WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Вивчення байки у школі (Першоджерела байки. Матеріал на допомогу студентові-практикантові, вчителю-словеснику) - Реферат

Вивчення байки у школі (Першоджерела байки. Матеріал на допомогу студентові-практикантові, вчителю-словеснику) - Реферат

Реферат на тему:

Вивчення байки у школі (Першоджерела байки. Матеріал на допомогу студентові-практикантові, вчителю-словеснику)

На сучасному етапі реформування філологічної освіти перед вищим навчальним педагогічним закладом постало завдання — виховати вчителя-словесника, здатного орієнтуватися у різних педагогічних ситуаціях, працювати у будь-якій сфері професійної діяльності — навчальній, виховній, управлінській, науковій. Підготовка такого фахівця здійснюється у процесі ступеневої освіти, яка, відповідно до кваліфікаційних рівнів — бакалавр, спеціаліст, магістр, передбачає цикл фундаментальних, професійно-орієнтованих, прикладних дисциплін, систему педагогічних практик. Тому, беручи до уваги державні стандарти педагогічної освіти, враховуючи новітні підходи та вимоги до вищої школи, спираючись на результати досліджень у галузі реформування філологічної освіти, слід особливо по-новому підійти до організації педагогічної практики студента-словесника з української літератури, яка повинна характеризуватися неперервністю, системністю, "працювати" на формування у майбутніх філологів основних психолінгводидактичних знань, методичних умінь і навичок, загальнопедагогічної готовності до викладання літературознавчої дисципліни в умовах різнорівневого навчання.

У педагогічній, методичній науках аспекти цієї проблеми стосуються загальних питань професійної підготовки вчителя, зокрема: у науковому дослідженні

В.Г. Демидової акцентується увага на формуванні у майбутніх вчителів прогностичного компонента професійної діяльності; Н.В. Кичук розглядає питання формування у студентів інтересів загальнопедагогічного спрямування; науковець А.М. Зубко доводить необхідність удосконалення організаційно-педагогічних умов навчального процесу в системі підвищення кваліфікації педагогічних кадрів; Лисенко у своїй науковій праці подає теоретичні і практичні чинники формування готовності студентів педагогічних вузів до професійної діяльності.

Багато питань досліджується в колі "учень — студент — вчитель — учень", але основні проблеми, що згруповані навколо ланки "студент-словесник-практикант", його підготовка до викладання української літератури в процесі педагогічної практики ні у педагогічній, ні у методичній літературі не розглядається. Але саме в ході педагогічної практики створюються найсприятливіші умови для професійного становлення вчителя-філолога. Організована належним чином педагогічна практика з української літератури має на меті не тільки зміцнити і поглибити знання студентів-практикантів з основ літературної освіти, а й навчити їх педагогічної вправності й методичної компетентності, сформувати як вміння систематично аналізувати свої педагогічні дії, "бачити себе" у роботі, так і вміння до автоматичної рефлексії у педагогічному адаптуванні до іншої фахової діяльності (виховної, управлінської, наукової). У ході педагогічної практики повинні створюватися умови для розвитку творчої самостійності студента-практиканта, наукової організації його праці. Отже, основна мета цієї статті — довести, що у процесі педагогічної практики з української літератури у студентів формуються основні професійні вміння і навички працювати з різнорівневою дитячою аудиторією, відповідно аналізувати художній твір, підбирати цікавий матеріал навчально-виховного змісту, а основне — належним чином донести до учнів ті питання, які у вищому навчальному закладі з фахових дисциплін вивчаються оглядово, поспіхом.

