WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Вивчення байки у школі (Першоджерела байки. Матеріал на допомогу студентові-практикантові, вчителю-словеснику) - Реферат

Вивчення байки у школі (Першоджерела байки. Матеріал на допомогу студентові-практикантові, вчителю-словеснику) - Реферат

Якщо говорити про великі фольклорні жанри — міфи, легенди, казки, апологи, притчі, то можна стверджувати, що саме міфи стали коренем і стовбуром світового "літературного" дерева. "Слово "міф" має шістдесят відтінків значень. Міфом (від грецького mуthos — слово, переказ) називають епічний твір, героїчну пісню про подвиги героїв; міфом називають філософію, судження, думку.

"Міфи виникли в той час, коли в людей було далеке від наукового уявлення про навколишній світ і вони відчували безсилля в боротьбі зі стихійними силами природи. Прагнучи догадатися і пояснити незрозумілі явища, людина за допомогою фантазії витворювала міфи про надприродні сили, які нібито заселяють світ і втручаються в людське життя" [5; 216]. Міф є найпершим видом народної творчості, своєрідним відображенням життя, історичних подій і явищ природи тільки у фантастичній формі. Тому міфічні паралелізми людиноподібності об'єктів природи, і навпаки, пізніше лягли в основу різних літературних жанрів: казок, пісень, байок.

Історія доводить, що найпершими і тому найдавнішими за походженням були староіндійські Пурани, де розглядалася космогонія (походження явищ природи, творення світу), долі богів, саги і їх герої, древні міфи арійських народів, війни і королівства, які нібито існували до початку офіційної історії. Термін "Пурана" означає "давній" і застосовується до двох літературних компіляцій.

Мал.1

"Пурани"

Досанскритські "Пурани" важкі для читання і не мають чіткої правильної послідовної в часовому розумінні оповіді, але дають можливість вести мову про існування материків, які зникли — Атлантиди і Лемурії.

"Пурани" сповнені оповідей про фантастичних чудовиськ, демонів, драконів, що мешкали в Атлантиді та Лемурії і були втіленням тьми, зла, ненависті. Поряд з ними діють боги — добрі і злі, а між силами добра та зла знаходяться герої-велетні (їх ще теофілософи називають рмоахальцями), що постійно ведуть боротьбу за справедливість. Історія стверджує, що ще в ті далекі часи виникло поняття добра та зла, і відобразили це в своєму змісті міфи як першоджерела культури майбутнього.

Міфи існували в багатьох народів світу, а об'єднувало їх основне призначення — пояснити навколишній світ і місце людини в ньому. Міфи завжди містили у собі дію, низку змін, спрямованих на пізнання, повчання, та усвідомлення. "Зміст міфу вбачався первісній людині цілком реальним, більш того — вищим за всяку реальність, бо первісна людина не робила відмінностей між реальним і неймовірним. Для тих, серед кого міф виникав та існував, він був правдою, істиною, бо це був результат осмислення реального життя, прийнятий багатьма поколіннями до нас" [4; 6-7].

Без сумнівів можна стверджувати, що міф ліг в основу створення і розвитку байки, бо вона теж була однією з перших форм художнього мислення; за допомогою байки людина намагалася відповісти на питання: як поводитися в безмежному, складному світі?

Із міфів байка вичленила світорозуміння і світобачення, додавши у свій зміст раціональність і моральність.

Своїм корінням байка сягає й до казки. Найпершими виникли казки про тварин, які стали першоджерелом існування народної байки.

Володимир Крекотень указує на народні байки, "які побутували, а частково й зараз побутують в народному середовищі. Безумовно, що чимало з них виникло в народі, чи прийшли в народ в дуже давні часи" [4; 5].

Йдеться про великий цикл казок про тварин. Докладніше цю думку розвиває Валерій Шевчук у книзі "Мисленне дерево", оглядаючи так званий "епос Землі": "Епос Землі був би неповний, коли б обминув символіку живого світу, тобто тварин, пташок і комах — безпосередніх співжильців на осонні, адже із ними стародавня людина відчувала тісне споріднення і не могла не визначити духовного зв'язку усього сущого на Землі" [8; 91]. Тут автор вказує, що казки про тварин склали своєрідний тваринний епос, який, можливо, постає на віруваннях давньої людини в переселення душ, і що після смерті людські душі переселяються в тіла тварин з урахуванням символічного бачення кожної тварини, чи птаха, чи плазуна, адже в народному баченні вони мали живий зв'язок з навколишнім середовищем, відтак тварина, в яку поселився дух предка, починає жити уподібненим до людського життям. На цій тотемічній основі й постав епос тварин у народній творчості, який потім переріс у літературний жанр, де тварини ставали алегорією людини, з часом постало й неодмінне моралізуюче призначення байки.

Найстарішими були прозові байки про тварин, що виникли ще в період, коли полювання було основним джерелом людського існування, а звірі, як уже зазначалось, уявлялися могутніми істотами, всім подібними до людей.

У грецького поета, мислителя, мораліста Езопа є незвичайна байка "Прометей і люди", яку деякі вчені називають невеликою казочкою. "Прометей за наказом Зевса виліпив людей і тварин. Але Зевс помітив, що тварин набагато більше, і наказав Прометеєві знищити частину тварин, обернувши їх на людей. Прометей виконав цей наказ. І трапилося так, що люди, виліплені з тварин, мають людський вигляд, але душу звірячу. Ця байка стосується людини нерозумної і грубої".

