WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Власне методичні принципи навчання української мови - Реферат

Власне методичні принципи навчання української мови - Реферат

Інтерес до проблем мовленнєвого спілкування, який проявився майже чотири десятиліття тому, був зумовлений розвитком соціальних наук, особливо соціології, соціолінгвістики та психології спілкування, а також психології мовленнєвої діяльності як чинника становлення вищих психічних функцій людини і формування її особистості, усвідомленням ролі й місця рідної мови в соціальному житті особистості, у тому числі в період навчання в загальноосвітній школі. Увагу лінгвістів і методистів привернула структура тексту, інтегрована презентація структури мови у мовленні. Багато досліджень було присвячено набору мовних засобів у тексті, їх організації, а також навчанню школярів добору мовних засобів для побудови різноманітних висловлювань (текстів). З того часу вивчення всіх розділів курсу рідної мови з кожним роком усе більше підпорядковується меті розвитку мовлення. Але щоб цей розвиток відбувався, щоб учні змогли вільно користуватися мовою в самостійній мовленнєвій діяльності, необхідно навчити їх бачити функціонування слова в текстах. Звідси виділяється принцип функціонального підходу до вивчення мовних одиниць.

Цей принцип означає, що під час вивчення мовних одиниць учні мають усвідомити особливості використання мовних одиниць у мовленні. Реалізація цього принципу, розуміння функцій і свідоме застосування мовних одиниць під час побудови текстів удосконалює не тільки мовленнєву, але й мисленнєву діяльність школярів, "алгоритми розуму" за виразом М.М. Амосова [1].

Засвоєння учнями знань про мову, функціонування мовних одиниць у мовленні та продукування школярами самостійних висловлювань на основі спостережень над мовою та мовленням інтенсифікує природний процес засвоєння рідної мови, активізує мовленнєві процеси, розвиває мовну свідомість. Це зумовлює принцип взаємозв'язку засвоєння теорії й функціонування мовних одиниць у мовленні. Його реалізація є важливою умовою розвивального навчання рідної мови. Однак до цього часу на уроках рідної мови у загальноосвітній школі значно більше уваги приділяється формуванню в школярів системи знань про рідну мову, її структуру, аніж про функціонування і застосування отриманих знань у мовленнєвій практиці учнів. "Але наше навчання нічого не буде варте, якщо учень перетворить об'єктивну систему мови в "психофізіологічну" мовленнєву здібність, однак не зможе реалізувати цю здібність у мовленнєвій діяльності, у спілкуванні" [4]. Ось чому сьогодні в навчанні рідної мови стоїть важливе завдання — розкрити перед учнями мовленнєві функції мови, особливо таку важливу, як функція спілкування.

Мовленнєві потенції мови, реалізація мовної системи в різних ситуаціях спілкування мають стати засобом активізації мовленнєвої діяльності школярів. Цей підхід до активізації пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання рідної мови випливає з системних відношень мова — мовлення. Тому закономірно, навчаючи рідної мови, вивчати мовні категорії у системі як мови, так і мовлення й у тісному взаємозв'язку з розвитком найрізноманітніших здібностей школярів. Вивчення будь-якого розділу як підсистеми мови передбачає не тільки тісний взаємозв'язок з іншими підсистемами мови, засвоєння учнями особливостей функціонування одиниць цього рівня в мовленні, знайомство з їх мовленнєвими потенціями, але й практичну реалізацію в мовленні. При цьому, щоб не гальмувати інтелектуальний і мовленнєвий розвиток учнів, необхідно, з огляду на принцип випереджувального оволодіння мовною системою щодо засвоєння норми літературної мови, перебороти цей "конфлікт" у навчанні, збагачуючи знання школярів про маніфестації мовних одиниць у мовленні, виходячи за межі класичної граматики і залучаючи у зміст правила організації тексту [3]. Це "мовленнєве випередження" має великий розвивальний ефект. Власне, йдеться про функціонально-стилістичний принцип вивчення мови.

