WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Виховуємо чуття мови - Реферат

Виховуємо чуття мови - Реферат

• на початку абзацу і речения завжди вимовляємо й пишемо і: Світ мов казка. I пізнаємо ми його за допомогою слова (I. Цюпа).

Якщо попереднє слово закінчується на голосний звук, а наступне починається на приголосний, між ними вживають в, й. Наприклад: перебувала в Києві; вона й він. Коли ж наступне слово відповідно починається на в, й, то перед ним уживають у, і: Земля ворушилася у воді, а голубе небо нерухомо лежало в ній (Г. Тютюнник); Було сказано, що і йому треба взяти участь у цій роботі.

Якщо після голосного, крім у, наступне слово починається двома приголосними, з яких перший звук чи обидва є глухими, то краще вживати прийменник у, особливо при повільному темпі мовлення: прийшла у свій кабінет, місце у словнику, виражається у складанні слів. Зразки дотримання такого чергування у— в, і—й зустрічаємо в текстах нехудожніх стилів. В усному мовленні при швидкому темпі та в художньому стилі спостерігається вживання в, а не у: Як хороше пройтися тобою, земле моя, особливо в жнивну пору. Коли поля стиха подзвонюють струнами стеблин, коли над гречками гудуть арфи і снують свої струни невтомні бджоли, коли жайворон грає в блакиті на першій скрипці, а соняшники б'ють у литаври (І. Цюпа). У такій позиції і здебільшого не переходить в й: Сонце підбилося вище і пригрівало (Г. Тютюнник); У радісній праці, клопоті щоденному (ішла весна, несла радість (В. Козаченко).

Перед голосним незалежно від паузи і закінчення попереднього слова пишеться не у, а в. Наприклад: жив в Одесі, побував в Оксани та ін.

Після голосного перед наступним приголосним залежно від ритму та темпу мовлення можуть уживатися у, в або і, й. Наприклад: Нині, як ще ніколи в історії, кожен має бути людиною в людстві, щоб кожним нервом відчувати його болі й тривоги. Нині особливо кожен мусить почувати себе органічною часткою великого собору людської цивілізації, всім своїм єством бути пружним каменем у цьому соборі, щоб самовіддано тримати на собі його споруду. Бо хай вона де в чім недосконала і вже зістарена, але вона — єдиний храм людського духа і нам її добудувати, а не будувати на новому місці (О. Гончар). Крім закономірних чергувань у—в, і—й, у наведеному тексті зустрічаємо й таке вживання цих варіантів, яке залежить від темпу мовлення, консонантного оточення тощо.

На початку речення чи абзацу перед приголосним перевага надається звукові у, а перед голосним — в. У віршованій мові, де звуки виконують ще й римотворчу функцію, ця закономірність часто порушується: В землі віки лежала мова і врешті вибилась на світ (Олександр Олесь); У око окунь, як плавуча клуня, торкається, і світ на скалки: сутінь (Е. Андрієвська).

У прозовому мовленні звук і на початку речення, абзацу та після паузи на межі речень не чергується з й. Наприклад: І от, коли моя добра господиня лягла спати, я оце допіру пішов і взяв їх (три золоті десятки) (В. Підмогильний); Але тут всі разом чують крик і переводять очі з змія на землю. Іде Федько. Іде і кричить (В. Винниченко).

Іноді зустрічаємо вживання й замість і на початку речення чи абзацу, але воно може бути виправдане лише у віршованому мовленні, в усіх інших випадках є порушенням літературної норми.

Крім поширеного чергування у—в, в українській мові зрідка вживаються ув—уві—вві: Він кожному якраз ув очі каже сміло (І. Франко); Засіяла зірка уві млі (П. Воронько); Він тремтів та схоплювався з лави, як хто ввіходив до хати (М. Коцюбинський).

Варіанти ув—уві—вві поширені лише в художньому та розмовному мовленні, а в інших стилях вживається у або в.

