WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Аспекти сюжету галицько-волинського літопису - Реферат

Аспекти сюжету галицько-волинського літопису - Реферат

Реферат на тему:

Аспекти сюжету галицько-волинського літопису

Дослідники, вивчаючи літописи, часто зосереджують увагу на художній вартiстості окремих фрагментiв, видiляють епiзоди високого мистецького рiвня, не зважаючи при цьому на певну сюжетну i композицiйну єднiсть літописного твору. "Будь-який лiтопис мiстить деяку iнформацiю про подiї, iнформацiя ця має свою композицiю, свої початок i кiнець, але вона не обов'язково ставить художнi цiлi" [6, c. 15]. З цією тезою можна було би погодитися, якби не її узагальнюючий характер, що стосується "будь-якого" літопису. Стосовно корпусу "Літопису Руського" ця теза просто несправедлива.

Авторитетний дослiдник iсландських саг – ровесникiв давньоукраїнських лiтописiв, якi виконували схожу з ними суспiльну функцiю, – М.Стеблiн-Каменський увiв у науковий обiг (i обґрунтував доречнiсть такого нововведення) поняття "синкретичної правди" як iсторико-естетичного iдеалу саг. "Багато фактiв свiдчать на користь того, що для людей давньоiсландського суспiльства iснувала тiльки одна форма правди, так би мовити, "синкретична правда". Той, хто повiдомляв синкретичну правду про минуле, прагнув одночасно i до точностi, й до вiдтворення дiйсностi в усiй її живiй повнотi. Однак це була не тiльки правда у власному сенсi слова, але також мистецтво чи органiчне поєднання того, що у свiдомостi сучасної людини непоєднуване. Синкретична правда – дещо назавжди втрачене. Вона зовсiм не щось середнє мiж двома iншими правдами (iсторичною та художньою. – Н.Ф.). Вона значно багатша та змiстовнiша за обидвi сучаснi правди" [13, c. 23]. Досліджуючи iсторичнi твори вiддалених вiд нас епох (у тому числi, звичайно, i Середньовiччя), М.Стеблiн-Каменський переконує: "Сучасна людина вiдчуває художню неповторнiсть цих пам'яток, вона вiдчуває в них естетичнi цiнностi, якi свого часу могли бути створенi довiльно, та в наш час можуть бути лише зiмiтованi" [13, с. 12].

Вiдтак у тезi про "художнi цiлi" наших лiтописцiв яскраво проступає та модернiзацiя, проти якої застерiгав М.Стеблiн-Каменський i яка "напрошується, наприклад, у тих випадках, коли в давнiх творах наявна зовнiшня схожiсть iз сучасним лiтературним мистецтвом: природно приписати цим творам i внутрiшню схожiсть iз ними" [13, с. 18]. Навряд чи давнiй лiтописець спромiгся би вiдповiсти на запитання не лише стосовно художньої мети його працi, а i стосовно мети iсторичної. Важливо також сприймати текст лiтопису як органiчне цiле, шануючи iсторичний, художнiй, композицiйний, героїчний тощо сенси кожного конкретного оформленого текстуального органiзму. Лiтопис вiддавна (попри всi застереження) вважається рiзновидом iсторичного документа. Так само (звичайно, з урахуванням певної специфiки) слiд вважати лiтопис рiзновидом художнього твору.

Ламанiсть i уривчастiсть сюжетних лiнiй Галицько-Волинського лiтопису спокушає говорити про вiдсутнiсть єдиного сюжету твору i про наявнiсть натомiсть багатьох сюжетiв i "сюжетикiв", пов'язаних як iз окремими iсторичними персонажами, так i зі "вставними новелами" та нечисленними короткими авторськими вiдступами. Однак неперервнiсть самої iсторiї в межах часового перiоду, охопленого лiтописом, а також стрункiсть фабули схиляють до того, щоби визнати за Галицько-Волинським лiтописом єдиний сюжет, специфiчнiсть якого викликана i водночас формує певний жанровий канон. Та i з суто теоретичного погляду, "за сюжетом одного твору слiд залишити тiльки однину" [16, с. 4].

Сюжет Галицько-Волинського літопису у взаємодії з темпом розповіді твору являє собою пульсацію певних історичних подій, імен і географічних назв, які викликають в уяві читача образи живої історії. Інколи, однак, темп розповіді сповільнюється, і сюжет довше, ніж звично, затримується на тих чи інших подіях. Це викликає ефект, що так скажу, гірської річки. Коли ріка біжить згори з максимальною швидкістю, її русло вузьке та чітке, коли ж течія сповільнюється або круто звертає, русло ширшає, а навсібіч розлітаються бризки або й утворюються водоспади. Такі місця завжди привертають більшу увагу, ніж монотонний плин річки.

