WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Внутрішня форма слова й імпліцитність - Реферат

Внутрішня форма слова й імпліцитність - Реферат

Реферат на тему:

Внутрішня форма слова й імпліцитність

З'ясування багатовимірності внутрішньої форми веде до визнання не тільки її мотивувально-дериваційного вияву, а й до виділення ще одного – аспекту – образності слова. Він закладений у концепції О.Потебні. Зокрема, дослідник називає внутрішню форму образом образу, тобто тією ознакою, яка при номінуванні якогось предмета виокремлюється із чуттєвих форм його пізнання (відчуття, сприйняття, уявлення) і кладеться в основу образу реалії. Причому уважне ознайомлення з висловлюваннями вченого дає змогу зробити висновок, що його розуміння образу стосовно до слова, а також до словесної творчості перегукується з тим, яке простежується в поглядах сучасних лінгвістів. За О.Потебнею, образ є чуттєвим [Потебня 1993 : 112]. Крім того, дослідник зазначає, що це – „акт свідомості" [там само, с.118]. Мовознавець, привертаючи увагу до обов'язкового посередництва слова між чуттєвою й поняттєвою сферами пізнання, називає образ актом душі: "Тут визнається тотожність ясності думки і поняття, і це правильно, бо образ як безіменний конгломерат окремих актів душі, не існує для самосвідомості і прояснюється тою мірою, якою ми роздрібнюємо його, перетворюючи посередництвом слова в судження, сукупність яких складає поняття" [там само: с.112]. Для порівняння викладемо розуміння образу Н.Арутюновою, якого ми також дотримуємося. На думку дослідниці, він "категорія свідомості" і „формується сприйняттям, пам'яттю і фантазією" [Арутюнова : 121]. Адекватні образи виникають спонтанно, вони самі собою складаються у свідомості людини, хоча це не в усьому поширюється на власне художні образи [порівн. там само]. Зрозуміло, що в сфері мистецтва частка спрямованості на свідоме творення словесних образів зростає, хоча, з іншого боку, тут особливо яскраво простежується роль і підсвідомого, і фантазування. Як стверджує згадана дослідниця, "віддалення образу від дійсності відбувається не тільки під тиском суб'єктивної оцінки, але і тому, що образ може фіксувати не одне окреме враження, не один "кадр", а деяке узагальнення, нагромаджений досвід, сукупність даних, які можуть виявитися суперечливими" [там само : 125].

Отже, відштовхуючись від вчення О.Потебні, можна зробити певні висновки. Внутрішня форма є насамперед однією з пізнаних ознак предмета, яка об'єднує його образ і водночас репрезентує останній, виступаючи способом, який зумовлює саме таке, а не інше усвідомлення цього образу, а через нього і реалії, яка сприймається або сприймалась у попередньому досвіді. Подібна репрезентація образу в слові – назві предмета позамовного світу об'єктивується в мові через посередництво іншої, вже наявної, лексеми з її значенням. Тому внутрішня форма виступає образною ознакою, пов'язаною із семантикою мотивувального слова. Інакше кажучи, вона властива, на наш погляд, не всім дериваційно мотивованим словам, а передовсім тим, денотатом яких виступають предмети, що їх пізнання базується на сприйнятті, наприклад: суничник„ділянка землі, на якій ростуть суниці" [СУМ, ІХ : 842]. У значенні наведеного іменника виділяємо семантичний компонент „стосується суниць", який кваліфікуємо як внутрішню форму, або внутрішньоформну мотивувальну ознаку.

Інтерпретація внутрішньої форми передбачає, що це поняття не повністю збігається з мотивувальною ознакою. Тобто ми виходимо з доцільності розмежування: а) мотивувальної ознаки як суто дериваційного явища, притаманного усім похідним лексемам, і б) внутрішньоформної мотивувальної ознаки, властивої лише певним пластам дериватів, семантика яких формується з опорою на образ. Таке розрізнення дає змогу, по-перше, ще раз наголосити на незбігові внутрішньої форми та мотивованості1 слова і, по-друге, засвідчити лінгвістичну спроможність терміна "внутрішня форма" шляхом окреслення відповідної площини його прикладання, зокрема, для того, щоб визначити мотивувальну ознаку певного, образного, типу. А з цього випливає, що не кожен випадок встановлення відношень дериваційної мотивації між твірною і похідною лексемами веде до відшукування внутрішньої форми як такої ознаки, що співвідноситься з чуттєвими формами пізнання. Передовсім маємо на увазі мотивованість, яку спостерігаємо у лексем, які виражають поняттєве значення такого рівня абстрагування, що не передбачає опори на емпіричний макрокомпонент лексичних значень, як-от: прославапрославляти (Всі людове наші ховалися в ліси, а нова віра виводить їх на широкий світ, прославляє по всіх землях, бо народ наш гідний прослави – П.Загребельний).

