WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Систематизація гідронімів Інгулецького басейну - Курсова робота

Систематизація гідронімів Інгулецького басейну - Курсова робота

Цей простір на протязі всієї історії людства був шляхом, яким Азія проникала в Європу. Цей степ був домівкою для кочівників, козаків. По цьому степу пролягав великий шовковий шляхviii. Через басейн Інгульця пролягав найбільший шлях із Польщі та України в Крим та Малу Азію – Чорний шлях.

"Кочівники направили свої зусилля на подолання виклику степу. Природа цього стимулу скоріш схожа на природу стимулу заморських країн, чим не плодючих земель. Між степом і морем спільним являється те, що вони обидва відкриті людині тільки для пілігримства або тимчасового перебування. Ні степ ні море (окрім оазисів та островів) не можуть надати людині місця для постійного перебування. Але і степ, і море дають широкий простір для пересування на відміну від тих місць, де люди вели осілий спосіб життя. Однак, як плата за цю благодать людина як в степу, так і в морі приречена на постійний рух, або ж взагалі покинути ці межі, підшукав собі притулок де-небудь на terra firma. Таким чином, є певна схожість між ордою кочівників, вимушеним підкорятися щорічним циклам, пересуватись з одного місця на друге в пошуках нових пасовиськ, та риболовецьким флотом, адже навігація також підкорена порам року, а флотилія торгових суден цілком співставна з караваном верблюдів, завантаженим товарами та бредучим через пустелю до торгових центрів. Так і морські пірати схожі з тими жителями пустелі, що здійснюють напади на торгові каравани. Між іншим, порівняння можна продовжувати і продовжувати"ix. "Стимулююча дія морського шляху, можливо, сама сильна серед всіх, яким піддаються народи, що мігрують".x "Жахливі фізичні умови, котрі їм вдалось покорити, зробили їх в результаті не хазяїнами, а рабами степу. Кочівники стали вічними полоненими кліматичного і вегетативного річного циклу".xi

"Половці, кипчаки, кумини – середньовікова народність тюркської групи. В Х ст. займали територію С.-З.- Казахстана, межуючи з кимаками, огузами та хазарами. Ропадались на низку племен, вели кочовий спосіб життя. В середині Х ст. перейшли вслід за тюрками – огузами Волгу та ринули в степи Північного Причорноморя та Кавказа. Величезна територія, зайнята половцями від західних відрогів Тянь – Шаню до Дунаю, в ХІ-ХV ст. названого Дешт – і – Кипчак (Половецький степ). У половців не склалося єдиної держави. В ХІ – поч. ХІІІ ст. у них були окремі племенні союзи на чолі з ханамим (князями). Основним заняттям було скотарство, але в ХІІ ст. в Половецькій землімались міста, в склад населення котрих, поруч с аланами, булгарами, руськими та ін., входила і частина половців. Східні (Заволзькі) половці були тісно повязані з Середньою Азією, Західні половці знаходились в постійних зносинах з Русью, Візантією, Угорщиною. Вперше половці згадані в руських літописах під 1054. Незабаром почалися їхні набіги на руські князівства, з котрими часто укладали союзи. В 1223 половці виступили проти монголів разом з руськими, але в битві при р. Калка були розбиті. В результаті наступної багаторічної боротьби з монголами Східні Кипчаки були включені в склад Золотої Орди, а їх землі в т. ч. степний Крим з його містами увійшли в неї. Частина половців при нашесті Батия відкочували спочатку в Угорщину, а потім в Болгарію и там розчинились серед місцевого населення".xii

1.2. Інгулець – як віха на шляху номадів.

"Спільність кочівників є суспільством, у якого не має історії."xiii

Відрадно відмітити, що наша річка Інгулець потрапила в список вибраних, які вперше в історії всього людства були вдостоєнні уваги батька історії – Геродота: "54. Наступною в послідовності йде п'ята річка, яка називається Пантікап, яка подібно Борисфену тече з півночі на південь і розпочинається з озера. Простір між цією річкою і Борисфеном займають скіфи, які задіяні в сільському господарстві. Після того, як Пантікап оросив їхні землі, він тече через Гілею і впадає в Борисфен".xiv (Додаток №6)

Геродот описував історію і географію нашого краю ще за часів скіфів. Іраномовні гідроніми скіфів не могли зберегтися до нашого часу, і тому безперспективні будь – які спроби скласти етимологію гідронімії від іранських коренів. Тому, в нашому дослідженні ми свідомо не розглядаємо будь – який метод штучного виведення сучасних назв від іранських. Етимологію сучасної топоніміки регіону, що розглядається, можливо виводити лише з тюркських та слов'янських мов.

