WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Внутрішня форма слова й імпліцитність - Реферат

Внутрішня форма слова й імпліцитність - Реферат

Важливо ще раз привернути увагу до того, що, хоч і образ, і внутрішня форма не є тотожними, вони близькі між собою так, як можуть бути взаємовідповідними певна сукупність різних ознак і окрема ознака, взята з цієї сукупності. Крім того, обидва явища – це сфера, яку доцільно кваліфікувати як емпіричний макрокомпонент словесного значення2, що як "узагальнений чуттєво-наочний образ предмета номінації, має свою структуру, тобто становить собою певний набір чуттєвих ознак". Важливо привернути увагу до того, що "вивчення структури чуттєвого образу предмета не належить до компетенції мовознавства і лежить за межами дослідницьких можливостей лінгвіста, який може робити висновок про структуру образу лише опосередковано, за результатами актуалізації чуттєвого образу3 в комунікативному акті" [Стернин : 74]. При спілкуванні він може не виявлятися, але часто саме його актуалізація стає важливою рисою комунікативних процесів. Останнє особливо характерне для художніх текстів, у яких зображально-естетична функція і чуттєвих гносеологічних образів, і внутрішньої форми похідного слова використовується повною мірою.

Дотримуючись думки, що актуалізований чуттєво-наочний образ являє собою емпіричний макрокомпонент у семантичній структурі лексем4, ми також поділяємо твердження про те, що носії мови воліють не використовувати денотативний зміст слів при наявності в них цього макрокомпонента, який помітно зумовлює номінацію, бо "саме з нього черпаються ознаки внутрішньої форми слова" [там само : 74].

Отже, образ можна кваліфікувати як вияв імпліцитності. Інакше кажучи, як своєрідний емпіричний макрокомпонент словесних значень, що є прихованим. Причому про цю прихованість доводиться говорити лише тоді, коли образ як суто психічний феномен, структуру якого важко з'ясувати за допомогою власне лінгвістичного аналізу, реалізується у певних лінгвальних фактах, зокрема, при образному вживанні слів. Це вживання стосується фактів такого зрушення в лексичній семантиці, при якому виразно простежується її двоплановість – одночасне співіснування прямого значення й нових семантичних елементів, що не набули ще статусу окремого переносного значення. Подібна двоплановість, яка характерна для художнього мовлення, підтримується контекстом: Як у Марії в голові спомини з жалем, з розпукою ткали плахту, коби закрити перед її очима ту прірву в житті, то у ворота на подвір'я заїхали козаки [В.Стефаник]. Тут при використанні слова плахта зі значенням "вовняна тканина" у складі метафори спомини з жалем, з розпукою ткали плахту актуалізується відповідний прихований образ, який чуттєво відтворює внутрішній стан персонажа. Зауважимо, що образне вживання – це етап у розвитку семантичної структури лексичної одиниці від прямого значення до можливого нового переносного значення5 за умови, коли подібні семантичні зміщення, що здійснюються в індивідуальному мовленні, стають узуальними і засвоюються лексичною системою.

