WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Філософська концепція Франкової поеми “Мойсей” - Реферат

Філософська концепція Франкової поеми “Мойсей” - Реферат

Більш рішучий і завзятий бунтар, нігіліст Датан нахабно звинувачує Мойсея в тому, що він став слугою Фараону і зрадив Ізраїлю. Свавільний верховодець пропонує навіть побити пророка камінням. "Тільки диво, ні одна рука Не сягнула по камінь". Двічі Мойсей ставав на великий заповітний камінний престол, з якого за звичаєм промовляють до народу. У повчальних промовах пророк спростував фальшиві виступи Авірона й Датана й захистив свої оптимістичні пророкування.

Значно складнішу концепцію вульгарного матеріалізму, аніж та, якої дотримувались Авірон і Датан, проповідував демон пустині Азазель. Темний демон, природно, мав підлу душу, філософія його була підступна. Азазель досить спритно обдурив Мойсея, який, знеможений, уночі упав на землю і лежав зомлілий, безтямний. Таким підступним способом Азазель на деякий час заволодів свідомістю змученого проводиря ізраїльських кочівників. Від імені матері, удаючи не тільки її голос, але й материнські почуття і турботи, демон намагається викликати в душі пророка недовіру до самого Єгови. Він переконує Мойсея, що в природі є такі дивні явища, яких і Єгова не може пояснити: "Я тверджу: і Єгова не зна!". Єгова, як наполегливо твердить демон, не всесильний; він не може змінити закономірностей руху й внутрішніх сил природної стихії. Не все на світі йому підвладне. На підтвердження своєї філософії скептицизму (філософії сумніву і недовіри) Азазель розповів Мойсеєві стародавню легенду про сліпого велетня Оріона. Щоб здобути зір, Оріон вирішив піти до сонця. За провідника він посадив собі на плечі зрячого хлопця. Та цей провідник виявився ненадійним, навіть зрадливим; він завів Оріона в оману. Щоб здавалось сліпцеві, що вони простують до сонця, хлопець-провідник вранці вів його на схід, у полудень – на південь, а в кінці дня – до заходу. Оріон все йшов та йшов, прагнучи здобути собі зір. Він не знав того, "що на плечах його Хлопчик з нього жартує". Мудрий і лукавий ошуканець – демон Азазель – дав своє раціоналістичне тлумачення легенди про сліпця Оріона:

Сей Оріон – то людськість уся,

Повна віри і сили... [1; т.5; с.252]

Азазель бачить непоправні людські хиби, які полягають у тому, що люди люблять недосяжне і вірять у незнане, недовідоме.

Глибокі філософські судження в поемі "Мойсей" подані в діалогах, у протиставленні поглядів і переконань головних персонажів твору – пророка, послідовника заповітів Єгови Мойсея, і підступного демона, скептика Азазеля (розділи XII–ХVІІІ). Поширеною хибою у трактуванні образів пророка і демона є нечітке розмежування, а, часом, навіть сплутування поглядів цих дійових осіб. Дослідники Франкової поеми нерідко не зважали на те, що сумніви і вагання навіював і намагався прищепити Мойсеєві темний демон одчаю Азазель.

У сюжеті поеми ці епізоди виглядають ось як. На самоті у пустелі Мойсей роздумує про своє прагнення повести свій народ "до світлих висот, до свободи і честі" . Щоб упевнитись у тому, що його вихід із Єгипту і похід через пустиню відповідає волі й заповіту Єгови, Мойсей просить Всевишнього озватись і розвіяти його сумнів. Та Єгова мовчить... Самотність Мойсея виявиляється оманливою:

Аж почувся притишений сміх

Край саміського боку,

Наче хтось біля нього ішов,

Хоч не чуть було кроку [1; т.5; с.243].

То був таємний голос демона. Тричі Азазель намагався підступно запевнити Мойсея, що він задумав сумнівне реформаторське діло й сорок років вів свою громаду хибно, наосліп, хоча і сміло. Демон доводить Мойсеєві, що Єгова не всесильний, що його обіцянка дарувати обраному народові Ізраїлю священну землю – нереальна. А коли під впливом цих доказів Азазеля Мойсей у відчаї упав лицем до землі і промовив безпорадні слова: "Одурив нас Єгова!", – то почув злорадісний демонський сміх. Очевидно, Мойсей не відразу розпізнав чужу облудну суть розмов таємного супутника, зрадливого наставника. Однак на дні серця свого він завжди зберігав непохитну віру у велич Єгови. Нарешті він таки почув голос Єгови й докір собі за необачні слова. Єгова вимагав від Мойсея і від усіх ізраїльтян здобувати передовсім не скарби землі, а плекати і берегти скарби духу народного. Промова Єгови була докладна та повчальна і закінчилась наказом:

А що ти усумнивсь на момент

Щодо волі моєї,

То, побачивши сю вітчину,

Сам не вступиш до неї [1; т.5; с.262].

