WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Виховуємо чуття мови - Реферат

Виховуємо чуття мови - Реферат

Реферат на тему:

Виховуємо чуття мови

Невід'ємною ознакою освіченої, всебічно розвиненої особистості є висока мовленнєва культура, що передбачає вміння активно використовувати як знаряддя спілкування сучасну літературну мову з усіма багатствами виражальних засобів, з притаманними їй нормами. Засвоєння цих норм здійснюється в процесі шкільного навчання. Опановуючи літературні норми, діти вчаться розпізнавати ознаки правильного літературного мовлення, користуватися мовними засобами, властивими певному стилю висловлювання. Шкільна програма включає ознайомлення учнів з милозвучністю української мови, засвоєння її найважливіших евфонічних засобів. З останніми учні працюють протягом вивчення усього шкільного курсу мови, але найбільша вага припадає на уроки фонетики і морфології, де закладаються основи знань про текст, висловлювання в усній формі, що вимагає від учнів умінь не тільки дотримуватися його структури, добору відповідних засобів зв'язку речень, але й мелодійного його оформлення.

Мета нашої статті — розширити знання вчителів про евфонічність української мови і звернути їхню увагу на необхідність формування в учнів розуміння ролі засобів милозвучності у створенні естетичності й краси мовлення, піднесення рівня їхньої мовленнєвої культури, умінь користуватися цими засобами у власному мовленні.

Кожна мова має певні засоби милозвучності. Для української мови, як і для російської та білоруської, характерне уникання важкого для вимови нагромадження звуків. Найчастіше збігаються два приголосні звуки, що не складає особливих труднощів для говоріння і читання. У мовному потоці звуки сполучаються так, що створюється плавне, приємне, ритмічне мовлення.

Ці та інші якості звукової мови вивчає фоностилістика. Вона, зокрема, досліджує частотність фонем української мови в різних стилях, закономірності їх сполучення, експресивні вимовні властивості варіантів слів та словосполучень, інтонацію та ритмічну будову мовлення. Розробка наукових проблем фоностилістики включає дослідження такої властивості української мови, як її евфонічність, або милозвучність. У перекладі з грецької мови евфонія (гр. еuрhоnіа з еu — гарно + рhоnе — звук) означає приємне звучання. Це наука, що вивчає звукову сторону нашого мовлення, його багатство і красу.

І. Чередниченко евфонічністю мови називає "здатність її фонетичної будови до мелодійного звучання і до створення звукозображення у висловлюванні відповідно до його змісту і художнього призначення" [12; 199]. Евфонічність мови, приємне акустичне оформлення служать засобом естетичності, краси, свідчать про багатство її виражальних засобів. На ці ознаки фонетичної системи української мови вказують М. Жовтобрюх, В. Ващенко, Н. Тоцька та ін. [4; 1; 8; 9]. Таке ж трактування евфонії зустрічаємо і в сучасних лінгвістичних словниках, довідниках. Милозвучність визначається як здатність фонетичної системи мови до мелодійного звучання, а також до створення звукових образів у висловлюванні (звукопис) [10, 314; 3, 89]. Евфонічними явищами, зокрема, вважаються такі, що відображають красу усного мовлення і фіксуються в письмових висловлюваннях.

Евфонічність української мови — характерна ознака всіх її стилів. Як справедливо зауважив П. Тимошенко, "милозвучність більшою чи меншою мірою властива всім видам літературного усного й писемного мовлення, і про це повинні дбати працівники науки, культури, освіти" [7; 18]. Доцільне оперування звуковим матеріалом властиве і усному, і писемному мовленню. У художньому стилі, зокрема в поезії, це виражається в таких прийомах, як алітерація, асонанс, анафора, епіфора, рима, що є важливими засобами звукової організації поетичного мовлення. В нехудожніх стилях звукоповтори втрачають свої позитивні якості, псують звучання текстів.

Милозвучність української мови ґрунтується на дотриманні орфоепічних норм. Існує ціла система евфонічних засобів, що забезпечують правильну звукову організацію усного й писемного мовлення. Однак недостатнє знання цих засобів часто спричиняє порушення милозвучності мовлення і знижує рівень культури мовлення учнів.

