WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Домінантний образ і поетичний синтаксис - Реферат

Домінантний образ і поетичний синтаксис - Реферат

Реферат на тему:

Домінантний образ і поетичний синтаксис

Літератор і лінгвіст по-різному трактують поетичний образ. У поезіях Л.Костенко і О.Пахльовської автор ґрунтовної праці "Синтаксис сучасної української літературної мови" убачає 12 різновидів прикладок [11]. Для нас же – це розшифровані метафори, в яких є два полюси порівнянння: те, що зіставляється, і те, з чим зіставляється: "Виє вовк – ночей моїх соліст" і "осіннє небо дивиться на Львів – шляхетних мурів профіль старовинний" [11, с. 94-95].

Поетичний синтаксис – підкорений загальним законам сенсу, поетичній логіці, органічно вплітається у цілість поетичних структур, сприяє єдності форми і змісту. Митець має право на відхилення від усталених норм, тому і поетичний синтаксис дає широку варіантність засобів висловлювання, які не адекватні традиційним нормам. Найчастіше відхилення зустрічаються в інверсії, у зв'язках між словами, хіазмах, синтаксичному паралелізмі, у зіткненнях, переносах (еnjаmbеmеnt) тощо.

Митець шукає своїх форм, синтаксичних будов, які б актуалізували найбільш значущі образи, тобто – домінантні. Поетичні фігури – це й тропи і власне фігури. "Єдиної загальноприйнятної класифікації фігур нема", – стверджує Е.Береговська, автор ґрунтовної розвідки про синтаксичну фігуру хіазму [5, с. 228]. Сама авторка в своїй праці спирається переважно на іноземних авторів, особливо на книгу "Загальна риторика" (Rhйtorique gйnйrale) [1].

Однією з найбільш характерних фігур поетичного синтаксису є інверсія. Хоча не існує ні в українському, ні в російському синтаксисі жорстких правил розподілу слів у реченні, проте певний порядок все ж таки існує. Відхилення від нього відразу відчувається, воно сприяє певній естетичній напрузі, привертає до себе увагу, отже виконує стильову роль, актуалізує художній образ. Відхилення від норми, яку ніхто й не встановлював, відразу відчувається: "Жовтнева закипає ржа" ( Маланюк, "Епілог") [15]. Сполука: означення + предмет розірвана присудком.

Ми намагаємось розпочати речення предикатом – "Рокоче запорозька кров" – означення утримувати у препозиції: непереможні кроки, останній штурм, кремезний чумак (Маланюк) тощо. Поет має право не визнавати усі регламентації, творити свій синтаксичний лад, і це є одним з факторів утворення домінантних образів.

У свій час Грицько Чупринка створив такий собі "поетичний жарт" – "Дзеньки-бреньки". Чи не першим звернув на нього увагу Сергій Єфремов: "...усе на поетичні "дзеньки-бреньки" повертає". І хоча поціновував автор й інші якості Чупринкових творів: "В багацтві звуків – сила Чупринки. Можна сказати, що він сам зачарований, і інших може чарувати отією різноманітністю тонів, музикою ритму й рифм, яку посідає його ліра, – і в них він милується, ними перебирає не як досвідчений співець, а просто з стихійною, чисто елементарною силою" [9, с. 440], проте приліпив до поета надовго оці дзеньки-бреньки як ознаку легковажної музи.

Це помітив і спростував дослідник нашої доби, який слушно зауважив: "Свого часу, та й, на жаль, до сьогодні, поезія Грицька Чупринки у декого асоціювалася з його віршем "Дзеньки-бреньки"... [10, с. 19] Обидва автори наводять вірш повністю, наведемо і ми:

Дзеньки – бреньки

(Поетичний жарт)

Викликає ясний дух

Вірш легесенький, як пух,

Вірш, як усміх неньки,

Вірш маленький,

коротенький.

Без задуми, без вагання,

Без кохання, без благання.

І серденьку легко-легко,

Бо прогнали сум далеко

Дзеньки-бреньки.

Ллються, в'ються

І сміються

Дзеньки-бреньки,

Різнотонні,

Різнодзвонні,

Солоденькі,

Золотенькі

Життьові брехеньки.

Нас привертає цей поетичний жарт з огляду на його синтаксичну будову. Домінанта тут, беззаперечно, оці символічні "дзеньки-бреньки". Це – метафора – символ, який можна віднести до підготовлених, бо сенс розкрито перед резюме, що завершує першу частину тексту. Домінанта –резюме створює із заголовком кільце, попереднє обрамлення. У цій першій частині є відчутна антитеза – фігура поетичного синтаксису, її межі дещо губляться серед цілого каскаду означень. Тому дехто й сприймав текст в цілому як негативне смислове ціле, яке складається з однозначних (пейорантних) членів. А це не так. У структурній цілісності є свої образні полюси. На одному полюсі ясний дух, усміх неньки, а на другому всі інші на чолі з життьовими брехеньками. Лексична антитеза – це й є зіткнення різних шарів лексем.

