WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Систематизація гідронімів Інгулецького басейну - Курсова робота

Систематизація гідронімів Інгулецького басейну - Курсова робота

Вивчення історії географії Половецької землі з залученням археологічних джерел дозволяє уточнити її літописну локалізацію. Північний кордон "Поля Половецького" проходив на Лівобережжі – в межиріччі Ворскли і Орелі, на Правобережжі – в межиріччі Росі і Тясмина.xxxvi

Печеніги ослабили давньоукраїнську колонізацію прикордонних земель над Россю та Сулою.xxxvii У 1020 – 1030 рр. на печенігів почали знову натискати торки з берендеями , боутами, каепичамими та іншими кочівниками. Всіх їх підштовхували кипчаки – половці. У 1116 р. "билися половці і торці з печенігами". xxxviii Під подвійним (торсько – половецьким) натиском Печенізька орда відступила в Задністрянський кут. Їх трагічна доля варта окремого дослідження. Але топоніми (напевно, що на основі гідронімів) перекликаються в Приінгулецьщині, наприклад Токмак, та в далекій Каракалпачшині.

Печенігів замінили торки (гузи, узи, огузи). На початку ХІ ст. кочові орди торків, відомих у візантійських хроніках під іменем узів, а в східних творах гузів, масово хлинули в землі, що їх займали печеніги, та потіснили їх. Як і їх попередники, вони не втрачали випадку поживитися за рахунок осідлого населення Русі.xxxix Під 1103 роком літопис повідомляє про крупну перемогу руських полків під керівництвом Володимира Мономаха над половцями. Літопис уточнює, що руські при цьому оволоділи вежами не лише половців, але і торків і вивели їх на Русь. "Взяша бо тогда скоты и овцЂ и кони и вельблюди, и вежЂ с добытком и съ челядю, и заяша ПеченЂги и Торъки с вежами. И придоша Русь с полономъ великимъ".xl

"Чорноморські степи, полишені Печенїгами, на короткий час займають Узи – Торки. Судячи по всьому, се була орда не дуже велика й сильна, а може до того й менш воєвнича, нїж Печенїги й Половцї. По пятах її ступала за те далеко сильнїша Половецька орда".xli

РОЗДІЛ ІІ. Козаки – спадкоємці номадів.

2.1. Генезис козацтва

Колонізація цього регіону козаками не принесло значних змін в гідроніміку басейну Інгульця. По перше, в зв'язку з тим, що першими козаками були тюрки. Цей тезис підтверджують авторитети історіографії, як, наприклад, А. Дж. Тойнбі та М. Грушевський

"Слово "козак" подається в трактовці їх номадичних (кочових) супротивників. Це тюркське слово означає людей, які живуть в степу, але за межами організованого номадичного суспільства: брудні покидьки суспільства, що не признають владу законних володарів степу, мародери, що крадуть худобу у кочівників. Початки козацтва сягають в глибину віків, бо письмові джерела 15 ст. в яких вперше згадуються дніпровські козаки свідчать, що характерні козацькі інститути вже сформувалися до того часу"xlii.

"Звалося се козацтвом, а ті що ним промишляли козаками. Офіціально се означало промисли в степових уходах, рибальство, ловецтво і бжільництво. ... Відси й назва козацька: слово козак широко розповсюднене у народів турецького кореня; воно було уживане у Половцїв і досі вживаєть ся у турецько-татарських народів, а значить волоцюгу, що промишляє війною й роз оокм. Прикладало ся воно до степових волоцюг татарських, перейшло й на наших українських.

Назва була новою в приложенню до українських степовиків: вони звуть ся козаками в наших джерелах тільки з кінцем XV віку; але саме явище—те степове добичництво у нашого народу на степовім пограничу давнє-давене. Се ті колишнї Анти, що з Болгарами та Аварами ходили в походи на землі візантийські. Се ті бродники, що волочили ся по степах подонських та поднїпрянськик в часах половецьких. Се берладники та „вигонці галицькі", що товкли ся над Дністром та Дунаєм в XII XIII в., займаючи ся рибальством"xliii

"Про козаків в чорноморських степах чуємо в XIV і XV вв., але се козаки татарські, або неясні що до своєї народності"xliv.

Козаки обеззброїли кочівників досить оригінальним способом. Вони облаштовувались на ріках, що являли собою природну перешкоду для кочових племен. Ріки були серйозною перешкодою для кочівників скот оводів, що не мали навичок використовувати їх як транспортні артерії, в той час як руський селянин і дроворуб, який здавна знайомий з традицією скандинавського мореплавства, були майстрами річної навігації. Отже, козаки, коли вони виходили із руських лісів, щоб оспорити у кочівників право на природне володіння степом, мали всі можливості з успіхом застосовувати своє спадкове мистецтво. Навчившись у кочівників верхової їзди, вони не позабули і своїх одвічних навиків і якраз з допомогою човна, а не коня проклали шлях в Євразію".xlv

2.2. Межиріччя Інгульця та Інгулу – внутрішня територія Запорізької Січі

Межа вольностей запорозьких прямувала через річки Інгул та Інгулець, а землі обабіч цієї межі однаково використовували запорожці й татари; в дійсності ж степами кочували ординці, а на річках рибалили козаки. Про це нам повідомляє Андріан Кащенко в своєму "Оповіданні про славне Військо Запорізьке Низове".

