WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Між ідеєю і формою. Імпресіоністична критика доби українського модерну - Реферат

Між ідеєю і формою. Імпресіоністична критика доби українського модерну - Реферат

Прикметною для критика була увага до світової літератури, з перспектив якої оглядав тенденції українського мистецтва. Порівняльні мірки мали загальний, приблизний характер, зводилися до відзначення спільного і своєрідного у зіставлених літературних явищ, часто перетворювалися у бароково щедрий потік міжтекстуальних асоціацій, ремінісценцій. Це не раз сприймалося як демонстративне хизування ерудицією, начитаністю. Однак творчі наміри критика були поважніші – він уявляв літературу як ґрандіозний надтекст: "Література стає розмовою книжок понад головами громадянства, народу та часу; вона витворила власний світ впливів слова на слово, окремий матеріал, в якому творить і своєрідні засоби взаємин. Пересічний споживач літератури є супроти цього світа у такому становищі, як кожний із нас супроти небесних планет: коли стверджуємо, що якийсь твір впливає на нас, робимо це так само, як хвалимо сонце за теплий день або місяць за нічний поетичний настрій" [14, с.154].

Хоча багатьох відштовхувало настирливе насаджування "європеїзму" і нищівні зоїлівські пересміювання не лише поточних, а й небуденних явищ літературного процесу, все ж провідною ідеєю, яку критик виніс ще з часів УНР-ЗУНР, була вимога тематичного багатства, жанрової повноти і стильової різнорідності українського письменства, бо – велика нація повинна мати велику літературу, яка б задовольняла найвибагливіші естетичні смаки, уподобання найрізноманітніших читацьких груп [13, с.47–57]. Таким було переконання неоімпресіоніста, інтелектуала й ерудита Михайла Рудницького.

Імпресіонізм, імпресіоністичність, постімпресіонізм. Імпресіоністична риторика не завжди означає імпресіоністичну методику. Елементи такої риторики (а не методології!) плідно використовував Іван Франко. Несумісні, на перший погляд, сцієнтичні та імпресіоністичні елементи органічно поєднані в Миколи Євшана: він пропагував постулати "наукової критики" й водночас вдавався до щедрого викладу вражень. Есеїстичну манеру мальовничого викладу настроєвих вражень обирали не раз і неонародники (Сергій Єфремов), і представники академічної науки (неокласики, Юрій Шерех), і поборники вісниківської критики (Дмитро Донцов, Юрій Липа)...

Таким чином, імпресіонізм та імпресіоністичність несумірні. Проте і "чистого" імпресіонізму немає, мабуть, у природі. Бо навіть критицизм сутих, здавалося б, імпресіоністів Гната Хоткевича, Івана Труша, Михайла Мочульського, Миколи Вороного далеко виходить поза рамки імпресіонізму: хоча критики довіряли суб'єктивним враженням, але, відчуваючи потребу переконливішої аргументації ("треба студій, студій треба, тоді не буде голословно, але мої імпресії... власне такі" [21, №1, с.143]), вдавалися до аналітичних досліджень і концептуальних інтерпретацій.

Можна, отже, сперечатися, чи імпресіоністичні віяння склалися в окрему течію в українській критиці, проте безсумнівною є відчутна присутність імпресіоністичного складника в різних комбінаціях і пропорціях з іншими критичними методологіями. Динамічна напруга несумісних методологічних тенденцій була не вадою, а значним розвоєвим чинником і витворила неповторну атмосферу в українській літературній критиці доби модерну.

А загалом імпресіонізм став першим ірраціональним віянням, завдяки якому семантичну багатозначність було визнано не вадою, а питомою ознакою мистецтва. Цю поразку позитивізму врахували наступники, не відмовившись, однак, від спроб вибудувати "точну" чи "об'єктивну" критику, хоча й на інших методологічних засадах. Одна з таких спроб – структуралізм.

За радянських часів, коли заборонено було звертатися до точних ("формалістичних") способів прочитання тексту, емоціональна імпресіоністика та інтелектуальний есеїзм цінувалися серед убогого критичного арсеналу, бо давали змогу налагодити контакт з мистецтвом і читачем ("Вечірні розмови" Максима Рильського, "Розрізнені записи" Леоніда Первомайського, критичні виступи Дмитра Павличка, Івана Драча та інших).

