WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Домінантний образ і поетичний синтаксис - Реферат

Домінантний образ і поетичний синтаксис - Реферат

О, витримать! Затерпли пальці зимні

Держати древню ліру. Тишина.

В далечині туманній, темній, димній

Злилися низина і вишина.

Маланюк. "Епічні будні ..."

Таку ж виразність набирають тріади у постпозиції щодо ліричного "я". В. Бобинський для актуалізації своїх ключових образів використовує інверсію в атрибутивних словосполуках, варіюючи прямий порядок слів із інверсованим. Знайдена форма стає наскрізною, до того ж може перегукуватися із заголовком – "Вітер пелехатий", у якому вже є інверсія:

Хвилястий вітер пелехатий

Мені спокою не дає.

Не дасть мені, не дасть заспати

Хвилястий вітер пелехатий.

Домінанта вітер ніби потрапляє у тенета, її з обох сторін охоплюють означення. Домінантна словосполука "хвилястий вітер пелехатий" ще тричі повторена в тексті, вона чергується з іншою інверсованою словосполукою другого ряду, перегукуючись формою, але не змістом: "З розхилених корон барвистих" (тричі). Форму інверсованої тріади повторено, але вона домінанту не утворила.

У поетичному синтаксисі Шевченка тріади зустрічаються досить рідко, переважно у російськомовних текстах ("И он, страдалец жизни краткой, все видел, чувствовал и жил...", "Душе с прекрасным назначеньем Должно любить, терпеть, страдать...", "Душа рвалась, душа рыдала. Просила воли..." ("Тризна"). Всі ці тріади синонімічного характеру, побудовані з лексем дії.

Потяг до тріад в цілому має полігенетичний характер, хоча головний поштовх міститься саме у бажанні всеохопного розуміння й відбиття світу почуттів і світу довкілля.

Функції костенківських тріад – це всіляке підсилення емфази, це патетичні конструкції, емоційні вигуки, імперативи, вони – втілення авторської модальності: "благає, плаче, просить..." ("Криши, ламай, трощи стереотипи!"). У синтаксичній тріаді у Л.Костенко домінантним стає кожен образ завдяки емоційній силі та експресії:

І хтось страшний, незнаний, загадковий

в космічній пітьмі цьохкає бичем!

"Заходить сонце за лаштунки лісу"

Часом поетка надає своїм тріадам характеру паремій, кожна складова набирає підсиленої значущості, а у сукупності всі вони утворюють одну сентенцію, зцементовану синонімічною близькістю образів: "А треба жити. Якось треба жити. Це зветься досвід, витримка і гарт" ("Пісенька з варіаціями") Завершення тріади сполучником "і" надає їй категоричності, виваженості, безапеляційності – поет вчить нас жити. Тріади утворюють і паралельні синтаксичні ряди зі спільним екзистенційним сенсом:

Старі Горпини, Мотрі і Секлети, –

сидять, говорять, отже і живуть.

"Солов'їна арія старанна..."

Конкретика життя, прозаїчні деталі довкілля, уведені в тріаду, починають жити новим життям, більш значущим або незвиклим: "...і звалися джунглі – любидра, канупер і кмин" ("Чомусь пам'ятаю, що річка звалася Леглич...").

Парцельовані відрізки речень поет також доводить до "трійки". У Ліни Костенко парцеляцію увиразнює кожний елемент поетики, наприклад, алітерації як мовні універсалії: "Універсалії розуміють як риси, притаманні "мові взагалі", "мові як такій", "загальнолюдській мові" [15, с. 45]. Найчастіше зустрічаються алітеровані м, н, б, с: "Для себе. Для снігів оцих. Для сосен" ("Трамплін для сосен і снігів").

На домінанти поетів Канону не впливає мода, вони тяжіють до надепохальної лексики або до прамови. І в цьому їх дієвість і непроминальна сутність. Домінанти митця самі для себе творять фрейми, каркаси, синтаксичні фігури, а ті, у свою чергу, надають домінантам сили урухомлювати речення, дискурс, текст в цілому. Обидві сторони виконують смислотворчі й формотворчі функції.

Так, на перестановці речових компонентів за формою грецької букви "хі" будується фігура хіазму Х. Для українського поетичного синтаксису фігура хіазму не є показовою, хоча можна в кожного поета знайти його різновиди, найчастіше в афоризмах, типологічних твердженнях, максимах, символічних концептуальних висловлюваннях. Домінанта тут проступає чітко завдяки повторюванням у фігурі хіазму:

Коли в людини є народ,

тоді вона уже людина.

Л. Костенко. "Не треба думати мізерно"

Тобі, Україно моя, і перший мій подих,

і подих останній тобі.

В. Еллан. "Україні" [6]

Хіазм виникає як синтаксичний повтор, як бажання зміцнити думку, затриматись на її поетичному оформленні, це і небажання розлучатися із щасливо знайденими образами, які гармоніюють із настроєм поета. Ось у Еллана ж:

Я пишу червоним атраментом

Атраментом червоним, як кров.

