WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Власне методичні принципи навчання української мови - Реферат

Власне методичні принципи навчання української мови - Реферат

Реферат на тему:

Власне методичні принципи навчання української мови

Поряд із загальнодидактичними принципами в методиці навчання української мови повинні об'єктивно існувати і закономірно функціонувати власне методичні принципи. Однак у науковій літературі вони ще належним чином не сформульовані. Виявлення власне методичних принципів і їх сутності необхідне насамперед тому, що вони істотно впливають на зміст процесу навчання української мови, його форми й інші категорії. Визначення основних чинників цього впливу повинно знайти конкретне вираження у чітких формулах власне предметних принципів навчання української мови.

У якій же сфері слід шукати джерела власне методичних принципів?

На наш погляд, власне предметні принципи повинні насамперед випливати із соціальної значущості і соціально-психологічних функцій мови. Серед них виділяються такі: 1) відображення в мові духовного багатства народу, його національної самоідентифікації, самосвідомості, моралі, переконань, способу мислення, культури, духовності; 2) здатність мови бути засобом пізнання світу; 3) мислетворча функція мови; 4) конструктивна; 5) комунікативна сутність мови як засобу спілкування і 6) естетична функція мови як форми і засобу творення художньої специфіки літературного твору.

Мова віддзеркалює історію народу і виступає носієм національної культури, національної гідності, національного патріотизму, духовності. "Мова — це живе функціонування народного духу, а не одних мертвих знаків" [5], це духовна скарбниця народу, його історична пам'ять, причетність до вічності, і вивчати мову потрібно не просто як знакову систему, а разом зі змістом, що виражається нею. Реалізація на уроках мови її гносеологічної функції означає розв'язання на уроках найрізноманітніших пізнавальних цілей — від пізнання мови до пізнання всесвіту і своєї ролі в ньому. Досвід суспільства історично закодовано і зафіксовано в мові, у її лексиці, граматиці, фразеології, а за наявності письма також у текстах. Це зумовлює принцип вивчення мови разом зі змістом, що виражається нею.

Вивчення мови в єдності змісту й форми дає змогу глибше усвідомити диференціацію змісту й значень. Зміст поступово відкривається дітям, як така сторона семантики мовних одиниць, що в кожному авторському тексті реалізується індивідуально й неповторно. Розглядаючи мовні засоби вираження змісту, школярі усвідомлюють відтінки значень мовних засобів, метафоричність мови, перенос значень, той факт, що між словом і предметним світом стоїть людина з її можливостями виражати засобами мови своє особисте, індивідуальне ставлення до того, про що повідомляється. Школярі усвідомлюють, що мова відображає сприйняття світу, осмислення його, розуміння. Через слово людина передає своє ставлення до світу, своє світобачення й світовідчуття, засвоєний нею загальнолюдський і свій індивідуальний досвід. Організовуючи сприйняття змісту, важливо допомогти учням зрозуміти мову художнього твору, показати, чому вона така виразна тощо.

Безперечно, форми роботи з текстом, які використовуються під час вивчення фонетики, лексики, словотвору, морфології та синтаксису, орфографії та пунктуації, специфічні, як специфічні й способи дії, якими мають оволодіти учні. Наприклад, вивчаючи синоніми, діти підставляють їх до слів авторського тексту. Кожного разу, будуючи синонімічні ряди, вони пробують вставити свої слова на місце авторських. Порівняння виявляє лексичні особливості авторського слова, той внутрішній зв'язок між словами, який відразу руйнується, коли в речення попадає не те слово.

Учні мають усвідомити, що авторський задум виражається і фонетичним, і граматичним, і значеннєвим (лексичним) ладом. Отже, потрібен аналіз тексту на всіх рівнях мовної системи, відтак усі рівні мовної системи мають вивчатися на основі аналізу тексту в єдності змісту й форми. Це вивчення має бути спрямоване на оволодіння учнями способами лінгвістичного аналізу та їх застосування. Таким чином, способи аналізу тексту стають предметом спеціального вивчення. Відтак можна говорити про принцип вивчення мовних одиниць на основі аналізу тексту в єдності змісту і форми.

Організовуючи навчальну діяльність, слід виходити з того, що засвоєння учнем української мови тісно пов'язане для нього з осягненням певних сторін дійсності, що повноцінно осмислити лексему, граматичну форму чи конструкцію учень може лише у тому випадку, коли його одночасно навчають розуміти відношення, які існують між фактами і явищами реальної дійсності і відображені в мові народу. Встановлення логічних зв'язків між змістом тексту і використовуваними лексемами, граматичними формами, конструкціями сприяє формуванню у школярів уваги до мови, прагненню проникнути в тонкощі семантичних відтінків і значень, виховує мовне чуття, а також відповідальне ставлення школярів до вибору мовних засобів, до мовлення, до користування рідною мовою.

