WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Російська мова в Україні - Реферат

Російська мова в Україні - Реферат

Реферат

Російська мова в Україні

Зміст

1 Історія

1.1 Проникнення

2 Російська мова у віддалених українських регіонах

3 Русифікація та її вплив на українську мову

4 Російська мова в сучасній Україні

4.1 Суспільство

4.2 Освіта

4.3 Територіальна диференціація

4.4 Політичний вплив

5 Дослідники

6 Дивись також

7 Література

Російська мова в Україні — мова найбільшої національної меншини країни та рідна мова близько 29,6% населення України, яка в Україні має багате історичне минуле та яка була батьківщиною низки російських письменників і літераторів.[1] Російська мова значно поширена у більшості регіонів країни, є першою мовою у Східному та Південно-східному регіонах.

Історія

Проникнення

Питання російсько-українських мовних контактів у литовсько-польську добу (торговельних, церковних і політичних — зокрема в час приналежності Чернігівщини 1503 — 1618 до Московської держави, — чому дехто приписує появу акучих форм у тамошніх говірках). Якщо не враховувати московського гарнізону Києва, з 1654 почавши, то до істотніших російських поселень (гол. старовірів) дійшло від другої половини 17 ст. на півночі Чернігівщини, звідки вони згодом (у 18 — 19 вв.) переселювалися на Правобережжя та Південну Україну. Інша хвиля російської старовірчої колонізації сягала від Північної Добруджі й Південної Басарабії аж на Буковину, коли у 1770-х роках. "некрасовці" остаточно поселилися в гирлі Дунаю, звідки їх вербувала австрійська влада у 1780-х pp. для поселення на Буковині й Хотинщині (села Біла Криниця, Білоусівка, Липовани, — їх говірки досліджували В. Столбунова і В. Кузнецов). З уваги на чітку конфесійну відмежованість старовірчих російських поселень від українського довкілля, дотичні (переважно південно-російські, рідше середньо-російські) говірки зазнали порівняно невеликого українського мовного впливу (головно в лексиці).

Російські колонізаційні хвилі на Харківщину й Вороніжчину (тут зустрілися українські поселенці з ними у 17 ст.), а згодом, від кінця 18 ст., і на Південну Україну (старовіри, кріпаки, переведені російськими поміщиками на дохідніші ґрунти, військові кантоністи на початку 19 в й утікачі-кріпаки) — були, крім суцільних ареалів, назагал асимільовані українським сільським довкіллям: від того український степ, й слобожанські говірки зазнали в різній мірі російського впливу (випадки спиненого переходу о в і, перехід наголошеного є в 'о, спорадичне акання, вирівняння типу на рук'і "на руці", двоїнні чоловічі форми типу два года, див. Степові говірки). Суцільніші російські говіркові ареали збереглися в південній Басарабії (с. Вознесенка, Введеяка, Павлівна в Арцизькому і районі — переселенці з Орловщини й Курщини, згідно з дослідами Л. Усачової, І. Нелюбової, Л. Дерганової, Ю. Лістрової, І. Гріцєнка), північній Одещині (с. В. Плоске Михайлівського району — рос. старовіри з-перед 200 рр., за дослідами М. Тіхомірової, — так само як у районі Віньковецькому Хмельницької області, за дослідами М. Бріцина), в селах: П'ятидуб Малинського району Житомирської області, Рахвалівці й Красилівці в Іванківському районі на півночі Київщині (за дослідами Є. Самохвалової і Л. Ціпцюри), на Приозів'ї (досліди С. Ґаба) й північній Харківщині (сс. В. і Малі Проходи Верганівського району, Руські Тишки, Плоске і Липці Харківського району, за дослідами Л. Бузніка, приналежні до південної групи північно-російських говірок Курщини з помітними українськими впливами в наголошуванні дієслів). У 1923—41 українська мова могла впливати на ці російські говірки і через школи, коли по школах національних меншостей УРСР обов'язкове було її навчання, як предмета. Не дослідженими залишаються російські говірки інших поселень УРСР (зокрема 1930-их pp. і після 1945 — по виселенню німців, а в Криму і татар).

Російська мова у віддалених українських регіонах

Цілком інакше сформувалися українсько-російські міжмовні стосунки в українських говіркових масивах поза кордонами УРСР (Курщина, Білгородщина, південна Вороніжчина, Донщина, Кубань, Саратовщина, Зелений Клин, діаспора в Сибіру, Казахстані й на півд. Уралі), де був і є значно сильніший вплив довколишніх рос. говірок, а ще більше російської літературної мови через школу, радіо, телебачення, пресу, військо й адміністрацію та судівництво. Скрізь там через відсутність української школи й преси проходить поступове зросійщення, виникають мішані україно-російські говірки на українській основі. Ті процеси описані в говірках колишніх Коротоякського повіту (Н. Ґрінкова), Білгородщини й Курщини (А. Бескровний, Ф. Медведєв, В. Собіннікова, Г. Денисевич, А. Пашківський, В. Тітовська), Донщини (А. Міртов, К. Удовкіна) та зокрема Кубанщини (І. Шаля, В. Чістяков, Н. Бушина, М. Саділенко, Е. Тарасенкова, О. Шейніна, М. Шабалін, Н. Федоренко, І. Чередниченко), а далі Поволжя (А. Дульзон, І. Вальченко), Киргижчини (С. Лейферман), Далекого Сх. (А. Ґеорґієвський, Т. Назарова) й півн. Молдавії, де по українськ. селах є також лише рос. або молд. школи (Л. Єрмакова, З. Ряполова, Ю. Лістрова). Окремими проблемами є ще: 1. рос. діалект міськ. типу, поширений серед великоміських низів і робітництва в УРСР; 2. вживаний в Україні двомовним освіченим прошарком місцево-український провінційний ("південний") варіант російської літературної мови.