Е.Береговська, спираючись на роботи В.І.Королькова і Ж.Дюбуа, а також на "Античні теорії мови та стилю" [13; с. 1], твердить, що хіазм є універсалією, тому що фігура ця властива синтаксису всіх розвинених мов, що він зустрічається в усіх видах книжної – і не лише! – мови. Дослідниця пропонує й класифікацію всіх можливих модифікацій хіазму, ступенів його семантичної симетрії.

На симетрію будови поетичного висловлювання і на роль домінантних образів у ньому впливає фігура паралелізму. В основі цієї фігури відчутне певне порівняння, зіставлення досить умовне і суб'єктивне. Паралелізми дотичні до сфери почуттів, переживань, тому їх називають психологічними, вони набирають більш поширеної форми, обіймають цілу строфу. У кожній частині паралельного зіставлення можуть бути свої домінанти. У редукованому, спресованому вигляді психологічний паралелізм – це зіставлення домінант:

Голосні дзвони, срібні тони,

Слух у них потопає,

Та її голос – пшеничний колос –

Аж за серце хапає.

Широке море, велике море,

Що й кінця не видати,

Та в моїм серці ще більше горе:

Я навік її втратив.

І.Франко. "Зів'яле листя". "Другий жмуток", ІІІ.

Домінанти у фігурі строфічного паралелізму мають відчутну спорідненість різного характеру: смислову (тони –дзвони – голос), традиційно-психологічну (море–горе) .Лексико-синтаксичні паралелізми, "для яких характерна однакова побудова речень" [14, с. 262], можуть і не мати лексичної домінанти, для них домінантним стає спільний мотив або спільний настрій:

Стоять жоржини мокрі-мокрі.

Сплять діамантові жуки.

Л. Костенко.

У наступному прикладі хіазм нерозривно переплітається із паралелізмом. Ці фігури об'єднані тематично й емоційно, а їхні домінанти утворюють широке асоціативне поле і багатозначний підтекст:

Кассандра плаче на руїнах Трої.

В руїнах Трої гріється змія.

Л.Костенко. "Будь щедрою..."

Польський "Slownik terminуw literackich" подає такі різновиди паралелізму: інтонаційний, синтаксичний, тематичний, композиційний [2, с. 292]. Другий, також польський, подає більш деталізований перелік властивостей паралелізму: інтонаційний (головний чинник ритмізації), композиційний, лексичний, семантичний (тематичний), синтаксичний (поєднується з інтонаційним), строфічний, тематичний [3, с. 120, 168-170]. Слід однак зазначити, що всі різновиди паралелізму так чи інакше мають спільні риси і здатні виконувати ті ж самі функції: формують статус домінантних образів, а ті вже впливають на характер фігури паралелізму. Так, наприклад, синтаксичний паралелізм може бути водночас паралелізмом емоційним, тематичним і композиційним:

Не щебече соловейко

В лузі над водою,

Не співає чорнобрива,

Стоя під вербою.

Шевченко. "Тополя"

Тут маємо приклад повного заперечення з метою нагнітання гіркого настрою, тому домінантним стає саме настрій, який зберігається у подальшому розгортанні сюжету, проте зберігається й тематичний, й композиційний рівень фігури паралелізму. Сама фігура паралелізму з її формотворчою силою може стати наскрізною домінантою, формуючи настрій, (емотивний фон), композицію та архітектоніку цілісного твору. Так, на суцільних паралелізмах будує структуру "Балади про Василя Тютюнника" Є.Маланюк. Структурній завершеності твору сприяє обраний поетом вид строфи – двовірші:

Отамане, генерале, – цвинтар, спокій, сон,

Тільки дзвони вечорові грають в унісон...

Шепетівка щулить вухо. Жмеринка гуде.

То устав Василь Тютюнник і полки веде.

Домінанта, наскрізний образ балади – герой, протагоніст, історична особа – Василь Тютюнник, а лідуючий настрій – містично-трагедійний, лідуючий мотив – віра у державність, перемогу діла, якому присвятив себе герой, а разом з ним і автор.

До фігури паралелізму Ігор Качуровський відносить ще ізоколон, "який передбачає не лише подібність у розташуванні компонентів вірша чи речення, а й найближчу відповідність їхнього змісту: іменник – супроти іменника, прикметник – супроти прикметника, дієслово – супроти дієслова, а також – у віршах – тотожність метричної структури:

...По небу розкидані зорі,

По світу розкидані друзі." [12, с. 55]

Паралелізм здатен найвідчутніше з'єднатися із змістом, він і всі його різновиди сприяють утворенню структурної цілості, а це й домінуючий мотив, авторська модальність, топікалізація структури, настрій, тональність, промовисті лексеми, сателіти домінанти, які сприяють полісемантизації, формують експресію. Експресія ж – це душа тексту, його пафос і концепт. Не може бути такого явища, як "нейтральний експресивний стиль" [19, с. 190]. Експресія – завжди – злет, піднесення, і фігури поетичного синтаксису ефективно сприяють відчуттю реципієнтом експресивності висловлювань.

Loading...

 
 

Цікаве