WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Виховуємо чуття мови - Реферат

Виховуємо чуття мови - Реферат

Так, форми давального відмінка однини іменників чоловічого роду на -ові, -еві (-єві), -у (-ю) вживаються для забезпечення милозвучності. Таке чергування є нормативним [2; 56]. Якщо поруч у тексті є два і більше іменників чоловічого роду, то закінчення чергуються: Франкові Івану Яковичу або Франку Іванові Яковичу; поетові Малишку або поету Малишкові. Хоча дехто з дослідників твердить, що ці форми мають певне стильове розшарування: у художньому стилі частіше вживаються іменники на -ові, -еві(-єві), а в науковому — на -у(-ю) [2; 56], все ж основна їх функція — забезпечення милозвучності в тексті будь-якого стилю. Наприклад: Письменникові-романісту Павлові Загребельному; ректорові Миколаївського державного університету; студентові-першокурснику Шевчукові Івану.

Для місцевого відмінка однини іменників чоловічого роду, що означають назви істот, характерні паралельні форми на -у(-ю), -ові, -еві(-єві), які теж виконують евфонічну функцію: на товаришеві, товаришу, на письменникові і письменнику. Вживання паралельних форм таких іменників найчастіше залежить від звукового оточення флексії: Так багато було зараз у ньому, Юркові, що цього багатства не можна було тримати тільки для себе, воно рвалося геть — треба було поділитись цим багатством (Ю. Смолич). Форма Юркові тут доцільніша, ніж Юрку, бо їй передують два у (у ньому). Щоправда, в сучасній українській мові намітилася тенденція до вживання в назвах істот закінчень -ові, -еві(-єві), зокрема в офіційному мовленні: панові, ректорові, начальникові.

Варіанти місцевого відмінка прикметників чоловічого і середнього роду часто вживаються для створення милозвучності. Наприклад: Промовець при повній тиші й лагідному ранковому супокої говорив запально. На півслові змовк, навіть рука з золотим пенсне завмерла в недокінченім фігурнім жесті (Іван Ле). Чергування паралельних прикметникових форм у наведеному прикладі сприяє усуненню одноманітності граматичних засобів і забезпечує приємне звукове оформлення тексту.

Цю ж функцію виконують паралельні форми місцевого відмінка однини займенників, порядкових числівників та дієприкметників. Як показують спостереження, форми на -ому вживані в усіх стилях літературної мови. Форми на -ім як засіб милозвучності поряд з формами на -ому переважають у художньому стилі, зокрема в поезії.

До евфонічних засобів належать варіанти ряду дієслівних форм. Щоправда, сфера їх уживання поширюється здебільшого на художній і розмовний стилі, де ці форми несуть ще й додаткове стилістичне навантаження. Так, форми типу читати, знає, беремо, ходім, несіть — стилістично нейтральні, а їх варіанти читать, зна, берем, ходімо, несіте мають стилістичне забарвлення і за межами художнього й розмовного мовлення не вживаються. Використання паралельних форм дієслова у цих стилях сприяє урівноваженню в тексті голосних і приголосних звуків: Треба рушать! Поснідать би не завадило, а? (Г. Косинка). Бездонний зміст; але не знаєм ні граматики, ні словника, що — життя говорить (В. Барка). Дай же руку мені і ходімо у даль (А. М'ястківський). Візьмімо, товариші, по жмені землі, — звернувся Орлюк до товаришів (О. Довженко). У наведених прикладах кожна з паралельних форм, крім стилістичної, виконує евфонічну функцію перед приголосними маємо дієслово з кінцевим голосним.

