WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Про особливості висвітлення проблем мовної імпліцитності з логічного погляду - Реферат

Про особливості висвітлення проблем мовної імпліцитності з логічного погляду - Реферат

ПРО ОСОБЛИВОСТІ ВИСВІТЛЕННЯ ПРОБЛЕМ МОВНОЇ ІМПЛІЦИТНОСТІ З ЛОГІЧНОГО ПОГЛЯДУ
Широке й різноманітне коло питань, що стосується імпліцитного (прихованого) у мові (мовленні), привертає увагу дослідників. Незважаючи на це, "нез'ясованими залишаються питання психологічних, логічних, когнітивних та інших основ імпліцитності, механізмів її виявлення, типів невираженості їх співвідношення, способів і закономірностей "кодування" імпліцитного мовцем та "декодування" слухачем і багато інших" [4, с.106]. Такий стан дослідження, зрозуміло, впливає й на те, що саме поняття прихованості не має усталеного визначення у лінгвістичних словниках, енциклопедіях [1, с.174; 21, с.219], по-різному трактують термінослова "імпліцитний", "імпліцитно", "імпліцитність" у наукових працях.
Простежимо, як дослідники з'ясовують сутність імпліцитного, особливості його конкретних лінгвальних проявів.
Мовна імпліцитність справді багатовимірне явище, яке охоплює мовознавчі й логічні аспекти.
Деякі дослідники трактують мовну імпліцитність з погляду співвідношення форм мислення (поняття, судження) з відповідними мовними одиницями, причому йдеться про їх діяльнісний зв'язок, що виявляється в пізнавально-комунікативних процесах.
Форми й закони мислення - це предмет логіки [10, с.248], тому значною мірою лінгвістичний розгляд імпліцитної семантики лінгвальних величин перетинається з розв'язанням логічних питань, що характерно, зокрема, для дослідження В.Багдасаряна "Проблема імпліцитного (логіко-методологічний аналіз)" [2]. У дослідженні розкривається загальне розуміння імпліцитного як особливої форми вираження думки (у зіставленні з експліцитним), роль прихованого у функціонуванні мови. Помітне місце відведено власне логічній проблематиці імпліцитного, розглядові якої присвячено розділ "Імпліцитне і деякі логічні поняття" [там само, с.66-121], де висвітлюються співвідношення поняття й судження, розширена теорія силогізму, неявне визначення поняття, Арістотелеве трактування основних законів мислення та інші питання, які не мають прямого стосунку до з'ясування лінгвальної імпліцитності.
Розглянемо повніше ті моменти, які безпосередньо пов'язані з лінгвістичним аспектом прихованості.
Насамперед зауважимо1, що В.Багдасарян не послуговується терміном "імпліцитність", а використовує прикметник (часто субстантивований) "імпліцитний". Позначуване ним поняття він розкриває у його зіставленні з експліцитним: "Експліцитним, або явним, є те, що має своє власне, повне, безпосереднє словесне вираження, імпліцитним же, чи неявним, є те, що не має такого словесного вираження, але домислюється з опорою на експліцитне, виражається й сприймається адресатом за допомогою експліцитного, а також контексту та інших чинників" [там само, с.5]. Уточнюють наведене визначення ще такі твердження: імпліцитне "існує не на поверхні, а в глибині мови, як нижній, прихований шар змісту, воно є "щось несамостійне, залежне, похідне" [там само, с.6].
Дослідник наголошує також на функціональному (мовленнєвому) моменті, зауважуючи, що "проблема імпліцитного стає очевидною, коли ми ставимо такі питання, як: що говорить ця людина і що вона хоче сказати цим, [...] що вона має на увазі,[...] який прихований смисл, підтекст її слів" [там само, с.8]. Проте мовленнєвий аспект у нього значною мірою підпорядкований логічному. За В.Багдасаряном, "імпліцитними можуть бути як цілі судження і навіть міркування, так і менші одиниці мисленнєвого змісту, виділені за яким-небудь принципом. Якраз перевага логічного підходу до імпліцитного підводить автора монографії до висновку, за яким "експліцитними чи імпліцитними бувають думки, а не мовні одиниці, але думки не самі по собі, а в своєму стосунку до засобів мовного вираження" [там само, с.6]. На цьому твердженні зупинимося детальніше, бо воно не в усьому збігається з лінгвістичним розумінням прихованого.