Прочитавши її, так і хочеться відмітити, що ця байка-казка є найпершим з творів Езопа, у якому вдало розділено добро і зло, а решта творів розширюють розуміння існування всього живого, з'ясовують суть людського і нікчемного. А це та проблема, яку розкривають і міфи, і казки. Байка ж як жанр літератури взяла на себе обов'язок застерігати "власне людей" від влучно висміяних за допомогою алегорії "людей-перевертнів".

Загалом семантика слова "байка" походить від грецького аро1оgоs — оповідання, казка про тварин. То це безперечно засвідчує, що оповіді про тварин, апологи, що являли собою невеликий алегоричний розповідний твір повчального змісту з певною мораллю і були першопричиною виникнення байки. Вважають, що апологи найраніше з'явились у староіндійській літературі (санскритський збірник оповідань "Панчатантра" (III–IV ст. н. е.). Героями "Панчатантри" є тварини, у вчинках, діях, розмовах яких ми відчуваємо і уявляємо людей. Тому ця пам'ятка давньої літератури через алегоризацію відбиває картину життя давньоіндійського суспільства, вирішує питання народної моралі. Саме ця ідея і забезпечила широку популярність і значний вплив збірки на світову літературу. "Панчатантра" перекладена понад двісті разів на шістдесят європейських і азіатських мов. Так, переклад "Панчатантри" на середньоперську мову ліг в основу арабської версії ("Каліла і Дімна"), з якої пам'ятка була перекладена на європейські мови, зокрема, грецьку — "Стефанит та Іхнилат" (1081 р.). Від останньої пішли слов'янські версії. З таким заголовком ця збірка індійських байок дійшла і до нас у XIII ст. Але це була вже ціла низка вставлених одне в одне дидактичних оповідань, що дали дуже вигадливий візерунок, цікавий своєю колоритною формою й різноманітним змістом: "Глядалище життя людського, в якому виявлені є дивні бесіди тварин із істинами, до того належними, повістьми для науки всякого чину і сану людей" [6; 46].

"Панчатантра" стала багатим джерелом тем, мотивів, сюжетів для творів багатьох байкарів. Що стосується ототожнення байки з апологом, то в науці були різні думки. Автор поетики 1686-1687 рр. Силуян Озерський не ототожнював цих понять, бо вважав байку "поняттям родовим, в той час як аполог відносно байки є поняття видовим". Відтак саме апологом (так і в М. Довгалевського) бачили теоретики тільки байку про тварин. Типовими зразками апологетичної байки вважалися фабули Езопа.

Неабиякий вплив на розвиток байки, її тематику мали і соціально-побутові казки, що відображали уявлення людей про залежність нашого життя від Долі, Щастя, Злиднів, Біди, Горя, тощо і несли в собі дидактичне начало. Основний пафос цих казок спрямований на викриття і заперечення несправедливості суспільного ладу, нелюдських відносин, поневолення людини людиною. Ця тематика органічно вписалася і в художню тканину байки. У І. Крилова, Л. Глібова ("Рыбьи пляски" і "Танці") змальовано виразну картину здирства вищих. Байка "Пан та Собака" (1818) П. Гулака-Артемовського пройнята антикріпосницькими тенденціями. Епічні твори, персонажами яких виступали тварини, за якими закріпилися сталі риси-ознаки: лисиця — хитра, вовк — дурний, ведмідь — вайлуватий тугодум, заєць — боягуз, сорока — базіка, набули повчально-моралізаторського спрямування, сатиричних та алегоричних рис і згодом стали основою для створення синонімічного за призначенням ліро-епічного жанру — байки.

Спостереження й аналіз фольклорних жанрів (прислів'їв, приказок, апологів, апокрифів, фабул, фабльо, притч, казок, міфів) дають можливість зробити висновок, що байка тісно пов'язана з ними, вони є першоджерелами її виникнення і виокремлення (див. додаток 2).

За словами В.В. Виноградова, "байка — жанр рухомий і синкретичний. Вона сполучила в собі елементи і повісті, і казки, і нарису, і драматичної сценки, і суспільної сатири, і особистої епіграми" [1; 8].

Байка — це повчальне ядро, що зосередило в собі дотепне узагальнення першоджерел відображення людської свідомості, й основне його призначення — захоплювати і розвивати — спонукати до правдивих і моральних вчинків.

Додаток 1

Антична байка

Додаток 2

Зв'язок байки з фольклорними творами

Література:

1. Виноградов В.В. // Русский язык в школе. — 1968. — № 6.

2. Волошина Н.Й. Вивчення української літератури в 5 класі // Посібник для вчителя. — К.: Педагогічна думка, 1997.

3. Коваль А.П., Коптілов В.В. Крилаті вислови в українській літературні мові. — К.: Вища школа, 1975.

4. Крекотень В. Байки в українській літературі ХVІІ-ХVІІІ ст. — К., 1963. — 253 с.

5. Лесин М.В., Пулинець О.С. Словник літературних термінів. — К.: Рад. школа, 1965. — 433 с.

6. Маслова О. Життя і літературна спадщина Людовіка Гвіччіярдіні. — К., 1928.

7. Поліщук Ф. Український фольклор. — К., 1991.

8. Шевчук В. Мисленне дерево. — К., 1989.

Loading...

 
 

Цікаве