WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Особливості сугестії - Реферат

Особливості сугестії - Реферат

Реферат на тему:

Особливості сугестії

Сугестія у перекладі з латинської означає натяк, навіювання, підказування. Відповідно до цих трьох значень у літературознавстві існують відтінки у розумінні дефініції "сугестія".

Російський вчений А.Веселовський, посилаючись на англійську естетику, акцентував на підказувальній природі сугестії [1, с. 58]. Підказка робить образ поетичним, тільки ті образи живуть, які нам щось підказують; із втратою сугестивності вмирає образ. Поет може збагатити новою інтенсивністю знайомі слова, оновити старий сюжет нашим розумінням і це пов'язується з розширенням сугестії слова чи сюжету. Маємо тут збільшення "ємності образу" (за А. Веселовським). Високу сугестивність вчений вбачає у такому алегоричному образі, який побудований за принципом психологічного паралелізму (тобто співзвучно зображає природу і людину). На вершку сугестивної піраміди знаходиться символ, "розтягування" якого відповідає найширшим потребам сугестивності (наприклад, троянда символізує: 1) кохання; 2) весну; 3) смерть і весняне відродження). Різницю між мовою поезії та мовою прози А.Веселовський убачав у здатності першої утворювати образні асоціації, які можуть викликати нові зіставлення з іншими образами і нові перспективи узагальнень. Поезія утворює образну сугестію, тоді ж як проза сугестію понять (асоціацію понять).

Український дослідник В.Домбровський стверджує, що сугестія переносить читача в інший, нереальний, ілюзорний світ; вона створює поетичну ілюзію [4, с. 18]. Це твердження вказує на емоційну, навіювальну природу сугестії. Учень О.Потебні О.Грузенберг також наголошує на навіювальній природі цього терміна. Дослідник зазначав: "Художник не доводить, не переконує за допомогою логічних доказів, а безпосередньо навіює читачеві, глядачеві та слухачеві свої думки і почуття, "заражуючи" його своїм настроєм і підпорядковуючи собі за допомогою навіювання його волю. У цьому сенсі естетичне сприйняття можна схарактеризувати як сугестивну емоцію, що нагадує певним чином стан гіпнотичного приспання волі читача, слухача і глядача" [3, с. 4]. Відповідно й "таємниця чару художника ховається у сугестивній силі психічного притягування образів його фантазії, в індукціюванні читача і глядача" [3, с. 5]. Тобто сугестія – це авторський гіпноз.

Сугестія, за С.Грузенбергом, веде до художнього міметизму; вона дає змогу читачеві перевтілитися у психіку героїв художнього твору.

У польському "Словнику літературознавчих термінів" (1976) сугестія розглядається як вплив на читача не через аргументацію і логічну систему висновків, а за допомогою образності, мелодійної сторони, емоційної аури тексту. Творення через сугестію стало одним із програмних гасел символізму, адже символісти розглядали поезію як магію, надавали великого значення настроєвості твору та відкидали дослівність, даючи читачеві волю у трактуванні сюжетів та образів [13, с. 429].

Українські та російські літературознавчі словники не дають дефініції "сугестії", натомість пропонують визначення "сугестивна лірика/поезія".

За "Літературознавчим словником-довідником" (за редакцією Р.Гром'яка) у такій ліриці логічно оформлені зв'язки відходять на другий план, а на першому опиняються асоціації (багатоканальні асоціативні зв'язки) та інтонаційні відтінки. Об'єктом її зображення стають душевні стани, які невловимі для раціональних мовних структур. Читач зачаровується рухом почуттів через мелодійність, ритм, інтонаційний малюнок. Така поезія найближча до музики, бо засоби її виражальності виходять на перший план, а семантика слів стає другорядною [7, с. 663].

У російській "Короткій літературній енциклопедії" (1972) ще більше підкреслюється алогічність будови сугестивної поезії, в якій присутні нечіткі, мерехтливі образи, опосередковані натяки, хисткі інтонаційно-мовні конструкції, що утримуються за допомогою навіювальної сили ритму [5, с. 244 – 245]. А в російському "Літературному енциклопедичному словнику" (1987) "невловимість" сугестивної поезії протиставляється як тверезості класичного і реалістичного стилів, так і багатозначній ясності поетичних символів [6, с. 429].

Отже, з однієї сторони, підказка, що веде до утворення символічних образів або ж символічних "поетичних формул" (А.Веселовський), а з іншої – навіювання, яке веде до нищення логічно оформлених зв'язків та появи нечітких та мерехтливих образів, "невловимість" яких суперечить багатозначній ясності поетичних символів.

Звичайно, є поезія, де семантика слів є відносно другорядною, де засоби виражальності виходять на перший план; поезія, що наближається якоюсь мірою через асонанс чи алітерацію (мелодійність) або ж ритмічність до музики. Але що є основою будь-якої поезії? Поетичний образ. Він є найважливішою, найсуттєвішою складовою поетичного твору. Образ – це фундамент лірики. Поетичний образ несе в собі емоційне ядро, він має здатність до асоціативного зчеплення. О.Потебня стверджував: "Без образу немає мистецтва, зокрема поезії. Без багатозначності, конкретності немає образу" [8, с. 353]. При цьому кінцевий продукт поезії полягає не в образі, а в тих емоціях, які він викликає.