Досить поширеним є чергування варіантів зворотних дієслів. Творення цих форм строго відповідає законам евфонічності мови; до дієслів із закритим кінцевим складом додаємо частку-суфікс -ся (смієшся, зробився), а з відкритим — -сь або -ся (сміюсь, зробилася). "Фонетичне оформлення тексту з наявністю таких дієслів,— зазначав І. Чередниченко, — може відбуватися за принципом або збільшення кількості слів з відкритоскладовою кінцівкою, або зменшення їх через заміну закритоскладовими кінцевими варіантами" [12; 209]. Чергування дієслівних форм на -ся(-сь) дає змогу уникати одноманітності у фонетичному оформленні тексту. Ці варіанти допомагають позбутися зайвого нагромадження однакових звуків і врівноважувати кількість закритих чи відкритих складів: Бойова дружба народжувалась і міцніла швидко, як швидко часом і кінчалась через скороминучість життя (О. Довженко). Трійця, після Різдва та Великодня, вважалася в народі одним з найбільших світ (О. Воропай). У першому реченні дієслова на -сь сприяють урівноваженню в тексті голосних звуків, особливо [а]. У другому — дієслово на -ся допомагає уникнути збігу приголосних звуків. На жаль, не всі мовці дотримуються цього чергування, і часто художні, наукові, публіцистичні тексти вражають перенасиченістю дієслів на -ся.

Евфонічності сприяє низка прислівникових паралелей типу знову — знов, чому — чом, позаду — позад, більше — більш, звідсіля — звідсіль тощо. Такі варіанти прислівників зустрічаємо в художніх текстах. Наприклад: Навколо тільки дуби та клени — глушина, і нікого-нікогісінько навкруги (О. Донченко). Нараз усе навкруг заслало сірою пеленою дрібного дощу (С. Журахович). Маковейчик передає команди Брянського, а сам думає, заклинає, щоб знову де-небудь не порвало кабель (О. Гончар). Цілі гори білої ревучої піни бились об каміння, скакали вгору, закручувались гребенями і знов падали назад на каміння (І. Нечуй-Левицький).

Спостереження показують, що усічені варіанти переважають у поетичному мовленні, де вони є ще й засобом ритмізації тексту. У прозі ж продуктивніші варіанти з кінцевими голосними. Вони характерні для наукового, публіцистичного, офіційно-ділового стилів.

Отже, щоб надати мовленню милозвучності, легкості й невимушеності, щоб розповідь була не тільки джерелом певної інформації, а й приємною на слух, варто дотримуватися правил чергування звуків і доцільного використання паралельних граматичних форм, властивих українській мові.

Розглянуті засоби милозвучності української мови є необхідним матеріалом для роботи над мовленням учнів під час опрацювання фонетики, лексики, граматики і стилістики та в позаурочний час. Досконале знання української мови випускниками середніх шкіл неможливе без засвоєння однієї з важливих її фонетичних ознак — евфонічності.

Література:

1. Ващенко В.С. Стилістичні явища в українській мові. Ч. І. — Харків, 1958.

2. Воронич Р.В. Форми давального відмінка на -ові/у // Культура слова. Вип. 24. — К.: Наукова думка, 1983. – С. 56-58.

3. Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів/ За ред. С.Я. Єрмоленко. — К.: Либідь, 2001.

4. Жовтобрюх М.А. Слово мовлене. — К., 1969.

5. Пентилюк М.І. Варіантні форми як засіб евфонії // Українська мова і література в школі. — 1987. — № 1. С. 63-69.

6. Пентилюк М.І. Культура мови і стилістика. — К.: Вежа, 1994.

7. Тимошенко П.Д. Фонетичні і морфологічні особливості стильових різновидів української літературної мови / У зб.: Теоретичні проблеми лінгвістичної стилістики. — К., 1972.

8. Тоцька Н.І. Сучасна українська літературна мова. Фонетика, орфоепія, графіка, орфографія. — К., 1981.

9. Тоцька Н.І. Засоби милозвучності української мови / Урок української. — 2003. — № 10. — С. 29-32.

10. Українська мова. Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія, 2000.

11. Український правопис. — К.: Наукова думка, 1997.

12. Чередниченко І.Г. Нариси з загальної стилістики сучасної української мови. — К.: Рад. школа, 1962. — С. 199.

Loading...

 
 

Цікаве