Важливу роль відіграє зіставлення вибраних автором слів, граматичних форм і конструкцій із синонімічними. Так, якщо в тексті (чи в учнівському творі) використовується конструкція "Я хочу", доцільно запропонувати учням визначити, в якому з речень (Я хочу. — Мені хочеться.) бажання є більш активним і цілеспрямованим. Аналіз вибору в тексті тієї чи іншої конструкції важливий ще й тому, що тенденції використання деяких конструкцій, наприклад, складнопідрядних з підрядними умови, причини, мети спостерігаються вже у дітей початкових класів, а вивчаються ці конструкції лише у 9 класі. Рано використовують діти безсполучникові речення, а вивчаються вони також значно пізніше. Все це вимагає практичним шляхом показувати дітям їх роль у мові. Привернення уваги школярів до використання тих чи інших конструкцій у мовленні навіть без спеціального вивчення їх уже само по собі сприяє збагаченню їх словникового запасу. Звідси випливає принцип використання лінгвістичного аналізу тексту під час вивчення мовних одиниць усіх рівнів мовної системи.

Своєрідність мови найяскравіше проявляється в національній семантиці мови, її фразеології, афоризмах, у феномені української фонетики та інтонації, словотвору, морфології та синтаксису, у специфіці функціонування мовних одиниць у мовленні, особливо в мові художньої літератури. Національна своєрідність мислення народу, його ціннісні орієнтації, світоглядні позиції проявляються у творчості талановитих людей — учених, письменників, художників. Це зумовлює використання для вивчення мови класичних текстів і розгляд їх у єдності змісту і форми. А тому мовні одиниці мають вивчатися на матеріалі текстів, переважно художніх. Звідси випливає принцип пріоритетного використання як дидактичного матеріалу до уроку художніх текстів, переважно класичних.

Використання на уроках художніх текстів, аналіз їх у єдності змісту і форми, окрім досягнення пізнавальних і виховних цілей, дозволяє зацікавити дітей художнім твором, увести інформацію про автора як неповторну мовну особистість, рекомендувати прочитати твір повністю. Звідси випливають принципи розвитку на уроках мови читацьких інтересів дітей, формування у них уявлення про неповторність мовної особистості.

Мислетворча і конструктивна функції мови зумовлюють взаємозв'язок логічного мислення й мови. Виражаючи думку й забезпечуючи постійний обмін думками між членами одного мовного колективу, мова стосовно словесного, вербального мислення виконує важливу функцію: формує думку. Тим самим мова — не тільки засіб вираження думки, а й знаряддя її формування. За словами Л.С. Виготського, "думка формується в слові" [2]. Оволодіваючи мовою, її мислетворчою і конструктивною функціями, учні оволодівають логічними засобами вираження форм елементарного й теоретичного мислення — доказами й умовиводами. Характер помилок учнів під час побудови доказів та умовиводів переконливо свідчить про те, що на практичному рівні, орієнтуючись на готові зразки, учні цими мовними засобами повністю не оволодівають. Без свідомого засвоєння структури доказів та умовиводів на навчально-науковому матеріалі шкільного курсу рідної мови формування логічного мислення і логічного мовлення на належному рівні не відбувається. Мова і думка не протиставлені одна одній, а, навпаки, утворюють тісну діалектичну єдність, взаємно стимулюють і активізують одна одну. З огляду на сказане виділяєтьсяпринцип тісного поєднання розвитку мовлення і розвитку мислення.

Важливе місце серед мовних функцій посідає комунікативна. Звідси принцип зумовленості основного напрямку у вивченні рідної мови її комунікативною функцією в усіх її проявах. Відповідно до цього принципу центральним об'єктом у вивченні рідної мови мають стати різноманітні типи, стилі і жанри мовлення як реальне вираження відповідних типів мовної комунікації. Під знаком цього принципу мають розв'язуватись і такі питання, як визначення змісту шкільного вивчення рідної мови і відображення цього змісту в програмах і підручниках, співвідношення теорії і практики тощо. Не випадково лабораторія навчання української мови Інституту педагогіки АПН України у пояснювальній записці до програми 2001 року проголосила, що "змінюється стратегія і тактика у навчанні рідної мови... на перший план висувається необхідність особистісного і мовленнєвого розвитку учнів, якому підпорядковується (саме підпорядковується) завдання системного вивчення мови". Наше знання мови з її нормами і правилами визначається мовленням і текстами, які ми вибудовуємо [6].

Аналізуючи процес засвоєння мови її носіями, психологи вважають, що вона засвоюється через мовлення у процесі спілкування, яке є природною потребою кожної людини. О.О. Леонтьєв цілком справедливо закликає вивчати мову у процесі мовленнєвої діяльності, тому що зміст мовленнєвої діяльності та змістовий склад утворюваних мовних зв'язків формується тільки за допомогою спілкування людей. Йдеться, власне, про принцип комунікативності у навчанні рідної мови. Потреба в спілкуванні створює постійно діючий активний стимул до оволодіння мовним запасом. Суперечність між потребою у спілкуванні й недостатнім рівнем володіння багатством мови стає внутрішнім механізмом розвитку й удосконалення мовленнєвих і розумових здібностей дитини, школярів різного віку і навіть дорослих людей.

Loading...

 
 

Цікаве