WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Мистецтво психологізованого портрета у новелах Василя Стефаника - Реферат

Мистецтво психологізованого портрета у новелах Василя Стефаника - Реферат

Найкраще ж характеризують "вовчицю" деталі інтер'єру її хати. Її зяті поприносили із різних полонів (після світової війни) портрети своїх кумирів: "Під чорною матір'ю Божою вони забирали місце для своєї нації. Вільгельм, Франц-Йосиф, Николай, Шевченко, Ленін і Гарібальді допоминалися в тій хатині домінуючого місця. І серед шаленого крику і бійки не раз попадав на землю Вільгельм, або Микола, або Ленін. Тоді моя приятелька злізла з печі, ховала портрети в пазуху і вночі прибивала цвяшками назад до стіни, щоби жоден зять не бив "доньки" [6, с. 229]. Хоча робила це "вовчиця" напівсвідомо, і з тією метою, щоб зяті не били дочок, та все ж ця, очевидно, малописьменна гербова шляхтянка уміє загальнолюдські ідеали ставити вище від політичних, – у її хаті, як закінчує нарис Стефаник, "мирно під матір'ю Божою примістилися царі, революціонери і поети" [6, с. 229].

Особливим структурним типом образка, психологічно наснаженого, у Стефаника можна виділити образок-портрет стану. Психологічний стан героя (стан умирання, сну, каяття тощо) тут не дуже в'яжеться з характером героя, що знаходиться у цьому стані, – це студія психологічного стану людини взагалі. Іноді цей стан підсилений соціально, наприклад, смерть покинутої всіма хворої бабусі, що вмирає ("Сама-самісінька").

"Бідно діялося" підкреслено в авторському зачині-ремарці у студії "Сама-самісінька". Звідси "мішок під боком", "чорна, тверда подушка під головами". "А сидіти коло слабої у гарячий час, то, бог видів, і не було як" [6, с. 69]. Трагедія не тільки у самому акті смерті, а в тому, що мухи заїдають немічну конаючу жінку. Автор своєрідно розщеплює свідомість жінки у час її передсмертних марень і знову ж таки по-своєму "матеріалізує" в кольорі; в образах міфологічних істот – роботу свідомості і підсвідомості, створює своєрідну вібруючу "імпресіоністику" напівреальності, напівсюреальні видіння-галюцінації конаючої. У "розщепленій" свідомості старої жінки муки трансформуються у чортів, які всіляко мучать бабу: "Лиш рукою відганяла мари".

З-під печі виліз чорт із довгим хвостом та й сів коло баби. Баба з трудом обернулася від нього. Чорт сів знов наперед баби. Взяв хвіст у руки та гладив ним бабу по лиці. Баба лиш кліпала очима, затиснувши зуби.

Нараз вилетіла з печі хмара малих чортенят. Зависли над бабою, як саранча над сонцем або як гурма ворон над лісом. Впали потім на бабу, залізали у вуха, у рот, сідали на голову. Баба боронилася. Великим пальцем тикала до середнього і хотіла так донесті до чола, аби перехреститися. Але малі чортики сідали всіма на руки та й не допускали хрест на собі зробити. Старий щезник намахував, аби баба пусте не робила" [6, с. 64].

Тут перехрестилися дві точки зору – авторська просторова (бачення збоку, константація рухів баби) і точка зору свідомості баби, свідомості яка є сховищем міфологічних уявлень народу про присутність чортів під час смерті грішників. Своє падання з лавки "свідомість-підсвідомість" осмислює як політ "у слід та у слід"на спині чорта. З моменту скону вилучається внутрішня точка зору, залишається лише авторська. Щезли галюцінації. Залишилась гола реальна конкретика: "Чорти перестали гарцювати, лише мухи з розкошею лизали кров" [6, с. 64]. Інтенсифікується кольористична "імпресіоністика", прибуває барв: "Сідали на чорні горшки під печею та на миски на миснику, що на ним були змальовані їздці у зелених кабатах, із люльками в зубах. Всюди розносили бабину кров" [6, с. 65]. А перед тим ці намальовані їздці летіли на бабу. Все в її очах вібрувало, "земля у хаті розпукалася". Отже, маємо ще один письменницький винахід у психоаналізі – екранізації людської свідомості й півсвідомості в екстремальному стані – стані скону.

