: Києва — ї чергується з є; на — прийменник, пишу окремо; першій — порядковий числівник, узгоджується з іменником станція в роді, числі і відмінку; зупиняється пишу з буквою и (зупинка); о — прийменник (пор. з рос. в); дев'ятій — пишу з апострофом (після букви в, що позначає твердий приголосний, перед я); годині — узгоджується з попереднім словом; у кінці речення ставлю крапку.

Перед вибірковим коментуванням учитель указує, правопис яких слів чи вживання яких розділових знаків потрібно пояснити.

Найдоцільніше проводити вибіркове коментування зразу після пояснення нового правила, коли учні ще на мають потрібних умінь і навичок застосувати його. При повторенні ж — з метою перевірки якості засвоєння орфографічних чи пунктуаційних правил, вивчених протягом тривалого часу, — повне коментування.

Коментування дається учням нелегко. Його треба вводити поступово, з великим тактом, спочатку призначаючи коментаторів з числа бажаючих. Для вправ добирають речення і зв'язні тексти з словами, в написанні яких учні допускають помилки.

До речі, коментовані вправи багато хто з учителів проводить неправильно. По-перше, учень, виконуючи вправу, майже нічого не пояснює, а лише називає букви, розділові знаки, хоч згідно із завданням повинен коротко мотивувати орфограми і пунктограми. Подруге, прийом промовляння слів за складами (цілком виправданий у початкових класах) механічно переноситься в 5-9 класи, що заважає формуванню орфоепічних навичок учнів.

Крім фонетичного, лексичного, розбору за будовою слова, морфологічного та інших подібних видів аналітичних вправ, що стосуються одного або двох, рідше трьох аспектів шкільного курсу мови, наприклад, будови слова й орфографії, лексики, словотвору і стилістики, передові вчителі застосовують мовний аналіз як синтетичну вправу, яка дозволяє всебічно схарактеризувати аналізоване мовне явище. Це ефективний засіб закріплення, повторення та контролю якості засвоєння відомостей з мови, а також формування мовних та мовленнєвих умінь і навичок учнів, що доведено експериментально.

Проте через відсутність у багатьох учителів належного досвіду в застосуванні мовного аналізу та дійової методичної допомоги з боку науковців ця вправа практикується в школах епізодично. Крім невеликого посібника Л.В. Валентій до того ж виданого малим накладом, та деяких методичних статей, прочитати щось нове про мовний аналіз, по суті, немає можливості. Існує думка, що для реального впровадження мовного аналізу в практику навчання мови необхідно збагатити підручники відповідними вправами.

Слушною є рекомендація щодо послідовності і технології проведення багатоаспектного аналізу, який залежить від матеріалу, мети і завдань уроку. Почавши з розбору мовних явищ, пов'язаних з опрацюванням певних розділів програми, вчитель поступово переходить до аналізу, що включає різні види розбору, а згодом (на етапі повторення й узагальнення значної за обсягом теми) — до повного синтаксичного аналізу, якому повинен передувати розгляд окремих явищ і фактів мови.

На часі уточнити означення мовного аналізу з погляду сучасної лінгводидактики. Дотепер існують характеристики: метод, прийом, навіть змішані вправи. Оскільки вправи з мови, як загальновизнано, метод навчання, то мовний аналіз у системі практичних завдань і вправ не можна вважати навчальним методом чи прийомом. За метою і способом проведення це типова мовна вправа, щоправда, своєрідна і складніша, ніж інші.

Вправи повинні проводитися постійно, у певному порядку, з дотриманням основних дидактичних і методичних вимог. "Систематичність вправ, — писав К.Д. Ушинський, — є перша і найголовніша основа їх успіху". Потрібна струнка система практичних завдань і вправ з кожного розділу шкільного курсу. Добираючи вправи до уроку, слід ураховувати як зміст матеріалу, що вивчається, так і характер завдань та способи їх виконання, сполучення вправ, послідовність за ступенем трудності (від простих до складніших).

Для теорії і практики навчання мови в школі важливе значення має класифікація вправ. Досі щодо цього серед методистів немає належної погодженості, кожен, керуючись різними принципами, класифікує вправи по-своєму.

