WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Проблеми поетичної асоціативності - Реферат

Проблеми поетичної асоціативності - Реферат

Емоційна аура вірша твориться не лише самим конфліктним моментом. Автор використовує ряд інших засобів. Тричі вжито вигук "ой-да". Він пов'язується із тріпотінням крил "полотняних птахів" і безпосередньо навіює радісно-бентежне, грайливе відчуття. У першій строфі вигук повторюється двічі й несе тут найсильніше емоційне навантаження. Він же являє собою останній – радісний – акорд вірша. Вигуком супроводжується також звернення молодиці до вдови. Тут він творить емоційний характер звернення молодиці, а відтак презентує її внутрішній стан. Та не лише вигуком виявляються почуття заміжньої жінки. Увесь її монолог несе відбиток емоційного збентеження, представляє афективне мовлення. Це видно зі: 1) способу звернення до Степанихи; молодиця двічі наголошує на статусі вдови, особливо його увиразнює; 2) побажання, адресованого заздрісній жінці; 3) інверсійованого третього рядка, в якому наперед виходить словосполучення "мій чоловік". З нього ж починається і наступний рядок; 4) аж трьох присвійних займенників "мій", що виявляють відношення чоловіка до молодиці.

Прикметним є й саме звернення молодиці до вдови; те, що вона до неї звертається. Заздрісний погляд (він увиразнюється через повтор "як погляне, як погляне") Степанихи справляє сильне емоційне враження на молодицю (та "аж похолола"). Острах знаходить адекватний вияв у монолозі: аби звільнитися від почуттів, що її опанували, розрядитися від неприємних емоцій, молодиця озивається до вдови і говорить, що чоловік "мене вірно любить" та "мій буде". Оця потреба висловитися виявляється й у тому, що молодиця сама, першою звертається до Степанихи, що у відповідь на погляд звучить афективний монолог.

Окремо розглянемо метафори. Перша – міфопоетична – лежить в основі побажання молодиці "та хай тебе заздрість хоч із'їсть". Вона сконструйована на основі поширеного первісного уявлення про те, що заздрість має здатність їсти, точити людину, на яку вона скерована. Є й інші похідні з цього уявлення: їдня – 'сварка', заїдатися – 'сваритися', доїдати 'досаждати' [8, с. 325]. Така, сказати б сучасною літературознавчою термінологією, персоніфікація простежується і в інших словах на позначення негативних психічних станів: гризота > гризе, печаль > пече тощо. Молодиця ніби відвертає від себе негативну силу ока (лихий погляд) вдови та скеровує цю силу на останню. Відповідно формулюється бажання: хай заздрість тебе саму їсть / мій чоловік мій буде.

Друга метафора – складна синтаксична конструкція (строфа). Василь Голобородько взагалі часто моделює складні метафоричні конструкції. В основі цієї метафори лежить зіставлення референтів полотняний та птах. Від них проростають такі асоціативні лінії: 1) полотняний > полотно > одежа > чоловіча сорочка із рукавами (в контексті); 2) птах > тріпотить крилами. Їх перехрещення веде до висунення такої спільної риси – tertium comparationis – як тріпотіння: а) крил птаха; б) рукавів розвішаних на вітрі сорочок. Тож метафора розгадується так: полотняні птахи, що тріпочуть крилами – це чоловічі сорочки, рукава яких на вітрі тріпочуть. Відповідно утворюється інша асоціативна паралель: випускати полотняних птахів > розвішувати чоловічі сорочки. Чому саме чоловічі сорочки? Такий натяк сугерує асоціативна лінія, узята з фольклору, – прати сорочку чоловікові = любити його. О.Потебня виділяє цей мотив із його похідною ланкою – прати сорочку іншому – зраджувати [14, с. 247]. Це імпліцитний знак любовних стосунків. У драмі Івана Франка "Украдене щастя" ув'язнений Микола Задорожний через людей передає своїй дружині Анні прохання, аби та принесла йому чисту сорочку. Отож, вибудовується такий асоціативний ланцюг: дружина розвішує попрані сорочки свого чоловіка на подвір'ї – це бачить вдова Степаниха – заздрить оцьому характерному, з еротичним підтекстом епізодові у житті чужої сім'ї.