Рідна мова певним чином впливає на сприйняття людиною світу, її поведінку. Однією з форм такого впливу є художні тексти. Якби мова не мала функції впливу, то неможливою була б і художня література, яка повністю будується на тому, що поряд з іншими функціями мова є засобом передачі естетичної інформації. Естетична функція мови реалізується у творах художньої літератури, але вона ніяк не може бути відокремлена від комунікативної функції або протиставлена їй, оскільки літературно-естетичне спілкування письменника з читачами являє собою результативний і соціально значущий акт мовної комунікації. Із цього випливає принцип усвідомлення естетичної функції української мови. Реалізується цей принцип шляхом показу лінгвістичних елементів, які мають у конкретному художньому тексті виражально-естетичне значення. Реалізація цього принципу вимагає, щоб учні в процесі вивчення рідної мови навчились відчувати і розуміти її красу і виразність. І головне тут — це розкрити художньо-виражальної функції, властиві мовним засобам — фонетичним, лексичним, граматичним. Таку специфіку має будь-який елемент мовної системи — потрібно тільки побачити його у відповідній позиції. Наприклад, вивчення звуків мови на матеріалі вірша дозволяє показати, що для фонетичного ладу української мови важливим є рівномірне чергування голосних і приголосних, тобто уникнення зайвого нагромадження однакових звуків, що надає мові милозвучності (евфонічності), здатності до мелодійного звучання. Милозвучність мови або приємне звукове оформлення її служить засобом естетичності і краси. Учні мають засвоїти основні засоби милозвучності мовлення: переконатися, що милозвучність мовлення досягається природним чергуванням голосних і приголосних звуків, можливістю вживати варіанти слів і словоформ, не міняючи їх значення, наприклад, же — ж, над — наді, знову — знов, лише — лиш тощо.

Особливості рідної мови, функціонування мовних одиниць у мовленні можуть бути показані учням лише шляхом безпосереднього спостереження над мовою і мовленням. Звідси випливає принцип переважного використання індукції як способу мислення в процесі вивчення окремих явищ мови і мовлення. На базі вказаного принципу повинні розв'язуватись питання, що торкаються методів і прийомів навчання рідної мови.

Категорії системи мови на всіх її рівнях можуть стати максимально доступними для учнів лише за умови, якщо вони аналітичним шляхом виділяються з текстів, на матеріалі яких можна виразно побачити їх функції і взаємодію. З іншого боку, з'ясування тієї ролі, яку відіграють у створенні тексту відповідні комплекси мовних одиниць, дає змогу глибше проникнути в зміст тексту. Це передбачає необхідність проведення різноманітних лінгвістичних спостережень, розв'язання лінгвістичних завдань і постановки лінгвістичних експериментів.

Факт наявності у мові системи взаємопов'язаних рівнів, кожен з яких складає набір певних одиниць, що утворюють особливі підсистеми, — цей факт зумовлює принцип взаємозв'язку окремих рівнів мови у процесі вивчення їх у школі, а також обов'язкового пізнання внутрішньої системи одиниць і законів кожного рівня. Яскравим проявом дії цього принципу є вивчення морфології на синтаксичній основі.

У навчанні рідної мови ми зустрічаємося з поняттям діяльності у двох аспектах. По-перше, це навчальна (пізнавальна) діяльність, у ході якої засвоюються знання про структуру мови та формуються навчально-мовні і правописні вміння. По-друге, це мовленнєва діяльність, у процесі якої учні використовують мову в різних мовленнєвих функціях, у тому числі й у функції спілкування. Обидві ці діяльності нерозривно пов'язані між собою на всіх етапах навчання [4]. Звідси принцип тісного взаємозв'язку у засвоєнні учнями мовних і мовленнєвих знань, формуванні навчально-мовних, правописних і мовленнєвих умінь. У взаємозв'язку навчально-мовної, правописної і мовленнєвої діяльності закладена основа для активізації пізнавальної діяльності учнів на уроках рідної мови та база для розвитку мовленнєвих здібностей дітей. Взаємопов'язане виконання цих видів діяльності сприяє розвиткові мовної свідомості, активізує роботу вербального мислення в ситуації пошуку самим учнем адекватних мовленнєвому завданню мовних засобів, удосконалює мовленнєву діяльність, процеси продукування мовлення, цілеспрямованого використання мовленнєвих можливостей рідної мови в різних ситуаціях спілкування.

Література:

1. Амосов Н.М. Моделирование мышления и психики. — К.: Наукова думка, 1965.

2. Выготский Л.С. Мышление и речь. Собр. соч. в 6-ти томах. — М.: Педагогика, 1982. — Т. 2. — С. 182.

3. Ермаш Б.Л. Искусство как мышление. — М.: Искусство, 1982.

4. Методика / Под ред. А.А. Леонтьева. — М.: Русский язык, 1988. — С. 5.

5. Мовчан П.М. Ключ розуміння. — К.: Рад. письменник, 1990. — С.148.

6. Федоренко Л.П. Закономерности усвоения родной речи. — М.: Просвещение, 1984. — С. 53.

Loading...

 
 

Цікаве