WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Мистецтво психологізованого портрета у новелах Василя Стефаника - Реферат

Мистецтво психологізованого портрета у новелах Василя Стефаника - Реферат

Дуже близько за технікою виконання стоять "Сини". Ця психологічна студія портрезує головного героя – Максима, батька, який віддав Україні синів, тільки кількома штрихами ("сивий чупер на голові", засипаний курявою, кривий, він неначе виріс із землі і злився з нею), скупо окреслює простір (нива, на якій він вперед і назад рухається з кіньми, волочить землю), пору (весна, яку конкретизовано співом і мікрообразом жайворонка). Усе це – тло. У гамі тла є й портретовані інші мікропортрети, навіть "характери" коней. Це Босак, буйний, непокірний, задиристий і кусливий кінь. Хоч він і вирвав у господаря жмут сивого волосся, скусав йому "всі плечі", той його любить і вичісує, кажучи, що за цю буйність він й надарує його святому Юрієві, "аби-с з ним ішов змії розбивати". Стефаник устами Максима приходить до знаменитого філософського узагальнення: земля – це спокій, праця і пісня – так через характер Босака, коня, проходить ця думка: "робити землю ти нездатний, бо в тобі спокою нема".

Другий кінь – Звіздочолий – мав лагідну і співчутливу вдачу ("він свойов гривов обтирає дідові сльози"). Образи цих двох коней воскрешують у споминах батька силуети синів-патріотів. Але головна монументальна "постать" у новелі – біль батьківський. Він поданий як своєрідний процес-кардіограма. Дуже оригінальний тут основний прийом психологічного аналізу, спрямованого на показ болю. Це внутрішній монолог, своєрідний потік свідомості. Діалог, улюблений прийом Стефаниківського "портретотворення", тут монополізується. А з другого боку, монолог Максима, носія нестерпного болю, туги за синами, діалогізується, драматизується. По-перше, він вистрілює окремими репліками, а то й абзацами, які нагадують ритмічні вибухи вулкану, а, по-друге, "драматургія" тут базується на зверненні Максима щораз до іншого "слухача": до коней, до образів у хаті (святців), до своєї пораненої ноги, до сонця, до черствого хліба, до синів, до дівчат, які їх любили, і, нарешті, до Бога і Матері Божої. Біль людський тут часто трансформується у поезії, як у народних голосіннях. Мова старого Максима, котрий "галасував", лютився, лаявся, сплескує ліричними хвилями ласки і ніжності. Іноді Максим зматеріалізовує свій біль, своє горе, намагається визначити його температуру, його неймовірну пекучість ("Насипте студеної роси на мій сивий волос, бо він мене пече кождий, як розпарений дріт" [6, с. 205]), неначе в цьому волосі-дроті проходить струм надпотужного вольтажу.

Почуття любові до синів виражається теж у витончених, глибокопсихолізованих образах. Як у народній пісні припадають у тузі до слідочка "на жовтім пісочку", так Стефаниківський герой шукає слідів своїх синів, інших доторків і біоенергетичних зон: "Або приходи хоть ти, коханко, без дитини, та на твої шиї я вздрю єго руки, а на твоїх губах зачервоніють єго губи, а з твоіх очей, як з глибокої кирниці, я віловлю єго очі і сховаю їх в моє серце, як у коробку. Я, як пес, занюхаю єго чупер на твої долоні... Коханко, приходи і ратуй старого" [6, с. 205]. Як бачимо, Стефаник принаймі на півстоліття випередив вчених, які займаються вивченням біоенергії.

Частину болю трансформує герой в енергію роботи, у змагання з кіньми-зміями; він змальовує його, намагається перебороти, але в останній фразі вже чується розпач ("приходи і ратуй старого"). Почуття втрати доповнюється болем самотності.

Крім такого вижбухування вогню почуттів – душевних страждань, своєрідного психологічного самоаналізу героя, є авторські штрихи, якими по-скульптурному ощадливо, але промовисто витесує Стефаник монумент страждущого Батька. Це своєрідні психолізовані ремарки, які виражають внутрішній неспокій, клекіт, кипіння почуттів.

