WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Проблеми поетичної асоціативності - Реферат

Проблеми поетичної асоціативності - Реферат

Слід підкреслити здатність певної ідеї вступати у широкі асоціативні відношення. Наприклад, у "Словнику асоціативних норм російської мови" (1977) до прикметника білий подано 126 асоціативних утворень. До згаданих асоціативних ліній меду можна додавати асоціації із: 1) цвітом липи або гречки, пилок з якого бджоли перетворили у мед; 2) конкретним вуликом (пасікою), з якого був зібраний цей мед; 3) самим процесом збирання; 4) стільниками й одним їхнім похідним – воском; 5) місцем та посудом його зберігання; 6) способом його споживання тощо. Кожна перерахована асоціація може утворювати ряд наступних і так до безконечності: форма, колір, запах липового цвіту; місцезнаходження лип; час цвітіння... О.Бен наводить такі напрямки асоціативних ліній, що пов'язані з людиною: "...люди асоціюються у нас з їх іменами, з місцевостями, житлом, з тими місцями, які вони відвідують, з походженням, із сім'єю (дуже сильна асоціація завдяки силі сімейних чуттів), з товаришами та друзями, з діяльністю, намірами, забавами, із власністю та володіннями, з рангом і суспільним положенням, а також зі всіма тими особливостями, які складають характер та репутацію людини: з їхнім віком, з епохою, в яку людина жила, із усіма перемінами і подіями в його житті" [1, с. 435]. Тобто будь-які зв'язки, прямі чи опосередковані, що хоч якось торкаються людини, – утворюють асоціацію.

Окрема деталь поетичного тексту дає, як правило, три-чотири асоціативні ходи. А далі асоціативний імпульс затихає. Таким чином асоціації тяжіють до певної асоціативної матриці, вони не втікають у далекі ідейні поля. Тож кожен образний твір має свої асоціативні "кордони", свою сталість та суцільність.

На виникнення асоціацій впливає і національна специфіка об'єкта чи суб'єкта асоціації. Ця специфіка своїм походженням завдячує, зокрема, ландшафту, на тлі якого проживає певна нація, флорі та фауні, які її оточують. Побут, звичаї, вірування також віддзеркалюються на особливостях встановлення зв'язків. Все це органічно пов'язано із мовою, яку Вільгельм фон Гумбольдт вважав не певним засобом позначення тої чи іншої речі, а окремим способом бачення її [7, с. 349].

Асоціація має подвійну природу: 1) вона сполучує суміжні – у часі, просторі, звуці тощо – предмети та явища (ранок із ніччю, масло з хлібом, звук із сопілкою); 2) в основі асоціативної сполучуваності – подібність за атрибутивністю (порівняння: очі чорні, як ніч).

Тепер розглянемо другу ланку (автор – образ) і навіть ширше: реальність – автор – образ.

Даючи урок поетичної майстерності молодому Еккерману, Гете сказав: "Та це неодмінно повинні бути вірші "на випадок", іншими словами, привід і матеріал для них повинно постачати саме життя. Поодинокий випадок набуває всезагального інтересу і поетичності саме тому, що про нього заговорив поет. Всі мої вірші – вірші "на випадок", вони навіяні життям і у ньому ж коріняться. Вірші, узяті, як кажуть, зі стелі, я в гріш не ставлю.

Смішно казати, що дійсне життя позбавлене поетичного інтересу; у тому і виявляється талант поета, що дає змогу йому й у повсякденному підмітити цікаве. Спонукальні причини, необхідні акценти, сюжетне ядро поетові дає життя, але тільки він сам може із усього цього створити прекрасне, одухотворене ціле" [26, с. 68]. Завжди є зв'язок між світом реальної дійсності та образним світом поезії; він, щоправда, може бути видимим, добре простежуваним, і прихованим, завуальованим.

Поетичний твір за своєю природою є емоційним, викликати чуттєве враження – його основне завдання, чим, наприклад, мова поезії відрізняється від мови науки. Поетична емоція не може збуджуватися безпосередньо, сама по собі. Її провідником стає образ; сильна чи складна емоція потребує довершеного, майстерного образу. Тож уся образна система вірша має підпорядкуватися пануючій емоції, провідному настрою.

Емоції, які народжуються завдяки імпульсам з навколишнього світу, можуть зазнавати впливу з боку уявлень і у процесі поетичної творчості не обов'язково викликають образи, адекватні довколишнім реаліям.