Так і загалом стрімкий сюжет Галицько-Волинського літопису місцями мовби розширюється, а подекуди вибухає каскадами "бризок" – неповторними художніми деталями та цілими вставними уривками. Тут мова про ці останні.

Автори чи кінцеві редактори Галицько-Волинського літопису позначили або виділили сім, на їхню думку, межових місць сюжету твору: 1) " j&. jj. . . . jj " [11, с. 715 – 717]; 2) " . . j. & & " [11, с. 762]; 3) " ~" [11, с. 778 – 791]; 4) " h" [11, с. 848]; 5) "(~. jj j )" [11, с. 903]; 6) "j . . .. h. . . " [11, с. 914 – 927]; 7) " j& jj . h" [11, с. 928]. З цих семи фрагментів лише три (перший, третій і п'ятий, який включає в себе і шостий) можна вважати значними відгалуженнями сюжетного плину, або ж аспектами сюжету Галицько-Волинського літопису. Крім того, сюди доречно додати славнозвісну легенду про євшан-зілля, виділену Л.Махновцем розповідь про Калкське побоїще [3, с. 26 – 29; 11, с. 740 – 745], а також описи Холма [11, с. 842 – 845] і процесу постання Каменця [11, с. 875 – 876].

  1. Своєрідний "портрет" князя Романа Мстиславича, яким починається Галицько-Волинський літопис і який передує легенді про євшан-зілля, М.Грушевський подає в такому графічному вигляді:

самодержаца всея Руси,

одолhвша всимъ поганьскымъ языкомъ,

ума мудростью ходяща по заповhдемь божіимъ, –-

устремил бо ся бяше на поганыя –

яко и левъ,

сердитъ же бысть

яко и рысь,

и губяше [я]

яко и коркодилъ,

и прехожаше землю их

яко и орелъ,

храборъ бо бh

яко и туръ, –-

ревноваше бо дhду своєму Мономаху,

погубившему поганыя Измаилтяне,

и тщашася погубити иноплеменникы [5, с. 134 – 135].

Це поруч із легендою про євшан і згадкою про співця Митусу найвідоміше місце твору. Д.Чижевський зазначає, що "це одне з тих не дуже численних місць, у яких маємо ніби відгуки епосу" [17, с. 170], а М.Грушевському "се виглядає як уривок або парафраза "слави" [5, с. 135].

Крім того, не може не викликати зацікавлення набір символів тваринного походження при характеристиці руського князя. Причому тут мирно сусідять, приміром, "автентичний" тур і екзотичний крокодил. Надзвичайно розвинуті в середньовічній Візантії символіка, емблематика й алегоризм могли мати вплив на нашого літописця. Загалом, це може бути запозичення з якоїсь візантійської чи орієнтальної пам'ятки, пристосоване до Романа. Принаймні згадка про "" – певний знак іноземної або паломницької літератури. Цілком у дусі релігійного орнаментального письменства ХІІІ ст. і явно книжний елемент " ... j h ..." [11, с. 715 – 716]. Цікаво також простежити, яких символічних значень набули образи згаданих тут тварин у процесі духовного розвитку людства. Звичайно, претендувати на будь-які висновки з цього приводу стосовно аналізованого аспекту сюжету Галицько-Волинського літопису не варто, але зробити короткий огляд відповідних символіки й емблематики не завадить.

З образом лева пов'язують "розум, благородство, великодушність, доблесть, справедливість, гордість, тріумф, пиху, увагу, хоробрість" [10, с. 41]. "У давніх культурних традиціях Л[евом] нерідко називають царя, героя і просто міфологізованого персонажа" [10, с. 41], а "в ряді культурних традицій Африки, Західної та Південної Азії з Л[евом] пов'язується народження і смерть культурного героя або царя" [10, с. 41]. "У буддизмі Л[ев] виступає як втілена хоробрість, благородство і постійність" [10, с. 41], а "в Африці образ Л[ева] часто сприймається як втілення померлого предка, надприродного духа-патрона, тотема" [10, с. 41]. Лев також – "одна з улюблених тварин християнського "символічного звіринця". Вже на ранньохристиянських саркофагах зображення Л[ева] втілюють ідею майбутнього воскресіння" [10, с. 42], "водночас Л[ев] може втілювати ідею зла і смерті" [10, с. 42], тобто, як у грецькій міфології, "лев являє собою дуже складний комплекс різного роду світлих і похмурих мотивів, належачи настільки ж до сфери Зевса ("батька богів і людей" [12, с. 109]), наскільки й до галузі суто хтонічної" [8, с. 42] (хтонічні божества "вважалися божествами Аїду, що охороняли померлих" [12, с. 211]). Як видно, в образі лева переплітаються здебільшого міфологеми володаря, смерті й воскресіння та духовного покровительства. Жодна з них не виглядає випадковою у зв'язку з Романом Мстиславичем як героєм Галицько-Волинського літопису.

Loading...

 
 

Цікаве