Мойсей пішов у гори і не вернувсь. У гебрейському таборі з жалем відчули, що його нема: "Чули всі: щезло те, без чого Жить ніхто з них не годний". Він був для них необхідним провідником. У Мойсеєві вони вбачали вираз свого ідеалістичного оптимізму. Яскравим виразником віри у майбутнє народу, носієм його високих політичних ідеалів сприймаємо цю постать і ми, читачі Франкового твору.

Образ демона Азазеля з філософського погляду не менш багатозначний і різносторонній, аніж постать пророка Мойсея. Азазель послідовно і наполегливо проповідує принципи скептицизму, недовіри до заповітів Всевишнього. Одночасно він утверджує цілком слушні раціональні істини. Він зауважує, що для досягнення високої мети не досить тільки твердої віри і прагнень здійснити свої заповітні плани, – необхідно зважати й на логіку фактів. Саме в цьому сенс легенди про сліпця Оріона, яку Азазель розповів Мойсеєві, удаючи голос його матері [див.: 1; т.5; с.252–253].

Та найвагомішою частиною філософсько-політичних ідей Азазеля була його історіософія – філософська теорія історичної долі Ізраїлю. Оглядаючи Палестину і показуючи Мойсею ряд типових картин, передбачливий демон говорив не лише про те, що було перед його очима, але й про те, "що статися мусить", – про майбутнє Палестини. Азазель бачив, як у майбутньому протягом століть йтиме боротьба "за той шмат Палестини", як сусідні народи нестимуть Ізраїлю руїни і тяжку взаємну ненависть. Все це приведе до жахливого винищення ізраїльського племені:

Ось глянь:

За тиранським велінням

Ідуть сили, щоб плем'я твоє

Ще раз вирвать з корінням [1; т.5; с.257].

Нам, свідкам подій XX століття, ці передбачення демона-філософа дають право згадати "тиранські веління" і жорстокі намагання гітлерівців цілком винищити єврейське плем'я. Звичайно, історіософію демона Азазеля не слід ототожнювати з історичними поглядами автора поеми І.Франка. Проте немає сумніву, що створюючи образ демона-скептика, Франко прагнув викрити і заперечити ідеологію людиноненависництва. Він виявив небувалу філософсько-політичну далекоглядність, – адже поему "Мойсей" Франко написав до того, як у країнах Європи появився і здобув владу фашизм.

Викладений у нашій студії стислий огляд філософського змісту поеми "Мойсей" дає підстави сказати, що видатний твір І.Франка становить собою досконалий зразок філософсько-політичної поеми. У художній структурі поеми за законами діалектики поєднані і взаємодіють принципи та категорії ідеалізму й матеріалізму. Головною філософською категорією, яку Франко утверджував у художній структурі поеми, служила категорія духу. Духовні начала в житті людей, духовну діяльність народу письменник вважав могутнім фактором суспільного розвитку. Але категорія духу поширена в різних течіях ідеалізму і в матеріалістичній філософії, вона може мати різні версії, окремі персонажі тлумачать її по-своєму, надають їй окремого значення. Це стосується і всіх інших, у тому числі й матеріалістичних категорій. Мова про тлумачення філософських категорій заходить у процесі наукового філософського розгляду змісту і функцій образів – персонажів твору. Однак доводиться зауважити, що філософський аналіз дійових осіб поеми "Мойсей" рідко трапляється й здобуває форму лише примітивного переказу твору. Дослідники Франкової філософсько-політичної поеми зосереджували свою увагу, переважно, на романтичній постаті пророка Мойсея, а складний образ скептика-реаліста демона Азазеля залишався нез'ясованим. Тим часом без глибокого філософського аналізу образу Азазеля неможливо правдиво зрозуміти та по-науковому оцінити і образ Мойсея, і саму поему "Мойсей" у цілості.

Література

  1. Франко І. Зібрання творів: У 50т. – К., 1976–1986.

  2. Шерех Ю. "Другий "заповіт" української літератури // Українське слово: У 3 кн. – К., 1994.– Кн.3.

Loading...

 
 

Цікаве