Так як козаки освоювали степ, то об'єктами, які отримували назви, були лише водні та рельєфні – балки, урочища та могили. Могили як чисто степовий феномен варті окремого дослідження – більшість із них несуть сліди половецького (тюркського) лексикону.

Козаки не міняли назв гідронімів більш – менш більших водних об'єктів. Вони лише стилізували їх під українську вимову. Тому тюркські назви отримували українські афікси. Так з'явилися Баштанка, Баштина, Березівка, Березкова, Березнигова, Березнягувата, Березовець.

Формант, який виділяємо в назвах Березнягувата, Бочкувата, Грушувата, Камянувата, Лозуватий, Лозуватка, Осикувата, Скалювата, Скалюватка, Солонувата, Тернуватка – це суфікс –уват, якому дослідники української топонімії приділили чимало уваги.xlvi Основний ареал поширення гідронімів з формантом –уват (-юват) (за літературною нормою), -оват (-еват) припадає на південні райони України: Середню і Нижню Наддніпрянщину, басейн Південного Бугу, басейн Сіверського Дінця. Виходячи з того, що південні райони України найінтенсивніше заселялися в період ХVIII-XIX ст. – після розгрому Запорізької Січі та з початком колонізації колишніх запорізьких земель виселенцями з північних регіонів України та з великоросійських губерній – В.А.Никонов відносить поширення назв з суфіксом –уват саме до цього періоду.xlvii Ми вважаємо, що постановка питання в такому ракурсі - є історично невірною та національно принизливою. При такому підході виходить, що до колонізації ХVIII-XIX ст. ці землі не були освоєнні і українці отримали ці землі в "подарунок" від Росії. Ми звертаємо увагу на виключно українське словотворення цих гідронімів, що викликано українським змістом Запорозького козацтва. Як ілюстрацію національного манкуртства є, так звана, "легенда рідного краю" про заснування Кривого Рогу Роговим - відставним солдатом армії Суворова з Уралу, опублікованою істориком Т.Вороновою в газеті "Червоний гірник".

Дослідження ареалу гідронімів з цим формантом на правобережній Україні, зокрема межиріччі Південного Бугу та Дніпра дає підстави відносити час поширення на півдні України гідронімів на –уват до давнішого періоду. Картографування гідронімів басейну Південного Бугу з суфіксами –уват-а, -уват-ка (враховуючи не лише річкові назви, а й назви балок), показало, що всі вони знаходяться на лівобережному Надбужжі, причому більша частина їх (25 назв, з них 21 з суфіксом –уват-а і 4 з суфіксом –уват-ка) знаходяться в басейні Інгулу, решта крім 2 гідронімів на –уват-ка басейну Собу, поширена в прилеглих до Інгулу районах (з них 10 з суфіксом –уват-а і 5 з суфіксом –уват-ка). Якщо віднести поширення гідронімів з суфіксом –уват до ХVIII-XIX ст., то постає питання: чому ці гідроніми відсутні на правобережжі Нижнього Надбужжя, яке заселялося в цей час не менш інтенсивно, ніж лівобережжя? В той же час таке поширення гідронімії на –уват легко пояснити, якщо зіставити цей ареал з кордонами територій запорізьких козаків. Адже саме по Південному Бугу та його лівій притоці – Синюсі проходила межа між землями запорізького козацтва і землями, підвладними Туреччині і Польщі. Цей кордон офіційно зазначено в документах ХVII- ХVIII ст., однак фактично він існував раніше.

Факт, що ареал гідронімів з формантом –уват припадає на ті райони басейну Інгулу та Інгульця, які входили до земель Запорізької Січі, дає можливість твердити, що період інтенсивного поширення цього форманта в гідронімії слід поставити у зв'язок з козацтвом і відносити його до ХV- ХVIII ст.xlviii

Подібно і суфікс –ниг в гідронімах Березнигова, Березнягувата вживається лише на територіях, які раніше належали Запорізькій Січі.

По річці Інгулець проходила межа між Інгульською паланкою з лівої сторони Інгульця та Бугогардівською з правої сторони Інгульця. Паланки – це місцевість в Запорізькому краї, згодом адміністративно – територіальний округ у Новій Січі (1734-1775). Існувало 8 паланок: Кодацька, Бугогардівська, Інгульська – правий берег Дніпра, Протовчанська, Орельська, Самарська, Кальміуська – лівий берег Дніпра, та Прогноїнська – гирло Дніпра. Військова і судова влада в паланках належала козацьким полковникам, призначуваним Кошем.xlix

Loading...

 
 

Цікаве