Русифікація та її вплив на українську мову

Зросійщена говірка міських низів, великоміських передмість і робітничих поселень Донбасу і Дніпропетровщини виникла внаслідок русифікації місцевого українського елементу і постійного колонізаційного допливу росіян, що прибували (а за радянської влади були призначувані) сюди для праці, створюючи дрібноурядовий, ремісничий, купецький і робітничий прошарки. Насичена сленґізмами й арґотизмами, великоміська російська говірка люмпен-пролетаріату й правопорушників (Одеси, Києва, Харкова, Дніпропетровського, міст Донбасу), набула особливого пошщирення після революції, втримувала свою російськомовну форму, зокрема у висліді постійного сезонного (особливо на зиму) флуктуаційного припливу її носіїв — такого ж російського елементу з Ленінграду й Москви. Цей мовний "суржик" (суміш) характеризують деякі південно-російські українські спільноти, у тому числі українська вимова г, голосних о, е, й (рос. ы) з спорадичним аканням, вимова e/'e/йе з етимологічного Ђ, стверділі р та губні у кінці слів, йотована вимова груп типу вя, бя, пя, тверді ч, шч, українська міжслівна фонетика, український наголос, керування дієслів та прийменників (по домах), як і побутові лексичні українізми та нерозрізнювання предикативних від атрибутивних форм прикметника. Питання україно-російського міського "суржика" розглядають окремі статті В. Ларіна (Харків), К. Німчинова (Донбас), В. Шадури (Дніпропетровщина). У красному письменстві для характеристики персонажів царського підстаршинського середовища його використовував В. Винниченко, для міщанського — М. Старицький, для радянського міліційного — О. Корнійчук, а для люмпен-пролетаріату — В. Винниченко, А. Тесленко, І. Микитенко, Л. Первомайський, Г. Брасюк.

Український провінційний варіант російської літературної мови вживався раніше серед поміщицтва і провінційної інтелігенції, пізніше також серед партійних урядовців і технічної інтелігенції у висліді русифікаційного тиску й мовної політики, спрямованої на бодай російсько-український білінґвізм тих мовців, які не можуть чи не хочуть відразу перейти на російську мову. Тій меті служила відповідна популяційна політика (з відправленням українців на сезонну чи на постійну працю поза УРСР і надсиланням на Україну росіян та чужинців, що змушені користуватися російською мовою) і така ж мовна політика (в структуру української літературної мови впроваджуються лише елементи, тотожні з російськими, поборюються відмінності; потурання російсько-українському суржикові міських низів і робітництва). Законами з 1869 і 1886 російського уряду (аж до революції) виплачував грошову надбавку всім урядовцям немісцевого походження на Правобережжі для його зросійщення (офіційно ніби для його відпольщення), чим стягнув туди чимало росіян; таку саму політику тут вела й Російська православна церква. Український провінційний варіант літературної російської мови проявляється головним чином у вимові як і в різній насиченості (залежно від російськомовної культури мовця) окремими рисами міського україно-російського суржика (див. Русизми). В Галичині й на Буковині (у 19 ст., зокрема після 1866 аж по 1920-і pp.) та Закарпатті (тут аж по 1945), поширювалася через пресу й видання москвофільського табору, переважно серед частини духовенства та рідше і світської інтелігенції, окрема форма літературно-мовного "язичія": архаїзована суміш українських і російського церковно-слов'янізмів з українською вимовою та обов'язковим етимологічним правописом.

Російська мова в сучасній Україні

Суспільство

За даними перепису населення 2001 року, в Україні проживало близько 8 мільйонів росіян, 17,3% від загального складу населення країни. Кількість носіїв російської мови перевищує кількість етнічних росіян. За даними перепису російську мову вважали рідною 29,6% громадян різних національностей. Відсоткове відношення одномовних росіян, які користуються тільки російською мовою складає від 80 до 85%.[2][3][4]

Росіяни України користуються всіма правами громадян і мають всі засоби для розвитку російської культури і мови. Так в Україні існують 14 державних російських театрів, музей російського мистецтва в Києві, є російські дитячі садки, школи. У відсотковому відношенні кількість російських шкіл в Україні перевищує відсоток громадян російської національності. Таке становище російської мови в Україні значно відрізняється від стану української мови в Росії, де на близько 4 мільйонів громадян Росії української національності нема жодної україномовної школи, театру, вищого навчального закладу.[5][6]

Носії російської мови також почуваються доволі комфортно в Україні. Так за даними опитувань в м. Києві за мовною ознакою дискримінацію зазнали тільки 11,9% опитаних носіїв російської мови, в той час як носії української мови в Києві зазнали значно більший рівень дискримінації на мовному ґрунті — 54,8% опитаних.[7]

Loading...

 
 

Цікаве