Створенню евфонічності сприяє чергування з — із — зі (зо) — ізі. Прийменники з-із уживаються здебільшого паралельно. Варіант з виступає найчастіше між голосними, перед чи після голосного: І воює, і гарцює з усієї сили (Т. Шевченко). Між приголосними вживається варіант із. Наприклад: Діти стояли мовчки і не зводили очей із своєї веселої їдальні (О. Копиленко); Сподівалася тільки на себе, на свій легкий норов, на добру душу, яка мала тепер поєднати в собі, може, й зло разом із добром (П. Загребельний); І блідий місяць на ту пору із хмари де-де виглядав (Т. Шевченко). Прийменник із здебільшого вживається після голосного кінцевої частини слова перед с, ш або перед сполученням приголосних на початку наступного слова. Наприклад: У неспокійній ночі Тихович разом із сходом сонця зірвався на рівні ноги (М. Коцюбинський).

Зі вживається перед сполученням приголосних на початку слова незалежно від паузи та закінчення попереднього слова. Наприклад: Улянка підвелась, підхопила книжки і, перейшовши через струмок по сухій деревині, звернула зі стежки (І. Цюпа). Зі школи на майдан вивалила дітвора (А. Головко). Чіткої послідовності в чергуванні з—зі (зо) немає, крім сполучення типу зі (зо) мною. Варіант зо вживається і в конструкціях на означення приблизної кількості: днів зо три, разів зо два.

Чергування із — зі (зо) має певні семантичні відмінності: причинові та просторові відношення передаються частіше сполученням зі + іменник: зі злості, зі (зо) сміху, зі (зо) сну, зі столу, зі сходу; означальні відношення або просторові, спрямовані назовні, передаються сполученням із + іменник: вправи із синтаксису, завдання із стилістики.

Прийменник від з од, префікс віді- з оді- чергуються переважно в художньому та розмовному мовленні. Наприклад: Далекі луки виблискують росами і такою зеленявою, що очей від них не можна відірвати (Ю. Збанацький); Світ одкривається перед ясними очима перших літ пізнання, всі враження буття зливаються в невмирущу гармонію (О. Довженко); Сашко на момент одірвав погляд од прицілу (Ю. Яновський). У науковому, офіційно-діловому стилях найчастіше функціонує варіант від.

Крім названих вище чергувань, допомагають уникнути надмірного збігу приголосних звуків варіанти ж—же, б—би, між—межи, хоч—хоча, щоб— щоби і под. Вони урізноманітнюють звучання мовленнєвого потоку й полегшують його сприймання під час слухання і читання. Тому на уроках вивчення службових частин мови варто звернути особливу увагу і на їх варіантність Вони відіграють важливу текстотворчу функцію. Отже, увага до них під час розвитку мовлення учнів необхідна. Наприклад: Мабуть, кожному в дитинстві хотілося хоч на якусь мить стати маленьким, як комашка (О. Малов); І хоча цямриння робиться тепер з бетону, а човнярський промисел уже забутий, та все одно столітніх дубів меншає (А. Топачевський); Густе віття переплелось межи собою — і над тобою, мов баня зелена, кучерява (М. Коцюбинський); Між матір'ю і сином настав мир і лад (Панас Мирний).

Численні варіанти повнозначних слів та їх форм теж сприяють евфонічності мовлення. Виникли вони внаслідок прискореної артикуляції складів у словах, на які не падає логічний наголос.

Як справедливо зауважує В. Ващенко, варіанти словоформ мають конкретне семантичне або стилістичне осмислення. Є тексти, — говорить він, — дуже чутливі до них, а є й байдужі. Поширення і культивування паралельних форм виявляється в текстах стилістично напружених, переважно в художніх [1; 47]. А з текстів художнього стилю вони проникають і в інші стилі. Використання таких варіантів як засобу милозвучності тісно пов'язане з їх стилістичним забарвленням. Однак деякі з них втрачають це забарвлення і вживаються лише для створення приємного звучання тексту.

Loading...

 
 

Цікаве