Під час проходження комплексної навчально-залікової практики студентам-практикантам, майбутнім бакалаврам доводиться розробляти і проводити уроки, теми яких пов'язані з байкою як ліро-епічним жанром. У вищій школі байка розглядається в курсах історії української та зарубіжної літератур вроздріб, тобто під час вивчення творів відомих байкописців (історія української літератури: Прокопович, Радивиловський, Баранович, Довгалевський, Сковорода, П. Гулак-Артемовський, Віктор Забіла, Левко Боровиковський, П. Білецький-Носенко, С. Руданський, Є. Гребінка, Л. Глібов; історія зарубіжної літератури: Езоп, Федр, Бабрій, Лафонтен, І. Красицький, Геллерт, І. Хемніцер, І. Крилов та ін.). Здавалося б, студент отримує вдосталь інформації, щоб зацікавити учнів 8-9 класів байкою — одним із найприкметніших жанрів літератури, що дивовижним чином синтезував у собі найсуттєвіше з усіх родів, видів і навіть жанрів, став одним із найповчальніших творів. Учні, на жаль, не дуже полюбляють вивчати байки. Тому, готуючись до уроку, студент-практикант повинен довести дітям значеннєвість і важливість вивчення і розуміння байок, показати, чому цей жанр зацікавлював і зацікавлює багатьох письменників, а його однофабульність інтерпретується і понині. З учнями, перш за все, потрібно з'ясувати те, що корінням байка сягає глибокої давнини, тому, як ніякий інший жанр, має свої першоджерела — приказки, прислів'я, апологи, притчі, міфи, фабльо, апокрифи.

У статті пропонуємо матеріал, присвячений саме першоджерелам байки, матеріал, який послугує студентові-практикантові в проведенні вступного уроку до вивчення байкової творчості будь-якого письменника у 8-9 класах. Це може бути урок-наукове дослідження, чи урок-екскурсія до першоджерел моралістичної літератури. І нехай на цьому уроці активно попрацюють учні, студент-практикант зуміє організувати їхню роботу, попередньо творчо опрацювавши матеріал. Варто заздалегідь запропонувати учням підготуватися до уроку-дослідження, чи екскурсії за планом:

1. Моралістичні перлини алегоричного змісту в античній літературі.

2. Прислів'я, приказки — мудрі складові байки.

3. Міф — як першоджерело виникнення моралізаторського жанру.

4. Корінням байка сягає до казки.

5. Наскільки байка не схожа на казку.

6. Байка — дотепне узагальнення першоджерел відображення людської свідомості.

Питання плану можуть змінюватися, доповнюватися. Доречно із учнів класу створити науково-дослідницькі групи з кожного питання, діти самі визначаться із основним доповідачем. Студент-практикант повинен виступати науковим керівником дослідницьких груп, аналізувати їх доповіді, вчити працювати із пропонованими схемами, таблицями, разом із учнями підводити підсумки заняття. Така робота зацікавить як студента-майбутнього філолога, так і учнів, дасть можливість спонукати "обидві сторони" до творчої пізнавальної діяльності під час вивчення будь-якого байкового твору.

Першоджерела байки

Джерелами розвитку байка сягає у сиву давнину. В літературі Стародавньої Греції, Риму, Стародавньої Індії ми знаходимо перші моралістичні перлини алегоричного змісту. Зробивши аналіз античної літератури, можна стверджувати, що байка у своєму розвитку мала певну послідовність (див. додаток 1).

Після падіння Римської імперії стара література перестає існувати, але найкращі її пам'ятки — і серед них моралістична література, до якої відносяться байки, існують і понині. Сміливо можна говорити, що, порівнюючи з іншими жанрами, байка має "найдовшу і найстарішу лінію життя", враховуючи полісемічність самого слова "байка". Отже, байка — це оригінальна творча робота розважально-викривального та повчального характеру, це "стоактна комедія" з алегоричним з'ясуванням сутності, що є відгуком байкарів на рух дійсності.

Першоджерелом розвитку байки є фольклор.

