WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Суржик - Реферат

Суржик - Реферат

Реферат

Суржик

Зміст

1 Соціально-історичні причини політизованого сприйняття суржику

2 Типізація і деякі характерні прояви суржику

3 Використання суржику у художній мові

4 Суржик у сучасному мережевому жаргоні

5 Аналогічні явища в інших мовах

6 Література

7 Посилання

8 Дивіться також

Суржик (буквально — "Суміш зерна пшениці й жита, жита й ячменю, ячменю й вівса і т. ін.; борошно з такої суміші"[1]) — побутове мовлення, в якому об'єднані лексичні та граматичні елементи різних мов без дотримання норм літературної мови. Термін "суржик" (без додаткових визначень) вживається переважно щодо українсько-російського суржику.

Українсько-російський суржик поширений у побутовому спілкуванні жителів багатьох регіонів України, а також місцевостей на території Росії, де проживає українське населення - на Стародубщині, Курщині, Подонні, Кубані, Ставропольщині, Терщині, Поволжі, Поураллі, Тюменщині, Омщині, Цілині (Сірий Клин), Зеленій Україні.

За даними досліджень Київського міжнародного інституту соціології, у 2003 р. поширеність "суржикомовності" серед дорослого населення різних регіонів України становила від 2,5% (Західний регіон) до 21,7% (Східно-Центральний регіон), а загалом по Україні — близько 12%.[2] Але варто враховувати, що через очевидні проблеми з проведенням чіткої межі між "суржикомовністю", вживанням окремих елементів суржику і "чистою" україномовністю чи російськомовністю такі оцінки можуть бути лише приблизними.

Соціально-історичні причини політизованого сприйняття суржику

На територіях, де існують діалектні континууми, природним є й існування перехідних діалектних форм між спорідненими мовами сусідніх народів — наприклад, між українською мовою та російською, білоруською, польською або словацькою. Одним з природних механізмів розвитку мови є також запозичення елементів інших мов в результаті мовних контактів. Однак розвиток і розповсюдження українсько-російського суржику в Україні пов'язані з тривалим співіснуванням цих двох мов на одній території у нерівному соціально-політичному статусі. У період належності українських територій до Російської імперії, російська мова була мовою вищих соціальних верств і, за державної підтримки, обслуговувала потреби державного апарату, науки, техніки, освіти, армії та флоту[3] тощо, а функції української мови переважно обмежувалися побутовим спілкуванням, фольклором або художніми творами здебільшого про сільське життя.[4] Такі умови сприяли формуванню відношень диглосії з російською мовою у ролі "вищої", а розмовної української (або її місцевих діалектів, або суржику) — у ролі "нижчої" (за іншою термінологією,[5] мов відповідно "високої культури" та "низької культури"). В умовах диглосії, форми і лексика з "вищої" мови часто "просочуються" до "нижчої", але у дещо адаптованій формі.

У період існування СРСР українська мова дістала певну державну підтримку (особливо в роки так званої "украінізації"), але загалом теж виконувала другорядні функції порівняно з загальнодержавною російською мовою, яка домінувала у сфері науки, техніки, економіки, вищої освіти, державного управління, у партійно-державному апараті і силових структурах, у засобах масової інформації і книговидавництві, а також була "мовою міжнаціонального спілкування". Вплив російської мови на інші мови у СРСР посилювався також через впровадження загальної освіти, розвиток економіки, урбанізацію, мілітарізацію, міграцію населення (у тому числі вимушену) та інші радикальні соціальні перетворення. У самій Росії до 2-ї половини XX ст. практично зникли територіальні діалекти російської мови у їх "незайманому" вигляді, поступившись місцем напівдіалектним формам мови або майже правильній літературній мові з деякими регіональними особливостями.[6]

