WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Вправи в навчанні мови - Реферат

Вправи в навчанні мови - Реферат

Реферат на тему:

Вправи в навчанні мови

Під вправами з мови розуміють виконання учнями навчальних завдань з метою закріплення теоретичних відомостей та оволодіння практичними вміннями і навичками. На думку провідних методистів, мовні вправи — це своєрідний, не схожий на інші, метод навчання, ефективність якого доведена практикою багатьох поколінь учителів.

Вправи не можна розглядати лише як ілюстрації до теоретичних відомостей з мови: різних визначень і правил. Акад. О. В. Текучов переконливо доводив, що "без вправ заняття звелися б до голої теорії", відірваної від конкретного мовного матеріалу. Справді-бо, завдяки одному вербальному (словесному) поясненню розібратися як слід у суті виучуваного питання без виконання відповідних практичних зав-дань і вправ часто навряд чи можливо.

Значення вправ у навчанні мови підтверджує такий приклад. Коли старого вчителя словесники районного методоб'єднання попросили поділитися чим-небудь сокровенним чи, може, заповітним із власного досвіду, педагог сказав: "Мій досвід відображений у сотнях учнівських зошитів, які зберігаються у шафі методичного кабінету. (Відчиняє дверці для ознайомлення із вмістом шафи). Зошити містять записи класних і домашніх робіт, різних за характером і способом виконання. Зверніть увагу також на кількість і обсяг вправ (робіт)". Скориставшись наданою можливістю, присутні ще раз переконалися у потребі раціональної організації роботи над практичною частиною шкільних занять з мови.

У навчанні української мови застосовуються різні вправи і завдання. Щодо вправ, то вони являють собою кількаразове повторення учнями певних дій з метою вироблення й удосконалення практичних умінь і навичок. Недарма їх називають тренувальними і використовують для практичного засвоєння порівняно вужчих питань, якими, зокрема, є будова слова, рід іменників, правопис часток, однорідні члени речення і под. Додатково вправи можуть містити одне-два дотичні завдання, наприклад: дібрати синоніми до виділених слів, складні речення замінити простими.

На відміну від вправ мовні завдання однократні, хоч їх часом доводиться виконувати повторно. Здебільшого завдання стосуються робіт з розвитку зв'язного мовлення: визначити тему й основну думку висловлювання, скласти план тексту, написати твір певного типу чи жанру мовлення та ін. Завдання може супроводжуватися підрахунком кількості вжитих слів.

Типологія вправ і завдань визначається з урахуванням особливостей виучуваного матеріалу, рівня загального розвитку, мовної та мовленнєвої підготовки учнів. Предметом занять у 5-9 класах слугують такі різні за характером і складністю розділи, як фонетика, лексикологія, будова слова, словотвір, фразеологія, нарешті, морфологія і синтаксис, а також провідні аспекти курсу — орфографія і пунктуація, розвиток мовлення, основи мовленнєвої культури, елементи практичної стилістики та ін. Як об'єкт навчання в сучасних умовах дедалі більшого значення набуває мовленнєва діяльність, що охоплює аудіювання (сприймання мовлення на слух), читання (навчальне, вибіркове, виразне, вголос і мовчки), говоріння (усне спілкування, внутрішнє мовлення — мовчазна розмова із самим собою), письмо (змістовне, логічно витримане, образне, грамотне в усіх відношеннях).

У навчанні мови застосовують як усні, так і письмові вправи (завдання), що спираються на різні види сприймання — слухове, зорове та моторне. Усні вправи слугують переважно при вивченні фонетики, проте можуть бути ефективними і в роботі над іншими розділами, де є можливість швидко, із залученням багатьох прикладів закріплювати відомості з лексикології, будови слова, словотвору і т. д. Особливо доречні усні вправи на заняттях з фонетики, що вивчає звуки мови, їх творення і вимову. Опрацьовуючи фонетичні теми, учні читають (вимовляють) слова, визначають у них голосні і приголосні звуки (дзвінкі, глухі, м'які, тверді). Звертається увага на особливості вимови звуків, що позначаються буквами ґ і г. З поділом слова на склади пов'язані основні правила переносу слів, уживання наголосу. Вправами закріплюються орфографічні правила, що стосуються вимови звуків і позначення їх на письмі (ненаголошені голосні, уподібнення приголосних, позначення на письмі м'якості приголосних, вимова і написання слів з апострофом та ін.). Як ефективна вправа у вивченні фонетики широко використовується фонетичний розбір з різновидом орфоепічного.

Різноманітними вправами супроводжується засвоєння лексикології. Дітей навчають розрізняти однозначні і багатозначні слова, вживати багатозначні слова в прямому і переносному значеннях, а також групи слів за значенням (омоніми, синоніми, антоніми). Ефективними є вправи, пов'язані з виробленням уміння пояснювати значення слів, користуючись тлумачним словником.

