WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Проблема дослідження метаморфози на рівні семантичного коду - Реферат

Проблема дослідження метаморфози на рівні семантичного коду - Реферат

Реферат на тему:

Проблема дослідження метаморфози на рівні семантичного коду

Тема дослідження метаморфози на рівні семантичного коду передбачає кілька проблем: номінація та інтрепретація семантичного коду випливає із проблеми міфу та його значення з екстраполяцією на метаморфозу як явище, що лежить в основі міфотворчості; проблема походження архетипу метаморфози пов'язана з архетипом міфопростору та архетипом міжсвіття (лімінальної зони), а також із архетипом переходу через лімінальну зону і його активним впливом на переміну образу.

Насамперед торкнемося проблеми означення метаморфози як явища, що належить до прадавньої основи міфа. Клод Леві-Строс звернув увагу на те, що "мітичні оповіді є або видаються випадковими, позбавленими сенсу, абсурдними, однак, схоже, вони повторюються по всьому світові". Дослідник поставив собі завдання "визначити, чи був якийсь лад поза цим видимим безладдям..." [7, с. 346]. Учений вагався, чи досягне позитивного результату самим лиш визначенням існування ладу, але був твердо переконаний, що, "не знаючи ладу, зовсім неможливо збагнути значення" [там само]. Дуже важливими є методологічні засади, застосовані при висвітленні проблеми міфа та значення. К.Леві-Строс насамперед задає собі питання: "Що означає "значити"? Як на мене, то єдина відповідь, яку ми можемо дати, є та, що "значити" означає можливість перекласти будь-який різновид даних іншою мовою. Під іншою мовою я не маю на увазі, наприклад, французьку чи німецьку, але інші слова на іншому рівні" [7, с. 346]. Дослідник намагається виробити власний підхід до інтерпретації міфа через порівняння його з мовою та музикою: "І тільки якщо ставитись до міту так, ніби він оркестрова партитура, написана рядок за рядком, тоді ми зможемо зрозуміти його як цілість, і саме таким чином зможемо виявити значення міту" [7, с. 353]. Метод прочитання міфічної оповідки, запропонований Леві-Стросом, цілком збігається з нашим уявленням про структуру об'єкта нашого дослідження, закодовану в сім послідовних взаємозв'язаних елементів, що складають модуль метаморфози. За Леві-Стросом, читання тексту зліва направо поєднане з вертикальним охопленням рядків зверху вниз, так, як музикант читає партитуру. Щоби охопити всі значення інформаційного поля в оповіданні про метаморфозу, треба мати на оці початок розвитку подій, їх послідовність та завершення. "Мітичне рішення сполучитись за своєю структурою дуже подібне до акордів, що розпочинають і завершують музичний твір, для них пропонується також поєднання крайностей, котрі тут остаточно поєднуються. Це могло б бути показано і мітами чи групами мітів, що сконструйовані як соната чи симфонія, чи рондо або ж токата, або будь-яка з музичних форм, які музика насправді не винаходила, а несвідомо взяла зі структури міту" [7, с. 355]. Учений переконаний, що пізнання міфа та значення може мати неабиякий вплив на метод аналізу літературних текстів: "Мені здається, що це і є другий аспект, аспект дотичності, який дасть нам визначальний ключ. Це було приблизно тоді, коли мітична думка, я би не сказав пропала чи зникла, радше перейшла в підгрунтя західної думки, що трапилось в часи Ренесансу та у ХVІІ ст.; ці перші романи, що почали з'являтися замість оповідань, теж вибудовувались за моделлю мітології" [7, с. 353]. Цими словами підтверджується важливість структурного коду метаморфози, названого нами "модулем метаморфози". Знання структурного коду дає змогу орієнтуватися, які елементи тексту і яким чином впливають на формування семантичного коду метаморфози, якому К.Леві-Строс надає особливої ваги при розгляді міфа. "Якщо ми намагаємось зрозуміти взаємовідношення між мовою, мітом та музикою,- зазначає учений, – то можемо це робити, використовуючи мову як відправну точку, і тоді видно, що музика з одного боку, а мітологія з іншого, обидві вийшли з мов, але розвивалися нарізно у відмінних напрямках; що музика наголошує на аспекті звучання, який вже присутній у мові, тоді як мітологія наголошує на аспекті значення, на сенсі, який також присутній у мові. (...) У музиці переважає звуковий елемент, а у міті – значеннєвий" [7, с. 356].