З урахуванням цих історичних факторів, у багатьох публікаціях суржик розглядається і оцінюється не у суто лінгвістичному аспекті, а у соціально-політичному, у контексті політичної боротьби за роль і статус української та російської мов в Україні, процесів русифікації або, навпаки, українізації. З одного боку, суржик характеризується як мовлення сільських жителів, що пристосовуються до російськомовних мешканців міста; як проміжна субмова, що виконує роль перехідного етапу в асиміляційному процесі витіснення української мови російською:[7] "За умови виключно російськомовної школи, церкви..., адміністрації, війська, комерції тощо перехід до вищої верстви означав для українця й зміну мови... А з огляду на те, що до 80 відсотків селян були неписьменними, такий перехід до російщини відбувався через перехідну стадію суржику";[8] як продукт "засмічення" чистої української мови русизмами або навіть як "хворобливе явище, що загрожує українській мові внутрішньою руйнацією усіх її рівнів".[9] Згідно з альтернативною точкою зору, суржик є цілком природним явищем; деякі публіцисти взагалі називають суржик справжньою "народною" формою мови, а сучасну літературну українську мову — "штучним галицьким новоязом", нав'язуваним народу "націоналістами".[10]

В сучасних умовах може діяти і "зворотній" механізм утворення суржику: як проміжного етапу засвоєння російськомовними міськими жителями української мови.[11] У зв'язку з цим, у публіцистичних статтях висловлюється і точка зору, що боротьба з суржиком є шкідливою, "бо вона зменшує коло наших союзників, замість того, щоби завойовувати нових", і що боротися треба не з суржиком, а за перехід російськомовних "спочатку хоча б на суржик".[12]

Типізація і деякі характерні прояви суржику

Суржик існує у різноманітних формах. Намагаючись типізувати суржик, деякі дослідники виділяють суржик "на основі української мови" і "на основі російської мови",[13][14] а також "слабку" та "сильну" форми суржику, залежно від концентрації порушень лексичного стандарту української або російської мови (від 10-15% до 25%).[15]

Деякі характерні прояви суржику (порівняно з нормативною українською мовою):[11][16]

вживання русизмів замість нормативних українських відповідників: даже, да, нєт, када, нє нада, єлє, щас/січас, всєгда, нікогда, чуть-чуть, конєшно, навєрно, напримєр, допустім, мєжду, вмєсто, вродє, імєнно, будто, вроді, рядом, язик, больниця, циплята, предохранітєль, предсідатель, почтальйон і т.п.;

"українізовані" форми російських дієслів - здєлав, длівся, унаслідував, получав, щитав, отдав, отключив;

"українізовані" форми російських числівників - первий/перва, вторий/втора;

змішування українських і російських форм невизначених займенників - хто-то, шо-то, як-то, які-то, який-то, чого-то, кой-шо, кой-які;

порушення дієслівного керування, вживання прийменників і відмінків за російським зразком - по вулицям замість по вулицях, на російській мові замість російською мовою;

утворення найвищого ступеня порівняння прикметників і прислівників за зразком російської мови - самий головний, саме важне;

утворення від українських дієслів активних дієприкметників за російським зразком - відробивший, прийшовший, зробивший;

слова і вирази, кальковані з російської - міроприємство, прийняти міри, прийняти участь, до цих пір, так як, бувший у користуванні;

у вимові - редукція ненаголошених голосних, оглушення дзвінких приголосних, заміна "дж" і "дз" на "ж" і "з", також відсутність чергування "к/ц", зсув наголосу за російським зразком (када, розгаварювать, росписуваться, звонять, нахожуся, жінкє, в восьмирічкі, говоря́ть), відсутність чергування "о/і" або "е/і" (корова/коров, голова/голов замість корів, голів) і т.д.

У мові сучасних засобів масової інформації можна зустріти також численні помилки, що є результатом автоматичного перекладу з російської багатозначних слів: встановити залізничне повідомлення, допомагає від запалення бруньок, вібрація статевої дошки тощо (аналогічно і у зворотньому напрямку - перекручивание фактов, перебрал на себя і т.п.).

Використання суржику у художній мові

У художній мові суржик використовувався здебільшого як стилістичний засіб типізації та індивідуалізації персонажів, створення комічного, іронічного ефекту.