"То він потряс сивою головою попід чорні кінські гриви та кричав дальше" [6, с. 202].

"І дід здоймив обі руки вгору й кликав ними до цілого світу:

– Ходи, невісточко, ходи до тата, нам попа не треба!" [6, с. 205].

"І рвав з голови сиве волосся та кидав на землю" [6, с. 205].

"Голосно заридав, приляг до землі і нею, як хустиною, обтирав сльози і почорнів" [6, с. 205].

Це скульптура людського горя, "скульптурний" художній прийом психоаналізу. В останньому абзаці старий Максим у гамі голосінь малює триптих як полісимволічний візуальний образ горя, образ, розрахований на асоціацію: символом материнських страждань узвичаємо вважати матір Божу.

– А ти, Мати Божа, будь мойов газдинев; ти з своїм сином посередині, а коло тебе Андрій та Іван по боках... Ти дала сина одного, а я двох [6, с. 206].

Образ Максима – це образ-моноліт, "монолітніший" за Марію з одноіменного твору: у матері ще були вагання, чи віддати своїх дітей Україні. Максим сам посилає молодшого сина за старшим боротися за Україну. Мучеництво патріота неначе досягає повного висвячення: у кінцевій молитві, поміщуючи своїх синів поруч з Божою Матір'ю, батько цим самим своєрідно "висвячує" їх, їхню пам'ять, яка незагойною раною живе в його серці.

Як бачимо, у процесі "побудови" характеру Стефаник послуговується двома формами психологічного аналізу – "зовнішньою мовою почуттів" (В. Фащенко). І внутрішньою. Автор фіксує вчинки, жести героя здебільшого в екстремальних ситуаціях, коли ті "видимі" форми динаміки людського тіла є виразом психічних станів, душевних болючих переживань людини. Формою "інтервентного" (І. Денисюк) психоаналізу є здебільшого самоаналіз героя. Це ще не "потік свідомості" – невисловлене, внутрішнє мовлення, а репліки – тиради, які наближаються до форми невиголошеного монолога.

Інтенсивність переживань "зматеріалізована" у формах предметності зображення – у тропах, складовою частиною яких є предмети фізичні, пластичні. Майстер фіксує переживання ситуативні, ті, що стосуються даного моменту та є більш-менш випадковими, а також для даного героя визначальні, що виражають характерність його вдачі і є характеротворчими. Новелістичні жанрові форми, "малі" форми прози, не дають часпростору на зображення еволюції характерів, і Стефаникові найбільш притаманний прийом психічного портретування. І в майстерності новели як психологізованого портрета Стефаник досягає виняткового успіху. Його новаторство полягає у створенні мініатюри-документа. Адже такі образи-характери, як Марія в однойменній новелі та Максим у "Синах" – це монументи українського хлібодара-патріота.

Література

  1. Гнідан О. Василь Стефаник: Життя і творчість. К., 1991.

  2. Донцов Д. Поет твердої душі // Літературно-науковий вісник. 1927.

  3. Кодак М. Психологізм соціальної прози. К., 1980.

  4. Кузнецов Ю. Розвиток психологізму в українській прозі кінця ХІХ – початку ХХ ст. К., 1986.

  5. Кодак М. Психологізм і поетика творчості Василя Стефаника // Українська мова і літератра в школі. 1980. № 9.

  6. Стефаник В. Повне зібр. творів: У3-х тт. К., 1941. Т. 1.

  7. Фащенко В. Герой і слово: Проблеми, характери і поетика радянської прози 80-х років. К., 1986.

  8. Хрущ О., Слоньовська О. Психологізм як засіб характероутворення // Василь Стефаник – художник слова. Івано-Франківськ, 1996.

  9. Черненко О. Імпресіонізм та експресіонізм // Українське слово. Кн. 1. К., 1994.

Loading...

 
 

Цікаве