Проблема співвідношення між тим, що позначають, і тим, чим позначають, в образній творчості є складною. Навколишня дійсність – це сукупність величезної маси різноманітних предметів, явищ зі своїми особливого типу зв'язками. Поет за допомогою уяви, художньої інтуїції створює свою концепцію дійсності, своє бачення того чи іншого явища. Він пов'язує певні довколишні предмети в одне гармонійне ціле, яке вже саме по собі пояснює, обґрунтовує себе. І коли фізика дає пояснення світу через числові величини, то поезія – через емоційно забарвлений образ (образний сенсуалізм). Тому й виник підхід, що розглядає поезію як знання; що вважає мистецтва і науки двома незалежними, рівноцінними категоріями досвіду. Один з представників цього підходу К.Брукс наголошував на недостатності "...тогo, що цілком задовольняє вченого, який аналізує свій життєвий досвід, розтинаючи його на частини, визначаючи особливості кожної з частин і класифікуючи їх. Завдання поета у кінцевому результаті – узагальнення, об'єднання цього досвіду. Він повинен повернути нам саму єдність вражень і відчуттів, знайомих кожному з нас на підставі власного життєвого досвіду" [16, с. 109]. Узагальнюючи, поет відкидає зайві, випадкові асоціації, що супроводжують зображуване явище. Натомість він увиразнює і посилює інші, правомірні, емоційно та значеннєво чинні асоціативні лінії, утворюючи централізований каркас твору. Ціль моделювання одна: предмет чи явище має виявити свою сутність, екзистенцію, яскраво виступити як феномен. Поетична уява якраз дає можливість це зробити. Це вона виділяє предмет з ряду інших, зображує його внутрішні властивості, дає йому оцінну характеристику, загалом актуалізує кожен конкретний випадок. Завдяки їй виникає можливість конструювати ситуації, що мало нагадують нам ту реальність, яку ми сприймаємо органами чуття.

За висловом Сократа, повне зображення Кратила і є сам Кратил, відтак, аби отримати образ, зовсім не необхідно відтворювати всі його риси. Вибір рис – вихідних точок асоціювання – підпорядковується певному кутові бачення, панівній емоції. Так асоціюється співзвучне, гармонійне; те, що звучить в унісон до основного враження. А це веде до посилення художньої емоції.

Остання ланка (образ – читач) фокусує у собі проблеми рецепції художнього тексту. Роль асоціацій тут теж величезна. Читач активізує свою асоціативну базу й виробляє можливі значення образу. Зауважимо, що існує два типи асоціативної образної проекції: 1) образ дає чіткий напрям читацькому асоціюванню; 2) вектор асоціювання чітко не фіксований в один бік, а, відповідно до різних ідейно-естетичних підходів читача, змінює свій напрямок. Відтак можна сказати, що образ має вузькі (у першому випадку) та широкі (у другому) асоціативні "бійниці"; малі та великі "пази" до асоціювання. Якраз оці великі "пази" й створюють можливість різнопланових читацьких тлумачень, багатоваріантних рецепційних асоціативних надбудов.

Перейдемо тепер до розгляду конкретних образних структур. Ось вірш Василя Голобородька "Полотняні птахи":

На подвір'ї випускала молодиця,

ой-да, із рук полотняних птахів,

а вони ж такі веселі,

крилами тріпотіли, ой-да.

Вулицею ішла вдова Степаниха:

як погляне, як погляне на подвір'я –

аж похолола молодиця,

аж птахи полотняні злякано затріпотіли.

"Ой ти, Степанихо, ой ти вдово,

та хай тебе заздрість хоч із'їсть,

а мій чоловік мене вірно любить,

а мій чоловік мій буде".

Птахи полотняні

крилами радісно стрепенули,

попід вишні полетіли, ой-да [5, с. 16].

Автор творить конкретний візуальний епізод, який можна розкласти на ряд асоціативних ліній. Всі вони фокусуються довкола двох амбівалентних начал – "асоціативних матриць" – образів молодиці та вдови. Із "молодицею" утворюються такі асоціації: а) стоїть на подвір'ї; б) "випускає полотняних птахів" > розвішує білизну > пере; в) "холоне" від погляду вдови > страх; г) має чоловіка, якого боїться втратити; д) говорить в обороні своєї сім'ї. Із "вдовою" пов'язані такі лінії: а) ходить вулицею; б) зветься Степанихою > мала чоловіка Степана; в) їй притаманний недобрий, "важкий" погляд > заздрить молодиці, бо та має чоловіка, а вона ні. На зіткненні оцих протилежних ліній якраз і спалахує емоційний ефект ситуації, виявляється її суть. Автор змоделював епізод, який виражає природне жіноче бажання бути у подружній парі. Адже існує своєрідне жіноче суперництво за "самця", яке може доводити до конфліктних ситуацій. Сам автор пригадує такі реалії з життя повоєнного села, коли на фронті загинуло чимало чоловіків і залишилися вдови. "Я добре пам'ятаю той час. Подібні настрої справді тут були, це існувало у реальності", – каже Василь Голобородько.

Loading...

 
 

Цікаве