WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Проблеми поетичної асоціативності - Реферат

Проблеми поетичної асоціативності - Реферат

Щодо накопичення подібних за звучанням голосних чи приголосних, то це явище за рідкісними винятками виникає неусвідомлено, мимовільно. В окремих випадках воно може мати сильний естетичний ефект і створювати враження навмисного підбору. Та насправді це похідне явище, що постає спонтанно, як і вибір поетичного ритму. Ґете, розмірковуючи над особливостями творчого процесу, якось висловився досить категорично: "Розмір несвідомо визначається поетичним настроєм. Якщо почати думати про нього, коли пишеш вірш, то можна звихнутися і вже ж, в усякому випадку, нічого путнього створити не можна" [26, с. 301].

Відчуття дотику та зору тісно асоціюються між собою під час сприйняття відстаней, площин тощо. Враження дотику розпадається на відчуття: 1) ніжне / грубе; 2) температурне (гаряче, тепле / холодне, прохолодне); 3) тиску (потиску); 4) твердого / м'якого; 5) повільне / різке; 6) протяглості (форма). Ці відчуття, як правило, виступають комбіновано і між собою, і з іншими враженнями. Людина відчуває значну потребу дотикових вражень: а)фізіологічна необхідність (у дитячому віці життєпідтримуюча функція, у дорослому – вагомий елемент сексуальних стосунків, що, зрештою, має життєдайне значення); б)спосіб суб'єктивного пізнання світу (визначальний у дитячий період; у пізніший час – також важлива форма пізнання невідомого, досі незнаного). Звідси тактильні відчуття використовуються, здебільшого, або в комплексі індивідуального світопізнання, або у любовній ліриці.

Наступний клас відчуттів – смакові – виступають насамперед засобом розрізнення їжі. Він складається лише з чотирьох "чистих" компонентів: солодкий, кислий, солоний та гіркий, які з різним ступенем інтенсивності та у різних комбінаціях між собою утворюють усю різноманітність класу [25, с. 51]. О.Бен зараховує сюди і відчуття смакоти / гидоти, які своїм виникненням завдячують процесу травлення [1, с. 276].

У ранньому віці дитина все тягне до рота, пробує на смак – пізнає довколишній світ язиком. Пізніше оця, сказати б, первісна гносеологія майже зникає, натомість виступають смакові відчуття від споживання їжі, які врешті-решт можуть оформитися у високу гастрономічну культуру. Поети рідко при розгортанні образної системи твору використовують власне смакові відчуття. У більшості випадків вони служать основою метафоричного означення людських властивостей, психічних процесів тощо.

Останню групу утворюють нюхові відчуття. У сприйнятті запахів людина програє іншим ссавцям; це пояснюють, зокрема, малими розмірами периферійного органу нюху – маленької цятки у верхній частині носової порожнини [25, с. 52]. Та попри це, "психічні асоціації групуються довкола нюхових відчуттів міцніше, ніж навколо ледь не усіх інших вражень, які ми отримуємо ззовні. Так само у цій ділянці дуже часто простежуються й сильні рефлекторні ефекти: багато людей втрачає свідомість, якщо з їхніми нюховими клітинами прийде у зіткнення хоча б незначна кількість пахучих часток" [1, с. 280].

Зрозуміло, що нюхове відчуття тісно і яскраво пов'язане з предметом його виникнення. Ми не задумуючись, відразу розпізнаємо запахи конвалії та бузку, житнього й пшеничного хліба, розігрітих на сонці соснових чи березових дощок; шукаємо очима предмет, що викликає той чи інший запах. Нюхові враження у певних випадках мають суб'єктивний психо-фізіологічний характер: одні люди не виносять запаху лілії, від якого у них починається головний біль, іншим подобається вдихати бензинні випари. А вже гнильні запахи (наприклад, при розкладі харчових відходів) справляють негативне враження аж до виникнення блювотного рефлексу, що є яскравим свідченням сили нюхових відчуттів. Ця сила може скеровуватися і в інший емоційний бік, і тоді говорять про чарівну, запаморочливу силу запаху. Вона викликає або посилює апетит; у споживанні їжі нюхове враження передує смаковому. Вона ж, поруч із кольором та формою, привертає людську увагу до квітів. І вона ж – невидима, але сильна зброя любовного арсеналу. У деяких тварин статеве збудження зумовлюють, зокрема, запахи. На цій властивості запахових відчуттів люди викультивували вишукане розмаїття парфумерії. Оскільки нюхові враження за своєю природою є яскравими й сильними, їх використовують у поетичній практиці. Хоча робити це складно, адже людська мова бідна на означення людських запахів. Переважно ми називаємо сам предмет, що створює запахове враження (аромат яблука), або переносимо відчуття з інших класів (солоний запах моря).