При вивченні будови слова слід виробляти в учнів практичні вміння відділяти, по-перше, закінчення слова від основи, по-друге, членувати основу на її значущі частини (морфеми), по-третє, добирати однокореневі слова, по-четверте, розрізняти і правильно вживати у мовленні форми слова і спільнокореневі слова. З будовою слова пов'язано багато орфографічних правил, що стосуються чергування голосних і приголосних звуків, уживання е — о після ж, ч, ш, щ та г, к, х у коренях слів; вимови і написання префіксів. Крім вправ на закріплення виучуваних правил орфографії, чільне місце посідає вироблення в учнів уміння користуватися орфографічним словником (перевірка написання слів та виправлення помилок).

Теоретичні відомості про основні способи словотворення в українській мові закріплюються практичними вправами на вироблення вмінь утворювати слова за допомогою різних способів. Учні тренуються в утворенні і написанні слів разом, через дефіс, з апострофом. Окремі вправи спрямовані на засвоєння правопису складноскорочених слів. Важливе місце серед вправ посідає орфографічний розбір, виправлення помилок у написанні слів та ін.

Відповідними вправами закріплюються відомості з лексикології та фразеології. Учні вчаться пояснювати значення власне українських і запозичених слів, а також фразеологізмів, застарілих та діалектних слів. Ознайомлення з фразеологізмами та їх різновидами завершується практикою вживання їх у мовленні.

На заняттях морфології в учнів виробляють уміння визначати частини мови з урахуванням їх змісту, морфологічних ознак та синтаксичної ролі. Діти вчаться розрізняти самостійні і службові частини мови, засвоюють граматичні категорії (рід, число, відмінок, вид і т. п.), відмінювання (іменних частин мови) і дієвідмінювання (дієслів), парадигми (форми сло-возмінювання). З вивченням морфології пов'язана велика кількість правил, що стосуються творення та правопису слів і засвоєння яких потребує інтенсивної мовної практики. Широке застосування серед трену-вальних вправ належить морфологічному та орфографічному розбору.

Щодо вправ із синтаксису, то їх призначення поля-гає в практичному освоєнні різних видів простих, складних і ускладнених речень, головних і другорядних членів речення, складанні речень, заміни одних синтаксичних конструкцій іншими, виправленні одноманітної або неправильної побудови речень і т. д. і т. п. Чільне місце серед вправ належить синтаксичному і відповідно пунктуаційному розбору.

У роботі над розвитком мовлення слід насамперед користуватися практичними завданнями і вправами, наведеними в чинних підручниках рідної мови, дотримуючись пропонованої організації занять з урахуванням видів та послідовності робіт, аби ненароком не втратити бодай частини здобутків методики.

Підручники містять завдання і вправи для засвоєння важливих понять про спілкування і мовлення, якими, зокрема, є адресат спілкування, тема й основна думка висловлювання, види мовлення (усне, писем-не, зв'язне), текст, стилі, типи і жанри мовлення тощо.

Велика увага приділяється складанню усних і письмових творів різних видів і жанрів. У підручниках перед-бачено достатню кількість вправ на редагування свого і чужого мовлення.

Перелік прикладів, що стосуються спілкування і мовлення, можна було б продовжити. Але і сказаного, на наш погляд, досить, щоб підкреслити важливість мовленнєвої практики в процесі навчання.

Крім наведених у підручниках мови для 5-9 класів, доцільно, по змозі, використовувати деякі інші вправи і завдання, зокрема на складання алгоритмів.

Під алгоритмами розуміють перелік елементарно простих, взаємно зв'язних операцій, послідовне виконання яких приводить до правильного розв'язання завдань даного типу. У навчанні мови алгоритми здебільшого застосовуються на уроках граматики і правопису. Для вироблення навичок потрібна система приписів про застосування граматичних правил. (Як їх застосовувати? Коли що застосовувати? В якій послідовності? З чого виходити для розрізнення схожих випадків?) Отже, цілком можливо керувати розу-мовими операціями, що супроводжують вироблення навички. Це має велике значення особливо на першому етапі вивчення правила, коли учні тільки-но ознайомилися з ним, а застосовувати практично не вміють.

Щоб накреслити порядок розумової дії, треба передусім проаналізувати правило, тобто встановити логічний зв'язок між операціями, найбільш зручну і зрозумілу послідовність їх.

Узяти, наприклад, правило — ненаголошені [е], [и], [о] в корені слова. У ньому закладена структура потрібного алгоритму, його основні операції, а саме: 1) постановка в слові наголосу; 2) виділення букви, що позначає ненаголошений голосний; 3) з'ясування змісту слова; 4) визначення кореня; 5) встановлення наявності чергування голосних звуків; 6) перевірка ненаголошеного голосного наголосом. Коли навичку в основному вироблено, з'являється можливість зменшити кількість операцій, навіть звести їх до однієї, головної: Ненаголошений голосний перевіряй наголосом.

Loading...

 
 

Цікаве