Тому від образу, і насамперед від образу треба виводити сугестивність поетичного твору. Тоді зникає штучне протиставлення логічно оформлених зв'язків з одного боку асоціативності, з іншого боку – багатоінтонаційності; образи перестають бути "не чіткими", увиразнюються і відповідно отримують здатність передати усі таємні й найтонші порухи душі ліричного героя, усю діалектику душевної боротьби і т. ін.

У "Короткій літературній енциклопедії" як доказ сугестії наспіву подаються пісні Офелії з трагедії В.Шекспіра "Гамлет". Але не співочі інтонації, не музичний ритм надають пісням дівчини, що збожеволіла, сугестивності, багатозначності. Ось що говорить придворний королеві про Офелію:

Щось белькоче.

Слова її безглузді, недоладні,

Одначе недоладність їх наводить

На роздуми. Слова ті кожен ловить

І припасовує до власних дум [12, с. 85].

Ці рядки якраз і свідчать про глибоку символічність її слів, які у кожного викликають певний асоціативний ряд, свою певну думку. Що ж до самої Офелії, то є дві причини, що призвели цю дівчину із ніжною та тонкою психічною організацією до божевілля: 1) смерть батька; 2) обман Гамлета, який несподівано зачинив для неї своє серце. Наспіви Офелії нагадують народно-пісенні форми (Веселовський говорив про підвищену сугестивність народнопоетичних форм) і стосуються цих двох причин.

Ні, він, пані, вмер, спочив,

Обернувся в прах.

В головах зелений дерн,

Камінь у ногах...

Мов нагірний сніг на нім...

Саван білий-білий;

Квіти, зрошені слізьми,

Не лягли в могилу [12, с. 86].

Зелений дерн, камінь у ногах, білий саван – образні деталі, які, так би мовити, вбивають цвяхи у труну покійного Полонія; як скаже Офелія в іншому місці: "Не вернеться, і не жди". Кожна деталь емоційно насичена, навіює певні асоціації. "Камінь у ногах" за звичаєм кладуть покійникам, аби вони не верталися у світ живих; це образ, що передає статичність смерті. "Зелений дерн у головах" викликає асоціації з межею світу живих та світу мертвих. Це образ динамічний: зелений колір – колір життя. Він утворює ще один смисловий елемент: хоч Полоній помер, але життя триває, і його могила покривається живим "листком" природи. Зелений колір дерну є контрастом до наступного образу – білого савану. Саваном покривають покійників, це символ смерті. Сугестивність символу Шекспір посилює через повторення кольорового епітету савану ("білий-білий") та через порівняння його з нагірним снігом (в основі порівняння лежить теж кольористика). Образ савану навіює крижаний холод світу мертвих; той холод, в якому немає життя.

Наступний образ із підвищеною сугестивністю – "квіти, зрошені слізьми, не лягли в могилу". Шекспір ламає узвичаєний хід асоціацій читача (квіти зрошуються росою) і, таким чином, через оригінальний контрастний образ передає велику силу горя, невимовну печаль Офелії, що втратила батька. А те, що ці квіти не лягають у могилу, – натяк на ганебну смерть Полонія й пов'язаний з нею поспішний та прихований від загалу похорон.

Ошукана у своїх любовних сподіваннях Офелія співає пісеньку про зведену і покинену дівчину. Ця пісня також виливається у народно-пісенну форму. Її своєрідним підсумком, "силою" (як сказав би Сковорода) є такі слова:

Мужчина всяк на те мастак,

Немає їм стиду.

Казав, як ще до рук не брав,

Що підем під вінець.

А він відказує:

Була б зі мною не лягла,

Повів би, побий мене грець [12, с. 86 – 87].

Така ось своєрідна паралель, асоціативне зіставлення обдуреної у своїх любовних почуттях цнотливої Офелії зі зведеною та покинутою дівчиною, лише увиразнює глибину душевних страждань героїні. Душевний обман, який зазнає Офелія від Гамлета, асоціюється із тілесним зведенням дівчини. Такий поетичний прийом, коли психічні явища та комплекси виступають асоціативно до фізичних явищ та предметів і, таким чином, увиразнюються, використано у відомому біблійному вислові: "Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є (чит.: приймає Моє вчення), той має вічне життя".

Яскравий приклад сугестивності виявляє поезія Павла Тичини. У циклі "Пастелі" він у чотирьох віршах відповідно створює чотири пан-образи ранку, дня, вечора і ночі. Чітко вираженої фабули (чи сюжету), яку так шматували автори статей про сугестивну лірику, тут немає. Однак є блискучі, навідні образи-деталі, які утворюють чудову мозаїку пан-образу, який є еманацією поетового чуття від сприйняття відповідної пори дня. Ось геніальний пан-образ ранку:

Loading...

 
 

Цікаве