Н.Фрай у своїй праці "Архетипний аналіз: теорія мітів", намагаючись обгрунтувати власну теорію архетипних значень, порушив водночас і проблему означення метаморфози. Учений пов'язує архетип метаморфози з "ідентифікацією богів зі звірятами чи рослинами, з людською спільнотою" і називає це явище "тотемічним символізмом". Дослідник не означує метаморфози прямо, але опосередковано, через означення казки, в основі якої – метаморфоза: "Певні види е т і о л о г і ч н и х (виділення наше – Р.К.) народних казок, а також оповідання про те, як надприродні істоти перевтілювались у відомих нам звірят та рослини, представляють послаблену форму такого ж типу метафори, що й досі існує як архетип "метаморфози", добре відомий Овідієві" [10, с. 120]. Таким чином, можна вважати, що Н.Фрай засвідчує існування семантичного коду метаморфози під назвою "етіологічний". Щодо самого архетипу метаморфози, то в основі сутності його як явища міфотворчого лежить архетип міжсвіття. Донедавна вважалося, що в основі метаморфози як явища міфологічної дійсності лежить вірування, що після смерті людина покидає своє тіло й переселяється у пташку, звіра, дерево чи камінь... Знайомство із сучасним тлумаченням походження найдавніших обрядів дає можливість ширшого ознайомлення зі світобаченням людини у найдавніші часи та його впливом на формування окремих міфологем.

За свідченням Л.Клейна, архетип межі між світами сягає своїм корінням світогляду первісної людини, яка вірить, що при переході з одного вікового періоду в інший, особливо у шлюбний, тобто при разючій зміні способу життя, її підстерігають смертельні небезпеки. Уникнути їх на таких переходах можна було лише при допомозі складних обрядів. Перехід з дитинства у шлюбний вік потребував виснажливого обряду ініціацій, в якому імітувалось умирання й нове народження: попередня людина (дитина) вмирала, а потім відроджувалася для нового життя вже у новій якості (дорослого) [6, с. 350].

Таким чином, окрім справжньої смерті, прадавня свідомість прирівнювала етапи земного людського існування до смерті віртуальної. Віртуальні лімінальні зони ділили світи при допомозі біологічного хронотопного коду, в основі якого  містичне число "9" [6, с. 351]. Так, "ступінчастість у німецькому вихованні дитини (від дев'яти місяців до дев'яти років), ймовірно, пояснює походженння усієї дев'ятинної символіки: адже ці терміни є проекцією утробного розвитку плоду на наступне життя людини з відповідною до росту прогресією..." [6, с. 354]. Л.Клейн вважає, що раз саме ця міра лягла в основу поділу людського життя, то нею й відмірюються періоди між рубежами, терміни для переходу від одного вікового періоду в інший [6, с. 354]. Таким чином, архетип переходу через лімінальну зону коріниться саме в такому світорозумінні: перший світ людини  ендосфера (життя в лоні матері); народження співівдносне з переходом лімінальної зони і входженням у новий світ  людина отримує свій зовнішній образ і вже не опосередковано, через організм матері, а відкрито контактує із навколишнім світом міосферою та перисферою. Саме перисфера й обмежує профанний світ людини. За межі перисфери дія хронотопного коду вже не поширюється. Саме на цій межі й відбуваються обряди ініціації. Досягнення юнаком апогею біологічної зрілості прирівнюється прадавньою думкою до рубежу життя і смерті. Тому й існує у грецькій міфології Аполлон  бог вічно юний і безшлюбний  він втілює в собі ідеал цього періоду людського життя. Його функції  берегти цей ідеал. Аполлонові належить особлива місія при переході людини з однієї вікової категорії в іншу.