Якщо імпліцитність образів, що творять емпіричний макрокомпонент словесної семантики, не викликає жодних застережень, то стосовно прихованості внутрішньої форми, або внутрішньоформної мотивувальної ознаки, властивої похідним лексемам, погляди дослідників не завжди і не в усьому збігаються. Одні з них, не вдаючись до детального обґрунтування, вважають її імпліцитною, інші, навпаки, експліцитною. За Т.Кияком, внутрішня форма і афіксальних утворень, і тих, що виникли шляхом лексико-семантичної деривації, є експліцитною, а про імпліцитність дослідник говорить лише тоді, коли має на увазі внутрішню форму непохідних слів [Кияк, 1987 : 64-65], тобто, коли йдеться про те, що ми розглядаємо як власне образ. Натомість О.Снітко розмежування експліцитності й імпліцитності внутрішніх форм здійснює за іншим параметром – враховується структура та характер осмислення інформантами семантики номінативних одиниць. Спираючись на вказані показники, мовознавець робить висновок, що складеним найменуванням, які не співвідносяться з широким колом прямих значень, тобто "як знакова форма виникають одночасно для вираження певного змісту, виявляючи тенденцію до моносемічності", притаманна експліцитна внутрішня форма [Снітко : 10]. У випадках, коли афіксальні утворення чи складні слова сприймаються як знакові форми, що потенційно можуть "використовуватися (виникати) для вираження різного змісту6, констатуються імпліцитні внутрішні форми [там само : 9-10]. На нашу думку, результати експерименту, здійсненого О.Снітко, виявляють не імпліцитність внутрішньої форми, якщо її розуміти як мотивувальну ознаку, а рису, властиву певним типам словотвірних значень похідних іменників на зразок: "предмет, що стосується іншого предмета, позначуваного мотивувальним субстантивом". Така дериваційна семантика є узагальненою. Реалізація семантичної моделі, за якою А називається за стосунком до В, передбачає її конкретизацію. Насамперед можливе різноманітне лексичне наповнення ономасіологічної бази, яку репрезентують у суфіксальних утвореннях відповідні форманти з їх категорійною предметною семантикою. Якщо звернутися до аналогічних українських дериватів, то їх семантична структура може демонструвати наслідки лексичного наповнення у вигляді кількох ЛСВ, наприклад: молочник – 1. "Посудина, у якій подають до столу молоко або вершки" і 2. "Той, хто торгує молоком і молочними продуктами" [СУМ, ІХ : 792-793]. Конкретизація категорійного значення предметності ("посудина" і "той, хто") зумовила дві ЛСВ. У випадку експериментального осмислення словотвірної семантики згаданої російської лексеми тундровик О.Снітко наводить ширше коло лексичних наповнювачів ("людина", "рослина", "вітер", "комаха"). Крім того, лексичні значення подібних іменників містять імпліцитні семи предикативного характеру, як-от: "подають", "торгує" у наведених тлумаченнях слова молочник.

Наявність таких прихованих мікрокомпонентів, а також необхідність певного конкретного наповнення типової дериваційної семантики, на наш погляд, – це риси, що засвідчують передовсім імпліцитність похідних лексичних значень, які не обов'язково дорівнюють сумі значень формальних складників дериватів. Щодо внутрішньої форми, то вона якраз лишається сталою семантичною величиною, що відбита, наприклад, в усіх потенційно можливих значеннях російської лексеми тундровик і фіксованих ЛСВ українського деривата молочник. В обох випадках внутрішні форми, тобто ті ознаки, які репрезентують елементи семантики мотивувальних лексем у мотивованих, можна сформулювати так: "стосунок до молока" та "стосунок до тундри". Внутрішньоформна мотивувальна ознака вказує на те, як, спираючись на образ номінованої особи чи якогось предмета, явища, осмислюється значення відповідного деривата через значення твірного слова. Отже, внутрішня форма не збігається зі словотвірним значенням, її варто розглядати як постійний елемент останнього. Важливо наголосити на тому, що вона принаймні частково експлікується у формальній дериваційній структурі похідних звуковим комплексом твірної основи. Цей комплекс безпосередньо сигналізує про "входження" семантики мотивувальної лексеми в те чи інше значення мотивованої. Визнаючи важливу роль такої експлікації, ми водночас не ототожнюємо внутрішньої форми зі згаданим комплексом. В енциклопедії "Українська мова" зазначено: "Внутрішня форма слова – звуковий або морфемний комплекс (рідше окр[емий] звук), що з різним ступенем виразності розпізнається всередині звук[ової] оболонки слова як її мотивувальний образ [...] і як спосіб мотивації його значення. В. ф. с. вказує на ознаку, що з тих чи ін[ших] причин була виділена мовцем як визначальна й диференціальна для певного об'єкта і покладена в основу його назви. Напр., внутр[ішньою] формою слів дзижчати, гавкати [...] є відповідно комплекси дз..., гав... [...]" [Українська мова: 80]. Виділені у наведеному визначенні звукокомплекси є лише певними експонентами внутрішньої форми як частини фонетичної, тобто зовнішньої будови похідних. Якби внутрішня форма зводилась тільки до таких матеріальних показників, то, мабуть, не було б необхідності наголошувати на внутрішності цієї форми.

Loading...

 
 

Цікаве