Історія людства вивчена вкрай нерівномірно. В той час, коли послідовність подій та зміна суспільних формацій в Європі на Близькому Сході була викладена в загальнодоступних зведених працях вже в кінці ХІХ ст., а Індія та Китай описані в початку ХХ ст., величезна територія євразійського степу ще чекає свого дослідження. Особливо це стосується періоду до появи на історичній арені Чінгісхана, коли в центральноазійському степу склалися і загинули два чудових народи - хунни і древні тюрки, а також багато інших, що не встигли прославити свої імена.xv

Тюркські мови по своїй діалектології дуже схожі – мови більше називаються за назвами етносу, ніж за мовними відмінностями. В ході своєї діалектики тюркські мови за тисячі років існування майже не зазнали змін. Представники різних народів, що розмовляють на тюркських мовах, без підготовки розуміють один одного. Мови, які нині називають тюркськими склалися в глибокій давнині.xvi Слово "тюрк" за півтори тисячі років кілька разів змінювало значення. В V ст. тюрками називалася орда, що об'єдналася навколо князя Ашина в північному Китаї та склала в VI-VIII ст.ст. невеликий народ, що розмовляв по-тюркському. Але сусідні народи, що розмовляли на тій же мові, тюрками не називалися. Араби називали тюрками всіх кочівників середньої і центральної Азії без врахування мови. Рашид-ад-Дін почав розрізняти тюрків та монголів, очевидно, по мовній ознаці, але в наш час тюрк – це виключно лінгвістичне поняття без врахування етнографії та походження.xvii

В нашому дослідженні ми проводимо лінгвогенез до половецької (кипчакської) мови лише тому, що часи половецького освоєння басейну Інгульця найбільше від інших тюркських етносів знайшло своє відображення в історичних хроніках сусідніх народів, особливо в руських хроніках. Більшість тюркських народів лише на короткий час затримувалися в басейні Інгульця на шляхах своєї міграції – гуни, булгари.

"У ІХ ст. н. ери фінське племя угрів (мадярів) оселилося в сусідстві з хозарами за Доном. Під натиском печенігів, які рушили з Азії, угри пішли на захід. Ґрегуар висловив думку, що вони досить довгий час мешкали між Дніпром та Богом. Константин Порфірородний називає річку Хінгулус в країні угрів, — це на думку Інгул або Інгулець. Країну угрів він називав "Лебедія""xviii.

Інші – печеніги, берендеї, торки, каракалпаки – були сусідами половців і підданими Київської Русі. "У "Словнику тюркських мов" Махмуда аль-Кашгарі, складеному в 70-х роках XI ст., подано мапу, на якій руси показані на північ від печенігів"xix. Їх, якраз, Київські князі використовували як "санітарну зону" проти половецьких набігів. Половці не мали на меті експансію в руські землі північніше річки Рось.

"Автор книги 983 р. "Країни світу", в якій він використовував джерела ЇХ ст., неперевершений щодо точности, описував країну Русь так: "Від неї на схід — печеніги, на південь — Дунай, на захід — слов'яни, на північ — пустеля. Південна й південносхідня межа її лежить від Дніпрової луки до гір Дінця та Дону."xx

"За пізніших часів термін "Русь" стосували переважно до Київського князівства, і він деякою мірою був синонімом Київщини. У ХІ-ХІП ст. літописи строго відокремлювали Русь — Київське князівство — від інших князівств. "Поїхати на Русь" означало по-їхати на Київщину. Під 1149 роком Новгородський літопис записав: "йде архиепископ Новгородский Нифонт в Русь", себто в Київ. Року 1165 Новгородський літопис (третій), зазначає ще точніше: "ходи игумен Юрьевский (новгородського манастиря) . . . в Русь, в Киев град". Таке було розуміння слова Русь і в Суздальщині. Року 1180 Суздальський літопис нотував: "йде князь Святослав .. . с половцьі поганими, с черниговцьі из Руси на Суздаль ратью". Року 1155 пише Іпатіївський літопис: "Юрий Володимирович... йде из Суздаля в Русь й приде Києву"xxi.

"Багато народів пройшло з Азії на захід чорноморськими степами, але ніколи, хоч яка жахлива бувала навала, вона не винищувала всього населення. Не було миті, коли б поривався зв'язок між старшими мешканцями та новими насельниками, між носіями старої та нової культури. Так передавалися від одного народу до другого господарські традиції, звичаї, культурні зв'язки"xxii

"Як бачимо, номадична відповідь на виклик, що повторюється та посилюється, дійсно був ривком. В перший прихід засухи доземлеробні предки кочівників від полювання перейшли до землеробства, перетворивши полювання в додатковий та допоміжний промисел. А в період другого ритмічного приходу засухи патріархи номадичної цивілізації сміливо повернулися в степ та пристосувалися до життя в таких умовах, в яких не могли би існувати ні землероби, ні мисливці. Засушливу степ міг освоїти тільки пастух, але щоб вижити там і процвітати, кочівник пастух повинен був постійно удосконалювати свою майстерність, виробляти та розвивати нові навики, а також особливі моральні та інтелектуальні якості.

Loading...

 
 

Цікаве