Метафори у тексті створюють емоційне враження не тільки через роботу свого внутрішнього механізму: у першому випадку персоніфікується душевний стан, у другому – два віддалені явища наближаються через віднайдений спільний атрибут (ефект зближення двох полярних зарядів). Вони відображають і внутрішній стан самої героїні твору. Особливо це стосується другої метафори, що є своєрідним індикатором почуттів молодиці. Адже простежується паралель між тріпотінням крил птахів та емоційним станом заміжньої жінки: напочатку, коли молодиця розвішує сорочки, "птахи" – веселі – тріпочуть крилами; далі, коли поглянула вдова, – "похолола молодиця" – "птахи" злякано затріпотіли; наприкінці, після монологу молодиці, "птахи" крилами радісно стрепенули. Третя паралель засвідчує, що останнє слово було за молодицею, що вона позбулася свого страху, що, зрештою, перемогла вона. Кінцева деталь вірша – "птахи полотняні" "попід вишні полетіли" – постає, ймовірно, за асоціацією місця. В уяві зринає характерна ознака українського родинного топосу – вишневі дерева на подвір'ї.

У поезії автор не використовує широкого арсеналу чуттєвих вражень. В основу лягають лише зорові, зокрема просторові, та звукові відчуття (є одне дотикове, що виступає в ролі атрибута психічного зворушення – похолола молодиця). Та авторові вдалося надати їм суттєвого емоційного супроводу. Важливо підкреслити як образотворче значення асоціацій, так і їхню роль у читацькій актуалізації образного світу твору, його інтерпретації.

Асоціації можуть утворювати вузько-локалізовані хронотопні величини. У такому випадку постає поетична картина, яку можна окинути поглядом, побачити, не сходячи з місця, протягом короткого часового терміну. Сказати по-іншому, не кліпнувши оком. Інакший тип асоціативності творить великі просторові й часові зчеплення. Тут може суміщатися мікрокосмос людини із макрокосмосом всесвіту – людське життя розглядається у масштабах "космічного оркестру". Мислення у таких гігантських масштабах Олесь Гончар називає планетарним.

Найменшим жанровим утворенням першого типу є двовірш та тривірш. Останній у японській поетичній традиції під назвою хоку посів особливе місце. Михайлина Коцюбинська із цим жанром пов'язує принцип "опуклого подання", лаконізм та різноплановість штрихів зображення, які у сукупності дають об'ємне безпосереднє враження [10, с. 163 – 166]. Справді, коли створити своєрідний вакуум довкола двох – трьох деталей, то вони виступлять рельєфніше та чіткіше. Так дорогоцінні самоцвіти виставляють окремо, у різних футлярах. Оці дві-три деталі, зібрані у фокус одночасності, становлять хоку; стоїть за ними безпосереднє, миттєве враження.

В українській образній спадщині цей мікрожанр трапляється, зокрема, у Миколи Вінграновського. Ось один приклад:

У хаті холодно. Твоїх духів лиш запах.

Серед подвір'я на сухій акації

Одружується шпак [3, с. 228].

У цій короткій формі маємо щонайменше три різнорідні відчуття (четверте домислюється через метафору): 1) дотику (холод); 2) запаху (духи); 3) зору (фрагмент двору); 4) слуху (крик шпака). Вони рельєфно передають емоційний стан ліричного героя у даний момент і, що суттєво, вимагають співпраці читацької уяви, активізують певні ділянки асоціативної системи реципієнта. Вірш можна сприймати як суто словесну об'єктивізацію почуттів головного героя: він у холодній хаті, де лишився запах парфумів коханої, а на подвір'ї, на сухій акації сидить / співає / "кохається" шпак. Відчуття єднаються одне з іншим моментом одночасності, у них бринить сильний меланхолійний тон, вони не несуть із собою додаткової семантичної функції.

Збудження іншої ділянки асоціативного поля веде до наступної інтерпретації. Ліричний герой залишився сам. Холод у кімнаті асоціюється із дискомфортним душевним станом (холод у кімнаті > холод у душі). Поява останнього спричинена відсутністю коханої. Зрештою, саму поезію можна розглядати як звернення ліричного героя до своєї милої, як образно-емоційне свідчення любовних почуттів. Кохання тут виявляється через "доведення від супротивного" (І.Дзюба), через страждання від розлуки з коханою. Цей сум увиразнюється за допомогою майстерно підібраної еротичної деталі – у кімнаті чути запах парфумів милої. Далі суб'єкт лірики переводить свою увагу із кімнатного топосу на подвір'я й вибудовує там своєрідну значущу метафору: радісне одруження шпака, можливо, його весільна пісня у контрасті до дискомфортності тла (суха акація). Ця метафорична паралель також підкреслює тугу героя – його кохана пішла, а шпакова присутня.

Loading...

 
 

Цікаве