Найбільш прийнятною видається класифікація, розроблена В.О. Онищуком. В її основу покладено дидактичну мету завдання, виконуваного учнями, ступінь їхньої активності і самостійності в роботі. За цією класифікацією мовні вправи діляться на підготовчі, тренувальні та завершальні.

Мета підготовчих вправ полягає в тому, щоб ліквідувати прогалини в опорних знаннях, потрібних для кращого сприймання нового матеріалу. Вступні вправи проводяться безпосередньо після ознайомлення учнів з новим матеріалом для осмислення певних понять і правил. Призначення тренувальних вправ — закріпити (сформувати) в учнів мовні вміння і навички. Відповідно до характеру завдань розрізняють вправи за зразком, на конструювання і моделювання мовних одиниць, заміну одних форм чи конструкцій іншими. До завершальних вправ належать проблемні завдання та різні види творчих робіт. Виконуючи проблемні завдання, учні стикаються з нестандартними ситуаціями, що сприяє активізації їхньої навчальної роботи на уроці. Творчі роботи пов'язані з творчою уявою і розраховані на варіативність та індивідуальність виконання. Практика досвідчених учителів-словесників виробила різноманітні вправи цього виду — від складання речень, творів-мініатюр до написання великих за обсягом переказів і творів. Нарешті, контрольні вправи (роботи) проводяться для перевірки знань, умінь і навичок з мови.

Наведена класифікація вправ є, безумовно, загальною. Конкретизувати її по класах (окремо для 5, 6, 7 і т. д. класу) дуже важко у зв'язку з різним змістом та мовними особливостями навчального матеріалу. Тому здебільшого вдається визначити систему вправ з певного розділу або аспекту курсу. Подібні класифікації після експериментальної перевірки наводяться, як правило, в дисертаційних дослідженнях.

Добираючи вправи, слід ураховувати не тільки зміст матеріалу, що вивчається, але і характер та форму виконання завдань (усна, письмова), сполучення вправ, послідовність за ступенем трудності

(від простих до складних). При цьому конче важливо дібрати таку вправу, яка дозволяла б забезпечити застосування на практиці здобутих теоретичних знань. Робота над їх засвоєнням обов'язково повинна завершуватися мовленнєвою практикою, або, образно кажучи, мати вихід у мовлення. Тут, мабуть, не зайвим буде нагадати, що недоречно перевантажувати учнів надмірною кількістю практичних завдань і вправ, яка, поза сумнівом, повинна бути оптимальною. Інструктаж до виконання заданої вправи має сполучатися із застереженням можливих утруднень та типових помилок, з якими можуть зустрітися учні у процесі виконання пропонованого завдання.

Оскільки до чинної програми рідної мови введено ряд питань про види мовленнєвої діяльності, діалогічне мовлення, тестові завдання з мови та ін., які поки що не знайшли належного висвітлення в підручниках, наводимо перелік основних посібників та статей у фахових журналах, що містять потрібний учителеві теоретичний і практичний матеріал з відповідними методичними рекомендаціями.

Література:

  1. Антисуржик. Вчимося ввічливо поводитись і правильно говорити / За ред. О. Сербенської. — Львів: Світ, 1994. — 152 с.

  2. Ґудзик І.П. Аудіювання українською мовою. Вчимося слухати і розуміти почуте. — К.: Педагогічна думка, 2003. — 140 с.

  3. Палихата Е.Я. Культура українського діалогічного мовленнєвого спілкування. 5-9 класи. — Тернопіль: На-вчальна книга — Богдан, 2003. — 103 с.

  4. Шелехова Г.Т., Скуратівський Л.В. Рідна мова. Тестові завдання для тематичного оцінювання. 5 клас. — К.: Абрис, 2002. — 128 с.; 6 клас. — К.: Абрис, 2002. — 130 с.; 7 клас. — К.: Абрис, 2002. — 194 с.

  5. Учіться висловлюватись (П. Білоусенко, Ю. Арещенков та ін.). — К.: Рад. школа, 1990. — 126 с.

Loading...

 
 

Цікаве