WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Франкові “Чуда” Св. Миколая - Реферат

Франкові “Чуда” Св. Миколая - Реферат

Обидва чуда з хлопцями, справді, мають чимало точок дотику, як на поетикальному, так і на змістовому рівнях. І в одному, і в другому діти (через необачність батьків) полишаються під водою: корсунський хлопець у підводнім храмі св.Климентія, київський – у Дніпрі. І тут, і там дітей спасають святі: корсунським хлопцем цілий рік опікувався св. Климентій (через рік, коли вода навколо храму розступилася, родичі побачили своє дитя на дні моря "живе і веселе і зайняте забавою") [16; т.34; с.194], київське "" виніс із води св. Миколай (батьки виявляють наступного ранку своє чадо перед образом св. Миколая в Софії Київській, причому дитина, а також образ святого були мокрими). І нарешті, в обидвох текстах родичі "" дітей докоряють святим угодникам "дуже подібними словами" (І.Франко). Для унаочнення тотожності цих двох "чудесних" плачів – декілька витягів із корсунського чуда: "Отака-то, святий, твоя відплата! Отакі твої відмови тим, що з щирістю прибігають до тебе! [...] На кого тепер глядітиму очима, за кого буду молитися? Хто буде підпорою моєї старості? [...] Чи такі ж то дари тим, що з щирістю приходять до мучеників? Та справді не ти, а бурі наших гріхів укинули дитину в море" [16; т.34; с.193–194].

Імовірно, саме "плагіат" київського книжника спонукав І.Франка переписати сцену ляменту по-своєму. Щоправда, під час цього переписування втратилися експресивність і психологізм (нехай навіть і "позичені") "автентичного"чуда. В І.Франка сцена плачу вийшла значно блідішою і значно правовірнішою, аніж у його попередників: "Наче грім, прошибла батька нагла втрата сина./ Сам за ним би в воду скочив, та плавать не вміє; /Сам би згиб, щоб тільки син жив, та ніщо не вдіє./ Мчиться човен, кожда хвиля батька серце крає, /А ще дужче бідна мати плаче та ридає./ Далі мовить батько: "Годі! Більше не журімся!/ До святого Николая щиро помолімся. / Як на теє божа воля,/ він на нас погляне, /Він дитині нашій бідній сам за батька стане"./ І молились довго, щиро, з рясними сльозами / В своїм домі опустілім перед образами" [16; т.3; с. 222–223].

Так само програє порівняно з оригіналом і наступний епізод Франкового твору. Замість драматичної сцени впізнання батьками свого "" у Франка розгорнено доволі традиційний мотив віщого сну: "А ті бідні батько й мати, що в сльозах поснули, /В сні узріли Николая й ті слова почули: /"Ви не плачте, добрі люди, не тратьте надії,/ А спішіть чимборше в церкву святої Софії!" [16; т.3; с.223].

Невикористання виграшних із психологічного боку місць оригіналу, зокрема останнього епізоду, як і "невибагливу віршову форму", в яку поет зодягнув свої "чуда св.Николая", Д.Козій пояснював хворобою поета ("легенди ті походять із часу духовного занепаду поета" [10; с.480]). Можна, звісно, погодитися з таким судженням, особливо, якщо пригадати низку блискучих переспівів поета, здійснених у щасливіші миті його життя, хоча б граціозну співомовку "Як там у небі?" (збірка "Semper tiro") чи дві віршовані "східні повісті", які І.Франкові "трафилося" "найти по дорозі" при його наукових студіях [16; т.50; с.365] – "Указ проти голоду" і "Ідилія" (перша публікація в "Зорі", 1892, №№ 23–24). Між іншим, остання з цих "східних повістей" зворушила навіть такого вельми суворого судію І.Франка-поета, яким був Гавриїл Костельник. "Поетична дисципліна, пластика і сила тут просто взірцеві. Не думаю, щоб Франко в тому роді написав щось кращого", – відзначав Г.Костельник у своїх відомих "Плюсах і мінусах в поезії Івана Франка" [12; с.62].