Виховуючи в дітей чуття мови, дбайливе ставлення до звукового оформлення власного мовлення, слід звертати увагу на випадки псевдоалітерації та псевдоасонансу й боротися з такими відхиленнями. Шкільною програмою передбачено ознайомлення учнів з окремими засобами милозвучності: чергування у-в, і-й, спрощення в групах приголосних та ін. Однак цього замало. Необхідна копітка робота над мовленням учнів. А це вимагає глибшого з'ясування евфонічночності української мови.

Милозвучність української мови досягається природним чергуванням у ній окремих голосних і приголосних звуків, можливістю вживати фонетичні варіанти слів та словоформ. Саме таким варіантам необхідно приділяти постійну увагу на уроках української мови і літератури. З'ясовуючи евфонічні явища в українській мові, виділимо ті з них, що найчастіше впливають на мелодійне звучання мовленнєвого потоку — сполучуваність звуків на межі слів і словоформ у реченні й тексті. Такі засоби мають практичне значення для мовлення і повинні вивчатися в середній школі, насамперед на уроках фонетики, орфоепії, граматики і стилістики.

Збіг кількох звуків усувається вживанням фонетичних варіантів самостійних та службових слів, яке називають евфонічним чергуванням. Воно допомагає уникати невмотивованого нагромадження однакових голосних та приголосних звуків. До них належать варіанти прийменників (префіксів) в — у (ув, уві, вві); від — од (оді); над — наді, під — nidi, перед — переді та інші, сполучників і — й, щоб — щоби, хоч — хоча, часток б — би, ж — же, лиш — лише, ще — іще, а також варіанти іменників чоловічого роду в давальному відмінку однини на — ові, -еві (єві), -у, -ю, прикметників чоловічого й середнього роду в місцевому відмінку на — ому/-ім (-їм), прислівникові варіанти типу зное — знову, звідкіль — звідкіля, більш — більше, варіанти дієслівних форм: робити — робить, купатисъ — купатися, ходім — ходімо, пишіть — пишіте і под. Більшість з названих варіантів давно закріпилася в мові і складають її норму (це відбито в "Українському правописі") [11; 14-16].

Прийменники у, в, сполучники і, й, початкові букви у, в та і, й чергуються в ряді позицій. Так, закономірним є вживання у, і між приголосними, а в, й між голосними. Наприклад: Порожній млин і без вітру меле (Нар. твор.). Задумався дуб темношатий у сяйва холодного грі (В. Сосюра). Перед нами розляглися поля, рябіючи в очах то зеленими поясами жита, то жовтуватими сходами пшениці, то чорною грудою ріллі (Панас Мирний). Вам стане тепло й ясно од світла його [I. Франка] очей, а його мова здається не словом, а сталлю, що б'є кремінь і сипле іскри (М. Коцюбинський).

ЦІ правила діти легко засвоюють і порушень у мовленні не допускають. Інші ж випадки чергування у-в, і-й викликають у школярів значні труднощі. Пильної уваги потребують такі випадки вживання у, в:

• перед в, ф, лъв, ев, те, хв і под. (незалежно від закінчення попереднього слова) вживається у, а в інших випадках — в: Be лике значения у формуванні характеру дитини мае приклад батьків; Одягнені у хвою, шумлять схили Карпат; Юрко повів мене стежкою у свої володіння (А. Михайленко);

• після паузи, що на письмі позначається розділовим знаком, перед приголосним пишеться у: Це було у Львові. У клас зайшла молода жінка, учителька математики;

• після приголосного перед голосним здебільшого вживається і, а не й: Вірю в пам'ять і серце людське (Б. Олійник); Ярослав Мудрий розвинув і удосконалив багато з того, що започаткував Володимир (О. Субтельний); а після голосного перед приголосним можливі обидва варіанти — і та й, хоч перевага надається останньому: Дми не дми — не до Різдва мде, а до Великодня (Нар. твор.); Іній на деревах — на мокре літо і недорід (Нар. твор.);

Loading...

 
 

Цікаве