Якщо прагнути визначити сутність внутрішньої форми, то можна запропонувати дефініцію, що, зрозуміло, як і кожна дефініція взагалі, не вичерпує собою усієї повноти змісту вказаного поняття. Отже, внутрішня форма – це передовсім мотивувальна ознака чуттєвого, образного характеру, наявна в семантичній структурі похідних слів, значень, яка покладена в основу номінування якогось факту дійсності й забезпечує та виявляє дериваційний зв'язок між семантикою мотивувальних і мотивованих лексем чи вихідним та похідним значеннями полісемів.

Акцентуючи на аспекті образності внутрішньої форми слова, ми не ототожнюємо її з образом. Зауважимо, що частина сучасних мовознавців, на відміну від О.Потебні, трактують це явище саме як образ, що певною мірою зневиразнює обидва взаємопов'язані, але все-таки нетотожні поняття. Так, образом вважають внутрішню форму різні вчені, зокрема В.Виноградов, який водночас слушно вказує на її залежність від мовносистемних і культурних чинників. "Внутрішня форма" слова, образ, що лежить в основі значення чи вживання слова, може розумітися лише на фоні тої матеріальної і духовної культури, тої системи мови, в контексті якої виникло або перетворювалось це слово чи сполучення слів" [Виноградов : 20]. Своєрідне об'єднання образу як особливого чуттєво-розумового відтворення предмета і внутрішньої форми як тієї ознаки, що репрезентує цей предмет і його образ, спостерігаємо також тоді, коли цю форму розглядають як "розумовий інтеріоризований образ, що потенційно абстрагує і відображає у вигляді аперцепційного представлення одну чи кілька суттєвих ознак денотата, які викликаються й фіксуються в пам'яті носія мови морфемною структурою слова чи виразу" [Кияк, 1989 : 98]. Фактично вказане визначення стосується як образу (саме він становить собою сукупність часто суттєвих ознак денотата й узагальнює, абстрагує їх, становлячи собою перехід від сприйняття, уявлення до поняття), так і внутрішньої форми, як однієї з ознак, що творять образ, яка може бути й буває несуттєвою, а такою, що впадає в очі, прагматично зумовленою, наприклад, у назві дев'ятуха – „гречка,посіяна на 9-ому тижні після Паски" [Словарь укр. мови : 365]. Зауважимо, що внутрішньоформна мотивувальна ознака може бути уявною, приписуваною. Так, дев'ятисилом у народі іменують оман високий, якому приписувалися особливі лікувальні властивості, а число "дев'ять" уважалося в давнину магічним [порівн. ЕСУМ, 2 : 21].

Безсумнівно, що й сам образ може містити несуттєві чи неадекватні ознаки, бо він, на відміну від сприйняття чи уявлення, є не тільки відображенням предмета, але й наслідком його осмислення, пов'язаного з почуттєвим реагуванням на реалію, творчою уявою суб'єкта пізнання. Проте внутрішня форма відрізняється від образу тим, що вона не відбиває сукупності, єдності багатьох різних ознак денотата, а одну з них. Ту, що інтегрує образ, репрезентує його у слові. Ось чому О.Потебня наголошував, що внутрішня форма слова – це все-таки образ образу, тобто не образ у всій його повноті й цілості. Недостатнє врахування цього моменту веде до такого розширеного трактування внутрішньої форми слова, яке охоплює вже гносеологічні феномени, що можуть супроводжувати й осмислення будь-яких слів, включаючи і непохідні. Ось як це виявляється у поглядах, яких дотримується Т.Кияк: "Наприклад, внутрішній формі слова книгавідповідає образ, що містить необхідні, але різні риси книги: хтось уявить собі розгорнуту книгу, яку він у цей час читає; хтось уявить інкунабулу, побачену в музеї і т.д. Також по-різному може бути сприйнята внутрішня форма слів человек, дом, ваза, птица, дерево [Кияк, 1987 : 62]. Ми не заперечуємо можливості виникнення подібних образів, асоційованих зі словом, однак не схильні називати їх внутрішньою формою, бо це надто розмиває зміст цього поняття, яке й так по-різному інтерпретоване мовознавцями. Для нас подібні уявлення залишаються власне образами. Якщо повернутися до ілюстрацій, які ми наводили, то таким образом, який викликає слово дев'ятуха може бути якесь суб'єктивне уявлення про гречку як рослину, її насіння тощо, а внутрішньою формою виступає мотивувальна ознака стосунку до часового проміжку, протяжністю в дев'ять одиниць його виміру, реалізованого твірною основою дев'ят-.

Loading...

 
 

Цікаве