Наприклад, у п'єсі-опері Івана Котляревського "Наталка-Полтавка" (1819) Возний вживає комічно-"макаронічну" суміш української мови зі старослов'янською і російською, демонструючи цим свою вищість над простими селянами, які розмовляють полтавським діалектом.

Суржик або макаронічна мова використовувалися як засіб гумору й сатири також у творах Г. Квітки-Основ'яненка, М. Старицького, Остапа Вишні, С. Олійника, О. Чорногуза, П. Глазового та ін.

У двомовному дуеті популярних естрадних гумористів Тарапуньки і Штепселя, Штепсель у більшості ситуацій грав допоміжну роль подавача цілком банальних реплік "міською" російською мовою, на які Тарапунька мав відповідати дотепним "народним" суржиком.

Серед сучасних українських письменників, суржик займає помітне місце у творах Богдана Жолдака (серія оповідань "Прощавай, суржику!").[17] Суржик і ненормативна лексика є також органічними компонентами популярних п'єс Леся Подерв'янського.

У сучасній українській літературі суржик або російськомовні вставки часто використовуються також для реалістичнішої передачі мовлення персонажів (наприклад, у творах Ірени Карпи): якщо, на думку автора, у реальній ситуації такі персонажі розмовляли би суржиком, російською або перескакували з однієї мови на іншу, їх мовлення не перекладається нормативною українською мовою, а передається у вигляді, близькому до оригінального.

Суржик у сучасному мережевому жаргоні

У багатьох україномовних інтернетівських форумах і блоґах вживаються різноманітні форми суржику, що містять значну кількість русизмів, а також російськомовні вставки, записані українськими літерами, нецензурна лексика і інші елементи ігор з мовою та орфографією. Крім традиції використання суржику у сучасній українській літературі, у таких випадках варто враховувати і можливий вплив форм сучасного російського мережевого жаргону, де використовується навмисно спотворена орфографія і специфічна лексика. В українському тексті слова, спотворені на "падонківський" манер, можуть виглядати схожими на русизми чи елементи суржику.

Навмисно-демонстративне вживання суржику, специфічного жаргону і нехтування офіційними нормами правопису (свого роду "штучна диглосія ") підкреслює особливий неформальний характер віртуального мережевого спілкування, норми та звичаї якого є значно більш вільними та ексцентричними порівняно з листуванням чи спілкуванням у реальному житті, а також позначає дистанцію між реальною та віртуальною особистістю автора. Водночас, модифіковане написання нецензурних слів та виразів може певною мірою пом'якшувати шоковий ефект від використання табуйованої лексики та епатажного стилю поведінки.[18]

Аналогічні явища в інших мовах

Подібне явище існує в білоруській мові та має назву "трасянка". У канадському варіанті французької мови - жуаль (joual), поширений у провінції Квебек, з численними відхиленнями від франко-канадських фонетичних і граматичних норм та запозиченнями з англійської мови.

Література

  1. К. В. Ленець. Суржик. Українська мова: Енциклопедія. — Київ, 2000, с. 616.

  2. Закономірності розвитку українського усного літературного мовлення. — Київ, 1965.

  3. В. В. Німчук. Проблеми українського правопису в XX ст.

  4. Леся Ставицька. Кровозмісне дитя двомовності. Критика №10, 2001.

  5. Лариса Масенко. Суржик як соціолінгвістичний феномен. "Ї" №35, 2004.

  6. Інна Волосевич. Явище мовної поліфонії в літературі та свідомості. "Ї" №35, 2004.

  7. Вахтин Н., Жиронкина О., Лисковец И., Романова Е. Новые языки новых государств: явления на стыке близкородственных языков на постсоветском пространстве. Отчёт ЕУСПб, 2003

  8. К. В. Ленець. Макаронічна мова. Українська мова: Енциклопедія. — Київ, 2000.

  9. Laada Bilaniuk. Diglossia in Flux: Language and ethnicity in Post-Soviet Ukraine. Texas Linguistic Forum #33, Austin: University of Texas, 1993

Loading...

 
 

Цікаве