Л.Клейн називає Аполлона богом-воротарем, а також проводить аналогію імені Аполлона з малоазійським Апуліун(ас)ом: "Ім'я ж Апуліунаса, враховуючи гіпотезу про походження бога-лучника з Близького Сходу, порівнюють з вавилонським abullu "ворота" [6, с. 351]. Такий підхід у трактуванні етимології імені Аполлона є ще одним вагомим аргументом, який підтверджує віртуальне існування поділу людського життя на міфопростори у свідомості прадавньої людини, сакралізацію лімінальної зони.

У подальших роздумах Л.Клейна над міфологічними функціями бога-воротаря знаходимо підтвердження нашої гіпотези про важливість ролі біологічного хронотопного коду, за допомогою якого визначалися час і місце проходження межі між міфопросторами, а також одне з джерел інверторної сили суб'єкта метаморфози: "Як Вхідний та Вихідний цілком логічно Аполлон виявляється ще й покровителем гаваней  виходів у море (відповідно, і входів з моря), а як бог рубежу богом календарного часу, богом міри", (...) "Як бог часу він отримував владу над пізнанням майбутнього звідси його пророча функція і його знамениті оракули" [6, с. 351].

Залежність переміни образу героя від переходу через лімінальну зону у міфопростір, який ми назвали ендосферою, спостерігаємо в українській народній легенді: "Час перебування у вовчій подобі, певно, ототожнювався з перебуванням у вовчому череві під час обряду ініціації. Не випадково колишній вовкун згодом стає у багатьох сюжетах знахарем або чаклуном. Може, саме з цієї причини і сама назва "вовкулака" почала згодом застосовуватися не лише щодо перевертня, а й до чаклунів – людей, посвячених у таємниці довкілля" [4, с. 70]. Отже, перехід із міосфери в ендосферу є протиприродним, бо він відбувається всупереч дії біологічного хронотопного коду. У тому виявляється сутність чарівної метаморфози. У природі ми спостерігаємо безліч метаморфоз, але вони нас не дивують, бо лежать у межах дії біологічного хронотопного коду. Для прикладу, кинемо маленького жолудя у землю, і через відповідний проміжок часу на цьому місці шумітиме розкішним верховіттям могутній дуб. Метаморфоза? Безперечно. Вхідний образ  жолудь, вихідний  дерево. Наша свідомість сприймає цей факт як такий, що лежить у межах практичного досвіду. Між актом потрапляння у землю жолудя та актом перміни його в дуба проходить чималий відрізок календарного часу. Тобто, діє біологічний хронотопний код. А тепер уявімо, що після того, як жолудь потрапив у землю, на цьому місці миттєво з'явилося могутнє дерево! Метаморфоза?  Чарівна метаморфоза. Таким чином, метаморфоза сприймається як чарівна, якщо відсутня дія біологічного хронотопного коду або всупереч його дії. Такій дефініції сутності чарівної метаморфози цілком відповідають вчинки героїв української народної легенди: "У повір'ях і меморатах про упирів чільне місце посідає символ межі. На межі упирі зустрічаються, за межу б'ються між собою і просто потрапляють на очі людям. Та в деяких мотивах, можна вважати, пізніших за своїм утворенням, роль межі відіграє кладовище. На нашу думку, це не випадково. Межа і є тим символом кордону між світами, реальним втіленням якого, а водночас і місцем проникнення до хтонічного світу, в багатьох народів є кладовище. Нікому з царства мертвих не вдається переступити цю межу. Упир наділений цією властивістю, оскільки він вважався таким, що ще не переступив межі хтонічного світу у зв'язку з відсутністю поховального ритуалу" [4, с. 93]. Ю.Шилов, вивчаючи праісторію Русі-України, помітив, що символи прадавніх поховань(степових могил) таять у собі відбиток архетипу міжсвіття, який має свою реалізацію у народній казці: "Можливо, саме трипільські статуетки, що в якості жертвоприношень застосовувались в поховальному та інших обрядах, а також ритуальні "біноклевидні посудини" згадуються в заклятті з казки про "Царівну Оленку та її брата Іванка". Ховаючись від гріховного шлюбу з Іванком, дівчина тричі звертається до матері-землі:

Loading...

 
 

Цікаве