У доархаїчний і архаїчний періоди переважають малі форми: прислів'я, приказки, казочки. Прислів'я і приказки, які, за висловлюванням В. Даля "не вигадуються, а змушуються силою обставин, як крик або викрик, що мимоволі вирвався з душі" [7; 15], згодом стануть складовими частинами легенд, казок, міфів, байок, бо вони стислі, мудрі речення, для яких характерна простота і глибока змістовність, чіткість судження, ясність висловленої думки, широке охоплення життєвих явищ, багатозначність і здатність змінювати свій смисл залежно від образного застосування в контексті того чи іншого жанру. У прислів'ях і приказках "народ бачив доброго і мудрого порадника і помічника, тому влучно зазначав: "Приказка — цвіт, а прислів'я — плід" [2; 27 ]. Ці жанри малої усної творчості відображають загальнолюдські цінності: доброту, милосердя, совістливість, справедливість, тому вони безпосередньо стали структурним матеріалом для байок, зосередившись у моральному повчанні. Так, в байках Езопа зустрічаємо вислови-приказки, прислів'я: "коли згода між людьми, їх важко перемогти", "одна ластівка весни не робить", які відображають життєву мудрість народу і характеризуються особливою стверджувальною інтонацією.

Середньовічне прислів'я "усі дороги ведуть у Рим" знаходимо в байці французького письменника Жана Лафонтена "Третейський суддя, брат милосердя і пустельник". Значення вислову: кінцева мета одна й та ж, хоча шляхи її досягнення різні. У байці-співомовці С.В. Руданського "Баба в церкві" зустрічаємо приказку соціально-побутового спрямування: "Треба всюди, добрі люди, приятеля мати". У Федра в байці "Шуліка і Голуб" читаємо: "Хто в лиходія захисту шукатиме, той замість допомоги знайде смерть свою". Це мораль байки, що за структурою нагадує двочленне речення, а за жанром її можна віднести до прислів'я морально-філософського змісту. Таку ж мораль-прислів'я знаходимо у байці Федра "Лисиця і виноград": "Хто гудить непосильне на словах, свою тут має бачить поведінку".

Людиною великих знань був польський байкар Ігнаци Красицький, тому його байки сповнені влучними фразами, прислів'ями, приказками філософського спрямування: "Хто швидко вироста, той швидко помирає" ("Дуб і Диня"), "Як другом будеш сам, то й в тебе будуть друзі!" ("Лис і Осел"), "Велика в дружбі міць" ("Тюльпан і Фіалка").

Українському неперевершеному байкареві Л. Глібову малі фольклорні форми — прислів'я та приказки теж стали в пригоді. Леонід Іванович зумів вмотивувати їх в пояснювальну присудкову першооснову байки, не порушуючи її ямбічної структури:

"Старії люди правду кажуть:

Два хитрих мудрого не переважуть" ("Хозяйка і Челядки");

"Почув я раз — старі сміялись люде,

Що квач притикою не буде:

Питаю: як? — А так, як бач,

Причина невелика,

Якая ж із квача притика,

Коли він квач?" ("Музики").

"І так — таки ти сам себе вини:

"Що, братику, посіяв, те й пожни! ("Вовк і Кіт").

"Оце ж то теє: на, небоже,

Те, що мені не гоже". ("Вовк і Лисиця").

З цього можна зробити висновок, що прислів'я і приказки як багатозначні короткі вислови стали приводом для роздумів, ґрунтом, на основі якого створювались невеликі прозові, а згодом і віршовані твори повчально-гумористичного чи сатиричного спрямування з алегоричним змістом — байки. Без особливих зусиль до байки можна підібрати співзвучні з її лейтмотивом прислів'я чи приказку: "Мурашка і Цикада" — "Готуй сани влітку, а віз — взимку", "Вовк і Ягня" — "Сила є — розуму не питай", "Мірошник" — "Добре роби — добре й буде", "На дерево дивись, як родить, а на чоловіка — як робить". Це свідчить про те, що байка є своєрідним поширенням і поясненням прислів'я чи приказки.

Loading...

 
 

Цікаве