WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Проблеми поетичної асоціативності - Реферат

Проблеми поетичної асоціативності - Реферат

Ще одна асоціативна течія передбачає нове тлумачення. Час рефлексій ліричного героя – світанок, коли у кімнаті стає холодно. Він провів ніч з коханою, котра недавно пішла, залишивши після себе специфічну ауру – запах жіночості. Після емоційно-фізіологічного спалаху ліричний герой впадає у стан, що характеризується розслабленістю і рефлексійністю. Звідси і відсторонений, дистанційований погляд у вікно, що абсорбує з реальності двору суголосний момент: на сухій акації одружується = кохається шпак. Поетичний текст можна інтерпретувати й далі, вибудовувати нові асоціативні структури, які також мають право на існування. Але у таких випадках все ж таки треба враховувати закони і суть жанру. Хоку – це настроєвий жанр, що обмежується лишень відтворенням одного моменту почуттів ліричного героя й загалом не бере на себе важкого символічного "багажу". Отож, для цього вірша найвідповіднішим, органічнішим буде перше прочитання.

До вузько-окреслених у хронотопі образів належить Шевченкова поезія "Дівча любе, чорнобриве":

Дівча любе, чорнобриве

Несло з льоху пиво.

А я глянув, подивився –

Та аж похилився...

Кому воно пиво носить?

Чому босе ходить?..

Боже сильний! Твоя сила

Та тобі ж і шкодить [24, с. 564 – 565].

Поет бере невеликий епізод з життя (дівчина несла з льоху пиво) та веде від нього асоціативну лінію осмислення. В основі міркувань автора – логіка сущого, пошук справедливості у світобудові, які пов'язані із божественною організацією мікро- та макрокосмосів. Разючий контраст між сущим та належним породжує сильне емоційне зворушення. Поет бере життєву ситуацію й сам скеровує її, а точніше ставить у коло вічних проблем людства. Розглянемо детальніше асоціативний механізм поезії. Перший рядок викликає уявлення про гарну (епітет "чорнобрива"), ще зовсім юну дівчину, до якої ліричний герой ставиться зі симпатією (прикметник "любе"). Наступний – про її соціальний статус: як служниця вона змушена нести пиво з льоху. Льох, зокрема, викликає конотації холодного, сирого, темного приміщення. Носити пиво > обслуговувати одного представника чоловічої статі або гурт підпилих людей, який асоціюється із брудом та розпустою.

Цей епізод справляє на ліричного героя (двічі акцентовано на погляді – "глянув, подивився") надзвичайно сильне враження. Душевний струс виявився навіть назовні – наратор змінює поставу, хилиться донизу. Далі йдуть риторичні питання, які пояснюють збентеження суб'єкта оповіді та виводять ситуацію на рівень високого життєвого узагальнення. Кому служить це дівча? > Що це за встановлений у світі порядок?! Чому людина не має навіть взуття?! Як це так, що навіть працюючи, дівчина змушена ходити босою?! Потім, звертаючися до Бога, герой двічі наголошує на його силі (асоціація сильний > всесильний > вседержитель) та робить – це слід визнати! – йому докір. Докір за саме таку організацію світу, при якій стала можливою ось ця ситуація, що розгорнулася перед очима. Подібний закид вже пізніше у поезії "І являвсь мені Господь" зробить Павло Тичина, який був свідком буремних революційних часів. Якщо розглянути такі от нарікання у проекції розвитку свідомості ліричного героя, то вони виявляться лишень одним моментом – і вкрай необхідним – пошуків Бога, відчуття його всеприсутності.

Фрагмент з життя поетично сконкретизованої, спортретованої дівчини, а, беручи ширше, її доля була для Тараса Шевченка особливо відчутною, близькою та суголосною. Це ж він у п'ятнадцять років, будучи кріпаком Павла Енгельгардта, на кухні чистив і мив начиння, носив дрова, виливав помиї, робив іншу кухонну роботу, та втікав від неї до панського парку, за що неодноразово отримував покарання [9, с. 30]. Ситуація із дівчиною викликала у Т.Шевченка спогади із власного дитинства, а це посилило переживання ліричного героя. Він настільки перейнятий її холодною, невблаганною долею, що здобувається на прикінцеве гірке звернення до Бога. Сильний спалах почуттів не дає сприйняти, витлумачити цей момент з витриманої позиції християнської смиренності: "Хто бо підноситься – буде впокорений, а хто впокоряється – той піднесеться" (Лк. 14: 11). Адже спустошене працею на чужих та злиднями дитинство викликає гостре обурення, велике хвилювання, якому важко вкластися під впливом будь-яких логічних концептів. Є щось суто шевченківське у цій поезії, де ліричний герой готовий пожертвувати власною душею заради іншого. Відчувається тут і малярське бачення автора – Шевченка-художника. Читач може уявити картину з підписом: "Дівчина з кухлем пива". І в цьому портреті красуні промовисте тло: дівча ступає босими ногами по сходах, що ведуть із сирого льоху...