Проте невибагливу віршову форму, як і назагал стильові розходження між І.Франком і його літературним попередником у царині рецепції чудес св.Миколая, зокрема неувагу поета до пишних "цвітів риторики" первовзору, про що вже зазначалося вище, либонь, однією причиною не пояснити. Приміром, невибагливістю форми "Чуда св.Николая" анітрохи не випадають із контексту творчості І.Франка. І не тільки пізнього. Згадаймо бодай "полон простих і невибагливих форм", у який, як пише Б.Криса, віддав поет свій вірш у збірці "Мій Ізмарагд" [13; с.295]. А певна, скажімо так, обезводненість Франкових легенд порівняно з давніми художніми структурами, – чи не криється вона значною мірою в установці поета на популярний тон своїх переробок, зрештою – у генериці текстів художника. Та й, вочевидь, не варто скидати з шальки терезів і стильові уподобання епохи, зрештою, і самого І.Франка.

Але як би там не було з аксіологією Франкових "Чудес св. Николая", не можна не визнати, що задекларованої в передмові до збірки "Давнє і нове" мети – "популяризації багатого скарбу поезії та життєвої мудрости, що міститься в нашім старім письменстві" [16; т.3; с.185–186], легендами про св. Миколая поет досягнув уповні.

Окрім того, без урахування цієї "чудесної" парості не буде повноти уявлення про образ естетичної свідомості І.Франка, бракуватиме ще одного кільця в довгому ланцюгу текстів, котрі проречисто свідчать про владу традиції над поетом: "Поет-борець, поет-прометеїст, що попалив чимало мостів за собою з одчайдушною відвагою оспіваних ним "конкістадорів", не зірвав, проте, зв'язків із традицією; навпаки, він будував нові мости, що нерозривно сполучують сучасне з минулим" [11;с.265].

Література

  1. " "// Відділ рукописів ЛНБ імені Василя Стефаника НАН України. – АСП–6.

  2. Аничков Е.В. Микола Угодник и св.Николай. Опыт литературной критики в области народных сказок и песен. – Санкт-Петербург, 1892.

  3. Господи, до Тебе возношу душу мою. Видання друге, поширене /Богослужбові і богомільні писання Верховного Архиєпископа. Ч.2. – Рим, 1971.

  4. Грушевський М. Історія української літератури: В 6 т. 9 кн. – К., 1993. – Т.2.

  5. Дикарев М. Великий бог Микола //Посмертні писання Митрофана Дикарева з поля фольклору й мітології. – Львів, 1902.

  6. Етнографічний збірник. Т.ХІІІ. Галицько-руські народні легенди. /Зібрав Володимир Гнатюк. – Львів, 1902. – Т.ІІ.

  7. : По рукописи Макариевских Четьих Миней. – М.: Изд. Археограф. ком., 1901.

  8. Житие и чудеса св. Николая Чудотворца // Памятники древней письменности. – 1881. – Т.ХХХІV.

  9. Калужняцкий Е.И. Обзор славяно-русских памятников языка и письменности, находящихся в библиотеках и архивах Львовских //Труды 3-го Археологического съезда в Киеве. – К., 1874. – Т.2.

  10. Козій Д. До генези Франкових легенд // Наша культура. – 1935. – №8.

  11. Козій Д. Франкові моралістичні поезії на старій основі // Наша культура. – 1936. – №4.

  12. Костельник Г. Ломання душ (з літературної критики). – Львів, 1923.

  13. Криса Б. "Мій Ізмарагд" як образ естетичної свідомості Івана Франка //Іван Франко – письменник, мислитель, громадянин: Матеріали міжнародної наукової конференції – Львів, 1998.

  14. Леонидарх. Посмертные чудеса святителя Николая, архиепископа Мирликийского чудотворца: Памятник древнерусской письменности ХІ в. /Труд Ефрема, еп. Переяславского (по пергаменной рукописи ХІV в. Библиотеки Троице-Сергиевой лавры, 39). – 1888. – Т.LХХІІ.

  15. Топоров В.Н. Святость и святые в русской духовной культуре. Первый век христианства на Руси. – М., 1995. – Т.1.

  16. Франко І. Зібр. тв. У 50т. – К., 1976–1986.

  17. Чубинский П.П. Труды Этнографической экспедиции в Западно-русский край. Материалы и исследования. – Санкт-Петербург, 1872. – Т.1.

  18. Щурат В. Дві староруські повісті про св.о. Николая. – Жовква, 1909.

Loading...

 
 

Цікаве