Неточна, приблизна, зате сповнена привабливим творчим і вражальним потенціалом імпресіоністичність притаманна й постмодернізмові, який відмовився від оперування опозиційними категоріями, від претензій пізнати остаточне значення твору, і перейшов на позиції плюралізму. У різній мірі імпресіоністичний досвід мандрів "між ідеєю і формою" відчутний в есеїстиці Юрія Шереха та Івана Кошелівця, Емануїла Райса і Богдана Рубчака, Євгена Сверстюка, Миколи Ільницького, Анатолія Макарова, Леоніда Плюща, вісімдесятників Віктора Неборака, Юрія Андруховича, Оксани Забужко, багатьох (якщо не більшості) дев'яностників...

У чому ж полягає сенс цієї повсякчасної й незримої присутності імпресіонізму (чи, принаймні, ірраціоналізму і релятивізму)? Автори метакритичних досліджень стверджують, що критика, над якою постійно нависає загроза бути обвинуваченою в імпресіонізмі і суб'єктивізмі, змушена задуматися над власним статусом: чи може вона претендувати на точність і раціональність, якщо жодна з її інтерпретацій не може бути "істинною", а сама вона в певному сенсі творить свій об'єкт? [24, с.12].

Отож, імпресіоністичність вабить, бо хіба не задля свіжих читацьких вражень існує мистецтво?..

Імпресіоністичність є обов'язковою передумовою критики взагалі: адже літературна оцінка народжується під час читання, коли вирішальною є не тиранія наукових авторитетів чи естетичних правил, а гра творчої уяви, мистецького смаку, естетичної насолоди.

Але ж і легкість, ясність, прозорість імпресіоністики ілюзорні, бо обертаються бентежними парадоксами, гіркуватою іронією, нерозв'язними методологічними антиноміями, повсякчас спонукаючи критику до безперервної самокритичності...

Література

  1. Алчевська Х. Майстри слова // Українська Хата. 1910. № 7–8.

  2. Богацький П. Грицько Чупринка. Сон-трава [...] // ЛНВ. 1911. Т.54. № 4.

  3. Гриневичева К. Нерозуміння яко доказ // ЛНВ. 1903. Т.22. № 6.

  4. Гундорова Т. ПроЯвлення Слова. Дискурсія раннього українського модернізму: Постмодерна інтерпретація. Львів, 1997.

  5. Дорошенко І. Іван Франко – літературний критик. Львів, 1966.

  6. Євшан М. Критика. Літературознавство. Естетика / Упор., передмова та прим. Наталії Шумило. К., 1998.

  7. Зарда О. Дещо про критику у нас // Діло. 1896. № 194.

  8. Ільницький М. Критики і критерії: Літературно-критична думка в Західній Україні 20–30-х рр. ХХ ст. Львів, 1998. С.52 – 78.

  9. Карманський П. В.Щурат. Історичні пісні. Львів, 1907 ... // Діло. 1907. № 210.

  10. Лепкий Б. Василь Стефаник: Літ. нарис // Руслан. 1903. № 112–118.

  11. Лепкий Б. Начерк історії української літератури /Фотопередрук з післясловом Олекси Горбача. Т. І. Мюнхен, 1991.

  12. Луцький О. Літературні новини в 1905 році // Світ. 1906. № 2.

  13. Рудницький М. Багата література // Шлях (Київ). 1918. № 12.

  14. Рудницький М. Між ідеєю і формою. Львів, 1932.

  15. Рудницький М. Від Мирного до Хвильового. Львів, 1936.

  16. Сріблянський Шаповал М. Літературна хвиля (Погляд на літературу українську за р.1912) // Українська Хата. 1913. №1.

  17. Франко І. Зібрання творів: У 50-ти тт. К., 1976–1986.

  18. Хоткевич Г. Твори: В 2 тт. – Т.1. – К., 1966.

  19. Хоткевич Г. Зі старого записника // Неділя. 1911. № 1.

  20. Хоткевич Г. Літературні вражіння // ЛНВ. 1908. Т.42.

  21. Хоткевич Г. Літературні вражіння (За минулий рік) // ЛНВ. 1909.Т.45.

  22. Щурат В. Світла й тіни // Зоря. 1896. № 5.

  23. Яцків М. Антін Володиславич. Із книги життя [...] // Світ. 1906. № 6.

  24. Pettersson T. Literary Interpretation: Current Models and a New Departure. 1988.

  25. Wellek R. A History of Modern Criticism: 1750–1950. [Vol. 4]. The Later Nineteenth Century. New Haven and London, 1966.

  26. Wimsatt W. К., Brooks Cleanth. Literary Criticism: A Short History. N.Y., 1957.

Loading...

 
 

Цікаве