WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Систематизація гідронімів Інгулецького басейну - Курсова робота

Систематизація гідронімів Інгулецького басейну - Курсова робота

Якщо порівняти кочову цивілізацію з землеробною, то можна помітити, що у номадизма є певні переваги.

По перше, доместикація тварин – мистецтво більш високе, ніж доместикація рослин, оскільки це перемога людського розуму та волі над менш слухняним матеріалом. Іншими словами, пастух – більший віртуоз ніж землероб, і ця думка зафіксована у відомому відривку із сирійської міфології: "І пізнав Адам Єву, жінку свою, і вона завагітніла, і породила Каїна, і сказала: Набула чоловіка від Господа. А далі вона породила брата йому Авеля. І був Авель пастух отари, а Каїн був рільник. І сталось по деякім часі, і приніс Каїн Богові жертву від плоду землі. А Авель, він також приніс від своїх перворідних з отари та від їхнього лою. І зглянувся Господь на Авеля й на жертву його, а на Каїна й на жертву його не зглянувся. І сильно розгнівався Каїн, і обличчя його похилилось. (Буття:4, 1-5)"xxiii

Для кочівників водні об'єкти, якщо вони були значнішими, були, скоріше, перешкодами, ніж водним шляхом. При своїх кочів'ях через такі значні водні бар'єри, як Дніпро, Буг, Інгулець та Інгул нижніх течій номади повинні були ризикувати життям та товаром при переправах. Тому існували певні місця, де кочівники переправляли свої вежі, стада, табори. По Дніпру на такі переправи вказують, наприклад, назви Келеберда. Інгулець, як правило, пересікали в районі сучасного Кривого Рогу. Для пізніших приємників кочівників – запорозьких козаків - водні артерії були шляхами. На своїх землях з інших річок, що були шляхами, крім Дніпра, запорожці користувалися тільки Самарою, Вовчою і Кальміусом. Що ж до Бугу, Інгулу й Інгульця, то їх скрізь заповнювали пороги, й через те вони не годилися для вільного пересування. Про це нам повідомляє Андріан Кащенко в своєму "Оповіданні про славне Військо Запорізьке Низове".

В той час, як половці використовували пойму притоків Інгульця, як місце зимівлі через запаси трави, яку вкривав шар снігу і цю траву худоба поїдала, розкопуючи її з-під снігу копитами, то козаки рибалили в поймі Саксагані, Роковатої, Лозоватки, та інших річок. В нашій розвідці про хана Боняка – "Де жив Кощей Безсмертний?" ми доводили, що відомі вежі половецькі знаходилися на території сучасного міста Кривий Ріг.

1.3. Останні тюркомовні господарі західної окраїни великого степу.

Після монголо – татарської навали половці зникли зі сторінок історії – вони не були винищенні, вони просто асимілювалися, частково з руськими (українцями), частково з татарськими племенами. Тому перебування в цих краях ногайських та буджакських татар не вплинула на гідронімію регіону.

Після печенігів та торків, господарями південних степів стали половці. З незрозумілих підстав степ в українській та російській історіографічній літературі іменується "південноруськими степами", хоча землі на південь від річки Рось ніколи не були руськими. Спроби багаточисельних дослідників та істориків, в тому числі і з авторитетними іменами, розмістити уличів на південь від полян нижче річки Рось в межиріччі Бугу і Дніпра, тобто в басейні Інгульця з їх 318 городами, не підтверджені археологічними даними. Але історико-публіцистична розвідка Юрія Матівоса, подана в Інтернеті, заслуговує цитати витягу завдяки інтересу автора до тієї самої території, що перекликається з темою нашого наукового дослідження.

"У тому ж "Літопису" (Самійло Величко. Літопис. Т.2. К.1991, стор.232.) автор подає реєстр річок і прикмет, які лишаються з обох боків річки Дніпра, починаючи від міста Переволочної. Серед інших значиться Інгул Великий та Інгул Малий, Інгулець та Інгулець Малий, річище (тобто русло) Інгульська Вища Голова, річка Інгульська (права притока Дніпра), острів Інгульський (утворений Інгульською та Дніпром). Ціла територія, об'єднана однією назвою, тобто басейни сучасних річок Інгулу та Інгульця. А їх площа становить 24350 квадратних кілометрів. Це територія нинішньої східної частини області. Населяло цю територію вільнолюбиве і мужнє плем'я уличів. Їх знали візантійські, арабські, європейські історики ІХ-Х століть Порфирородний, Грегуар, Масуді, Баварський. Згодом уличі потрапляють у поле зору літописців Київської держави. "Уличі сиділи "по Дніпру, зазначено у "Літопису руському" (Літопис руський. К. 1989, стор.8.) до 825 року?! було множество їх... і єсть городи їх і до сьогодні". Уличі мали, за визначенням Баварського, на своїй території 318 міст"xxiv.