У мовознавстві поняття імпліцитного стосується не лише площини мовного змісту (семантики), про що, наприклад, свідчать навіть назви праць на зразок "Імпліцитний зміст висловлювання" [6], а також інші дослідження [3; 15, с.142-159]. До цієї категорії звертаються в граматиці [8, с.78-94; 17] у процесі розгляду тексту [12, с.92-1 13], дериваційних процесів [22, с.51] тощо, а характеристику "імпліцитний" застосовують і щодо лінгвоодиниць. Наприклад, у праці "Російські складні речення асиметричної структури" є розділ "Імпліцитні складні речення з відношенням 2: 3" [9, с.48-85], у якому розглядаються такі "імпліцитні конструкції, в яких [...] двом предикативним одиницям в імпліцитному висловлюванні відповідає три предикативні одиниці в семантично тотожних експліцитних" [там само, с.51]. На терміносполучення "імпліцитні конструкції" натрапляємо у статті В.І.Кононенка "Прийменниково-субстантивний комплекс в аспекті синтаксису" [4]. Поняття імпліцитної деривації (implizite Derivation) та імпліцитних дериватів (implizite Derivate) відшукуємо у В. Фляйшера [22, с.51]. Учений розмежовує "патроніми експліцитні (патронімічні деривати)" й "патроніми імпліцитні (семантичні утворення)", в яких "формальні показники патронімічності відсутні" (Гончар, Мороз, Франко), й П. Чучка [19, с.51].
Отже, у мовознавстві простежуємо таке розуміння імпліцитності, яке не повністю узгоджується з тим, що випливає з її трактування В.Багдасаряном. Правда, дехто з лінгвістів, навіть тих, хто серед різних аспектів розгляду імпліцитності (психологічного, логічного, філософського, комунікативного тощо) прагне обмежитись тільки лінгвістичним, також фактично зводить його до аналізу способу вираження смислової структури висловлювання значною мірою з погляду логіки: "Кожне імпліцитне висловлювання є зняте міркування. За називанням факту тут завжди приховується логічна мета умовиводів [...]" [16, с.58]. А з цього випливає досить категоричний висновок: "Імпліцитність як мовне явище поширюється тільки на висловлювання, тобто на конструкції, що мають форму речення. Не може бути імпліцитності у сфері морфем, слів і словосполучень" [там само, с.58]. Із цим твердженням важко повністю погодитися. Не викликає сумніву те, що саме у висловлюванні (реченні), як мовленнєвій одиниці, безпосередньо й найпомітніше виявляє себе можлива імпліцитність компонентів його змістової структури (пор. Ми, безсумнівно, зустрінемось завтра і розгорнутий варіант: Я не сумніваюсь, що зустрінуся з тобою завтра). Однак, здатність комунікативних величин (висловлювань) зосереджувати й виявляти приховану додаткову інформацію не може не бути закладеною у певних властивостях мови як ієрархічно структурованої знакової системи, механізмах співвідношення планів змісту й вираження на різних рівнях її складної будови. Тому ми схиляємося до думки тих дослідників імпліцитності, що вкладають у це поняття достатньо широкий зміст, який дає змогу охоплювати ним не тільки вияви прихованої семантики мовних одиниць різної структури, а й прихованість дериваційних структурно-семантичних перетворень.
До речі, В.Багдасарян, який наголошує наімпліцитності "думки, а не мовної одиниці", стверджує, що
Loading...

 
 

Цікаве