Лише у рідкісних випадках перераховані відчуття виступають окремо, а, зазвичай, з'являються у скомплікованих комбінаціях. Адже той чи інший об'єкт, те чи інше явище впливають відразу на кілька наших органів відчуттів, дають не один чуттєвий імпульс. Так, наприклад, мед викликає такі враження: 1) кольору (темно-коричневий чи жовтий); 2) запаху; 3) консистенції (густий, в'язкий); 4) смаку (дуже солодкий). Психологія розрізняє три кардинальні процеси у сфері людської свідомості: розрізнення (закон контрасту), подібності (знаходження тотожності серед відмінностей), утримання (засвоєння, зберігання і відтворення). Доходячи до свідомості, перераховані відчуття потрапляють під вплив відповідних законів і формують там ідею меду. У цій основі відчуття не зливаються одне з іншим, а кожне утворює свою асоціативну лінію. У кожному образі предмета асоціативних ліній, які формуються із властивостей, ознак предмета тощо, багато більше, аніж загальна сума тих відчуттів, що отримуємо від нього. До меду додаються, скажімо, його цілющі, лікарські властивості. Корисність цього харчового продукту для організму – це вже уявлення, яке є складним продуктом асоціації (тривале споживання меду сприяє загоєнню шлункової виразки, заспокоєнню нервової системи тощо). Відчуття – це той чи інший конкретний імпульс, що йде від певного подразнення й сприймається органами чуття. Уявлення – результат обробки цього імпульсу свідомістю та підсвідомістю. У враженні превалює емоційна оцінка даного імпульсу.

Мед може дарувати задоволення іншого гатунку: при певних хімічних процесах він утворює органічні сполучення спирту. Здатність меду викликати сп'яніння, а, відтак, і приємні враження лягло в основу грецького слова μέδυ – 'хмільний напій' і простежується у μεδύω – 'п'яний' та давньоіндійському mdhus, madhurs – 'солодкий, приємний' й ірландському mid – 'хмільний мед' [20, с. 589]. Хмеліли від медових напоїв і наші предки:

Зародь же, боже, густиї меди, жовтиї воски,

Густиї медоньки до горілоньки,

Жовтиї воски до церковоньки... [19, с. 123]

Здатність меду викликати приємне враження і солодкого, і п'янкого водночас зумовила асоціацію ширше до любовної, вужче – до сексуальної сфер життя. Так у "Пісні над піснями" краса молодого тіла дівчини у сприйнятті ліричного героя метафоризується у "смак" красуні:

Уста твої крапають мед

щільниковий, моя наречена,

мед і молоко – під твоїм

язичком,

а пахощі одежі твоєї – як

ліванські ті пахощі! (4, 11).

Тут мед виступає як деталь імпресіоністичного портретотворення. Та він може брати на себе й іншу роль: відчутно передавати прагнення молодого "посмакувати" коханою:

Прийшов я до саду свого

о сестро моя, наречена!

Збираю я мирру свою із

бальзамом своїм,

споживаю свого стільника

разом із медом своїм...

(Пісня над піснями; 5, 1).

Згадані властивості меду дали в українській мові поштовх до утворення слова медунка, яке, зокрема, має семантичне значення 'ласкавої жінки', а дівка медунка – 'хороша та мила дівчина'. Відтак постає прислів'я: "Не медунку ведуть, та не медунка й в коноплях сидить" (та злюща, а та ще гірша) [15, с. 415]. О.Потебня в українській народній пісні помітив тонку символічну паралель наречена – бочка меду із подальшим відповідним розгортанням весільного дійства:

Мід солоденький,

Чуп коротенький.

Бочку розрубати,

Меду скоштовати [13. С. 8].

Відповідно до уявлень такого типу О.Потебня розробив своє поняття внутрішньої форми образу (слова). На думку вченого, внутрішня форма містить в собі таку ознаку образу, яка превалює над усіма іншими [12, с. 148]. Отож існує тісний зв'язок між тим, що позначають (signatum) та тим, чим позначають (signans); у Платона Сократ резюмує з цього приводу так: "Правильність імені... полягає у тому, що воно вказує, якою є річ" [11, с. 666]. Етимологія слова допомагає розгадати те базове уявлення, яке лягло в його основу. Для меду це буде приємність, задоволення, що своїм виникненням завдячують чи то його властивості викликати яскраво-солодкі враження, чи то здатності п'янити.

Та образ меду не постає у нашій свідомості ізольовано. Його асоціативні лінії з'єднуються з лініями, що відходять від інших предметів. Таким чином твориться величезна розгалужена система асоціативних з'єднань, справжні розміри якої та кількість самих з'єднань важко уявити. Вона починає формуватися від народження і продовжується усе свідоме життя індивіда. Її значення важко переоцінити. За допомогою асоціацій людина пізнає світ. Адже довкілля пронизано найрізноманітнішими зв'язками, які індивід намагається з'ясувати, зрозуміти, пояснити. Асоціації лягають в основу побудови ймовірного розвитку суспільно-політичних подій (прогнозування), висунення цілого ряду наукових гіпотез, відкриття нових законів тощо. Сильна її допомога у процесах запам'ятовування та пригадування. Для поетичної творчості авторська асоціативна база постачає образний матеріал, а самі асоціації допомагають єднати його в одне гармонійне ціле. Асоціативна база читача так чи інакше корелює із поетовою, що дає можливість відчитати той чи інший текст. Більш чи менш адекватне відчуття реальності, спільні уявлення ведуть до порозуміння автора і реципієнта. А це одна із суттєвих ознак образної комунікації.

Loading...

 
 

Цікаве