І знову ж по-іншому передано стенограму смерті у "Сконі". Старий Лесь проходить процес конання. Психологічно він уявляється письменникові як реакція людини на перебування поміж двома світами – реальним і ірреальним. Це своєрідна боротьба між ними. Сучасні дослідники-медики, парапсихологи, які працюють над загадкою смерті, провели ряд спостережень – дослідів над особами, що знаходилися в стані клінічної смерті й зазнали почуття "виходу позасвоє тіло" (К.Osis, М.Kubler-Poss та ін.). Погляди й гіпотези вчених, а також враження помираючих зібрано в книзі Анджея Донімеровського "Чи живемо тільки раз?". Там теж наведено свідчення "Тібетської книги померлих" (13-19ст.), які навдивовиж збігаються з результатами сучасних досліджень. У всіх випадках піддослідні згідно констатують, зокрема, відчуття "іншого світу", а також "прокручування життєвого фільму" у передсмертні хвилини, часто з підкресленням негативних вчинків того, хто помирає.

Не всі ці спостереження є у стефаниківських студіях – зображеннях психології смерті (письменник-лікар був обізнаний із теоретичними засадами у цій галузі, звичайно, на свій час). Але у "Сконі" ми все ж спостерігаємо оцю ретроскопію даної проблеми. Помираючий Лесь опиняється на грані двох світів: "Серед своєї муки він то западався в якийсь другий світ, то виринав з нього. А той другий світ був болючо дивний. І нічим Лесь не міг спертися тому світові, лиш одними очима. І тому він ними, блискучими, змученими, так ловився легенького каганця. В'язався очима, держався його і все мав страх, що повіки запруться, а він стрімголов у невидіний світ звалиться" [6, с. 116]. Дивовижність "другого світу", певний страх конаючого перед ним – усе це є у свідченнях тих, що побували в стані клінічної смерті. Проте не зовсім збігаються уявлення Стефаника про цей стан переходу з одного світу в інший "болюче дивний". Якогось болю помираючі не відчували, новий світ, навпаки, надзвичайно привабливий, хоч при входженні в нього все ж якась доза неприємних відчуттів нібито є. Сучасні дослідження теж констатують, що помираючому здається, що до нього являються постаті з "того світу", часто померлі родичі. Релігійне офарблення видінь (уявлення про гріхи, поява добрих духів) теж покладається на відчуття у стані конання. І у Стефаника це є:

"Він видить на подвір'ю багато малих дівчат, кожна в руці жмінку квіток тримає. Всі глядять ід могилі, смерть виглядають. Потім всі очі повертають до нього. Хмара очей синіх, і сивих, і чорних. Та хмара пливе до його чола, гладить його і простуджує...

Протер очі, ймив ту жилу на шиї між пальці, бо голову з пліч скидала, і погадав:

"Аді, це ангели перед смертев показуються" [6, с. 116].

Лесь теж споглядає окремі кадри фільму із свого життя: кадр він оре поле, сонце пече, спрага. Друге видіння – небіжка співає пісню. Та всі муки там з тим співом ридають. Знову ж виринають з свідомості народні уявлення: мама із того світа має прийти та й над своєв дитинов має заплакати. Таке Бог право їй надав" [6, с. 116]. Учасники клінічної смерті чують якийсь гук. Чує "горлаті дзвони" і Лесь, осмислює це, як докір, що він не купив до церкви обіцяні дзвони. З уявлення про гріх асоціюється також видіння ячмінних снопів, що падають на конаючого: "Мартинові не давали заробленого ячменю, і той ячмінь мені смерть робить" [6, с. 117].

Найживучіша точка тіла, за Стефаником, – очі. Очі тримають зв'язок з життям, зі світом каганчика. Втрата "життя" очей – цевже смерть: "повіки впали з громом" [6, с. 117]. Цікаво, що у стефаниківському зображенні психологія смерті не має містики. Кожне "видіння" асоціативне, психологічно пояснювальне. Народними уявленнями про смерть як жінку у білій плахті, які міцно увійшлиу свідомість селянина, пояснюється її поява "білої плахти" в уяві конаючого Леся "всотується без кінця і міри", яка "накінець горло обсотує тугіше, все міцніше".

Loading...

 
 

Цікаве