По північній стороні ріки Рось пролягала система оборонних фортифікацій, відомі як Зміїві земляні вали. Незначне згадування про ці вали є записках єпископа Бруно, який в 1106 р. із Києва слідував в землю Печенігів. Він розповідає, що руський князь проводжав його два дні до останніх меж своєї держави, які в нього для безпеки від неприятеля на дуже великому просторі зі всіх сторін обведені одними завалами.xxv

М.П.Кучера доводить, що "завали", які згадує архієпископ Бруно – це земляні вали вздовж річки Рось, які по були споруджені в основному в роки князівства Володимира Святославовича. Він доводить, що головним призначенням Зміївих валів було не перегородити доступ кочівників степу – Печенігів, подібно Великій Китайській Стіні в східній частині Євразійського степу, а попередити довготривале захват руських земель, не дати можливості включити в систему кочівних випасних угідь. І це завдання було повністю виконане.xxvi

Перемога Ярослава Мудрого по суті поклала кінець печенізькій небезпеці для Русі. Державний остаточно затвердився по лінії ріки Рось. В 1031 році Ярослав розселив тут полонених поляків, що він вивів їх із Польщі під час спільного походу з Мстиславом Чернігівським, а в 1032 році розпочав будівництво вздовж Росі: "В лЂто 6540. Ярославъ поча ставити городы по Роси".xxvii

Історична пам'ять Русі в більшій мірі зафіксувала ті події в русько – печенізьких відносинах, які мали драматичні, а іноді і трагічні прояви. Літопис зберіг відомості о дванадцяти військових конфліктах між сторонами. Навіть якщо припустити, що кожна частина печенізьких вторжень на Русь та руських походів в степ не потрапила в поле зору руських літописців, то і тоді неможливо уявити майже півтораста річну історію русько – печенізьких відносин, як суцільне військове протистояння. До того ж, структура печенізької спільноти була такою, що Русь могла одночасно знаходитись з однією ордою в стані війни, а з іншою – миру.xxviii

Ясно, що в степу печеніги повинні були ідентифікувати особливості місцевостей, територій та шляхів міграцій. Такі назви могли отримати лише водні об'єкти (гідроніми) та особливості рельєфу – балки та могили, - через відсутність постійних поселень: городів, сіл, зимівників. Ці назви могли існувати лише в тюркському варіанті. Через асиміляцію тюркських кочівників з кожною наступною хвилею тюркомовної міграції, гідроніми протягом майже десяти сторіч не зазнавали змін. Лише окремі менші водні об'єкти могли отримувати з плином часу іншу назву. Далі будуть спроби в цій науковій роботі з'ясувати закономірності виникнення гідронімів. Але різко відчувається, що на південь від Росі на правому березі Дніпра, а також від Сули на лівому березі, до сьогоднішнього дня більшість становлять тюркомовні гідроніми, в той час, коли на північ від цих кордонів між Степом і Руссю складають лише слов'янські та фінські гідроніми. Здебільшого, зараз досить важко провести етимологізацію навіть слов'янських гідронімів, через деетимологізацію. Деетимологізація - (від де... і етимологія), спрощення, зміна в морфологічній (словотворчій) структурі слова, коли для свідомості носіїв мови виявляється втраченим етимологічний зв'язок цього слова з тією або іншою непохідною основою. Деетимологізація може бути викликана або тим, що слова з початковою непохідною основою перестають існувати в мові, або тим, що дане слово дуже далеко пішло в своєму семантичному розвитку від слова з відповідною непохідною основою.xxix

Руська назва Інгульця – Івлаxxx або Івляxxxi. В Літопису по Іпатіївському списку гідронімом Івла означені верхів'я річки Інгулець – це значить від витоку біля с. Топила Знамянського р-ну Кіровоградської обл.xxxii десь не далі сучасного м. Олександрія. Це свідчить, що десь близько 1190 р. у верхів'ї Інгульця була слов'янська (давньоукраїнська) колонізація, яка з приходом печенігів значно скоротилася на північ за річку Рось.

В уявлені русичів половці були жителями Дніпровського лівобережжя. Розповідая про участь половецьких дружин в поході Юрія Довгорукого "в Русь" в 1152 р., літописець помітив, що з ним пішли не тільки Отперлюєві і Токсобичі, але "і вся Половецька земля, з її межами Волгою та Дніпром".xxxiii Отже, лівий берег Дніпра був якби половецьким, а правий – руський. Коли в 1193 р. Ростислав Рюрікович виступив в похід на половців, то на шляху вглуб половецьких кочевищ дізнався, що їх вежі та стада знаходяться на правій стороні Дніпра, яку він йменує руською.xxxiv "И Ђхаша изъездомъ и быша на ИвлЂ на рЂцЂ на ПоловЂцкой, и ту изъимаша сторожи ПоловЂцкыя и вземше у нихъ вЂсть, аже Половци днища далЂе лежать, и вЂжа, и стада по сей сторонЂ ДнЂпра, по Руской".xxxv

Loading...

 
 

Цікаве