Ще один вірш поета "На великдень, на соломі" є, на нашу думку, цікавим прикладом трансформації авторської емоції у художній образ, оригінальним виявом поетичної інтенціональності. Поезія датована першою половиною 1849-го року й указано місце її написання – Кос-Арал. Загалом означений період не був для Тараса Шевченка щасливим, а лишень додав сірих та розпачливих буднів заслання. Поет уже два роки хворіє на скорбут та скаржиться на біль голови. Сувору зиму 1848–1849 років (до кінця січня) він разом із іншими учасниками експедиції проводить на острові Кос-Арал у нашвидкоруч збудованому бараці [23, с. 319]. Двомісячне перебування у Раїмі (лютий – березень), за свідченнями очевидців, також було похмурим: Шевченкові "жарти та сміхи змінялися злим глузуванням, а далі сльозами на свою долю" [9, с. 241]. Наступні два місяці він знову проведе на Кос-Аралі, потім вирушить у складі експедиції обстежувати Аральське море й повернеться на острів 29 червня, і то ще на коротший час – двадцять днів.

Важкий душевний стан вилився за це півріччя у чималу кількість поетичних творів (сімнадцять поезій, серед яких поема "Сотник"). Маємо період, коли гіркі почуття не заглушували бажання писати, не вели лишень у глухий кут фрустрації, а виливалися у певну художню форму із відповідним емоційним забарвленням. Тож у згаданій поезії Т.Шевченко, якщо можна так сказати, метафоризує свій душевний стан. Його нещаслива солдатська доля, духовна самотність, меланхолія трансформуються у поезію, у центрі якої постає окрадена долею, безталанна дівчинка-сирота. Сама емоція не змінюється, тільки її образна фактура стає іншою. Не можна не помітити, що обсяг емоцій (радість, втіха, горе) чи почуттів (кохання, гнів), які лягають в основу поетичного тексту, є порівняно невеликим; вони модифікуються у щораз нових формах поетичного вислову. Асоціативна експресія збагачується витонченістю тембрів.

Чому поет вдався саме до такої образної структури, вибрав оцей об'єктивний корелят? Можна спробувати це пояснити двома чинниками. Один з них суб'єктивний, психологічний. Тарас Шевченко дуже любив дітей, він відразу знаходив з ними спільну мову, умів їх забавити й сам тішився від цього. Безпосередність, наївність у позитивному значенні цього слова, любов до гри та розваг – ось що єднало обидві сторони. Вияв такого ставлення до дітей викликала зворушення. Павло Зайцев, зі спогадів Павла Чужбинського, наводить такий показовий факт: "...Поет, зрисовуючи Золоті Ворота, змушений був перервати свою працю, щоб заопікуватися дівчиною, що її в сусідньому яру покинула п'яна нянька: поет бавив дитину іграшкою, зробленою зі шматків паперу, нарешті забрав маленьку з собою і був щасливий, коли зміг віддати її випадково зустрінутій матері" [24, с. 483]. Це вже діяльний вияв співчуття, дуже симптоматичний як на Шевченкове ставлення до знедолених, нещасних, покривджених (і дітей, і дорослих). А другий чинник зумовлюється одним із законів поетичної творчості, а саме – максимальною відповідністю образу поетичній емоції. А логіка життя диктує таке узагальнення: бідна дівчинка-сирота вже самим своїм статусом викликає співчуття та жаль. В аспекті поетичної творчості це узагальнення – гаряча й високоефективна образна "магма", з якої виливається сам образ. Тобто розгортається адекватна життєва ситуація, миттєво спалахує закладена драматична енергія "матеріалу". Породжений естетичний струм проймає читача:

На великдень, на соломі

Против сонця, діти

Грались собі крашанками

Та й стали хвалитись

Обновами. Тому к святкам

З лиштвою пошили

Сорочечку. А тій стьожку,

Тій стрічку купили.

Кому шапочку смушеву,

Чобітки шкапові,

Кому свитку. Одна тілько

Сидить без обнови

Сиріточка, рученята

Сховавши в рукава.

Мені мати куповала.

Мені батько справив.

А мені хрещена мати

Лиштву вишивала.

А я в попа обідала, –

Сирітка сказала [17, с. 261].

Це – образок, сценка, поетична модель одного моменту Великодніх свят. Вузькі, локальні асоціативні зв'язки творять компактну картину, яку можна охопити одним поглядом: солома – сонце – діти, що граються між собою. Отож тло вузьке; це не малярська панорама, а картинка у невеличкій рамці, або ж "медальйон". Сюжет не розгорнений, не ускладнений: малеча грається, а потім по-дитячому наївно кожен вихваляється обновами.

Loading...

 
 

Цікаве