Перша частина твору – суцільне речення з переносом (еnjаmbеmеnt). Фраза, розпочата у першому рядку, завершується у десятому. Цей потік фразових синтаксичних відрізків створює відчутну динамічність, хоча дієслів лише два: викликає і прогнали. Між ними також убачаємо антитезу на рівні сенсу. Привертає увагу й яскрава анафора, одночасно – фонетична й лексична, вона охоплює шість рядків першої частини, створюючи "сходинки": до резюме – домінанти дзеньки-бреньки.

Анафоричні лексичні одиниці трьох рядків вірш і прийменник без. Повторення прийменника у віршовій структурі можна вважати різновидом полісиндетону. Це повторення зміцнює загальну думку, підсилює її сенс і значення, але не уповільнює її, як це можна спостерігати у фігурі полісиндетону:

Без задуми, без вагання,

Без кохання, без благання.

Зазначені функції підсилення виконує тут і потрійна точна рима: -ання – ання – ання. Семантичну цілісність сателітної домінанти вірш увиразнює й інверсія: означення у постпозиції щодо означуваного – найбільш поширений вид інверсій (вірш легенький, маленький, коротенький). "При інверсійній побудові речення логічний наголос падає на слова, що опинилися "не на своєму місці", внаслідок чого вони вимовляються з особливою силою і виразністю" [4, с. 99]. І це дійсно так. Отже, всі фігури увиразнюють значення образів, актуалізують їх. У цьому "поетичному жарті" нема жодного "прохідного" слова, кожне – образ.

У другій частині тексту інверсія зникає, коли прикметники-означення адресуються еквівалентові домінанти – життьовим брехенькам. Така вільна, невимушена гра фігур навколо домінанти (анафори, перенесення, полісиндетон, інверсія, графічний малюнок тексту) у сукупності із ритмомелодикою вірша (чіткий хорей без перебоїв ритму, алітерований сонорний "н"), продуманою архітектонікою і створили свого роду полемічний, задиристий шедевр.

Синтаксичні і семантичні повторення не створюють відчуття надмірності, хоча є і плеоназми (маленький-коротенький, різнотонні-різнодзвонні, легко-легко).Перша частина завершується домінантою з функцією висновку. Друга частина побудована на синтаксичних повтореннях , у розподілі "на три" і "на чотири" ( ллються, в'ються і сміються, а також різнотонні, різнодзвонні, солоденькі, золотенькі). І дієслова і прикметники об'єднані спільними римами; синтаксична спільність ад'єктивних означень змінюється варіантом домінанти (життьові брехеньки).

Назвавши свій твір поетичним жартом, Чупринка, можливо, не хотів образити тих, хто міг би віднести його на власний рахунок. Ніби наперед вибачався, хоча у підтексті цього жарту чимало глибоких роздумів над сутністю поезії. Нехай – жарт, нехай – застереження, нехай – гіркий посміх, проте з огляду на синтаксичну будову – це досконало створена архітектоніка, в якій форма дещо перевищує сенс, прихований у підтекст.

Потяг до трикратного повторення домінантних і взагалі значущих образів притаманний манері багатьох поетів. Ця тенденція троїстості сама по собі домінуюча, а синтаксичні фігури триразового повторення виконують різноманітні стильові функції, вони є проявом широкої системи повторень в цілому. Ці "трийці", ці стильові атоми містять часом у собі певну семантичну несумісність, контрадикторність. Але в цілому все ж таки утворюють єдність, яка йде від бажання митця глибоко і всебічно відбити сутність явища, охопити його з усіх боків, дати про нього якомога більше відомостей різного характеру (думка О.В.Чичеріна). Це може бути і сфера почуттів, і явища навколишнього світу. Ось, наприклад, у Маланюка:

Чому ж так солодко до болю -

Молитись, плакати, радіть?

"Весна"

Антиномія тріади тут підготовлена попереднім оксимороном – солодкий біль – поєднання несумісних образів. Контрадикторне тло тріад все ж таки схиляється до утвердження меліоративного сенсу, переважають лексеми солодко, молитись, радіть.

Іноді троїстість набирає синонімічного характеру, утворюючи однорідну семантичну фразу тематичної цілісності. Такі тріади часом тематично тяжіють до кредо митця, до проблем творчості:

Моє життя напружую струною, –

Струна бринить, ридає і рокоче...

Є.Маланюк. "Антимарія"

Мотив трагедійності тут не переважає, він підкорений іншій тональності, яка конденсується в лексемі ридає, це й гнів, і пафос, і патетика. Ці ноти зміцнені алітерованим "р". Тематичну єдність тріади підсилює і фігура зіткнення: струною – струна. Отже, тріада в цілому впливає на синтаксичну будову поетичного саморозкриття поета.

Складові тріади – означення у постпозиції щодо своєї домінанти підсилюються інвeрсією і участю однієї з складових у творенні рими, а рима – додатковий елемент ритмомелодики:

Loading...

 
 

Цікаве