WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Франкова “Книга кааф” - Реферат

Франкова “Книга кааф” - Реферат

Сьома і восьма поезії циклу складають своєрідний диптих, що був надрукований в одинадцятій книжці "Літературно-наукового вістника" за 1902 р. "Як візія на картинках Гойї" назвала ці моторошні твори Катря Гриневичева [2; с.153]. "І ті візії, – визнавав М.Мочульський, – то не німі тіні, в них тріпочеться живе й гаряче серце, що кривавиться, б'є голосно й відгукується в нашому серці" [11; с.207–208]. Аналогічні враження вони викликали також і у Лесі Українки, яка писала І.Франкові з далекого Сан-Ремо: "...Далеко не кожний Ваш вірш одізвався так мені десь аж в глибині серця, як оці картки "Із дневника". Я не знаю, що воно було з Вами в ту страшну дату, якою позначені вірші, тільки тямлю, бо чую виразно, що вона була страшна" [15; т.12; с.13]. Cправді, письменник, який щойно пережив "дні журби", приголомшив сучасників своїми новими сповідями – реквіємом над "невродженими дітьми", "невиспіваними співами" ("Опівніч. Глухо. Зимно. Вітер виє...") та інтертекстуальною медитацією ("Як голова болить! Пожовклі карти..."). Перша з цих поезій з'явилася 20 листопада 1901 р., а друга – через два тижні, 2 грудня. Що ж це за "страшні дати", які сублімувалися в нелюдський стогін автора "дневника", його непозбутню тугу, безвиглядний настрій? З-поміж численних "важких пригод", що випали в ту пору на долю І.Франка [див.: 13; т.1; с.320], особливо вирізняються його драматичні взаємини з дружиною. Листи до Є.Трегубова свідчать про кризову атмосферу в родині поета, перед яким гостро постала нерозв'язна трилема: "або самому здуріти, або смерть собі заподіяти, або тікати геть" [16; т.50; с.174]. Епістолярій тих днів – своєрідне емоційно-трагічне тло до обох "карток", бо джерело їх спільне: нестерпні умови особистого життя письменника, спричинені "нещасною будовою" і психічною хворобою Ольги: "15 літ життя з такою жінкою зламали мою мужественність і енергію; чуюся слабим, мов під обухом", "кожного дня, кожної години мушу лякатися якогось нового вибуху її фантазії, або її гумору" [16; т.50; с.176], "вона перед дітьми і слугами окричала мене злодієм, кинулась на мене з кулаками, а потім заявила, що не хоче жити зо мною" [16; т.50; с.189], "у мене тепер голова, мов чужа, на в'язах, чую, що туманію, сидів би годинами без діла і без думки, як колода, пам'ять стратив" [16; т.50; с.190–191], "Боже мій! Якби Ви знали, скільки я перетерпів сими днями і після якої муки я показав їй Ваш лист, то, може б, простили мені" [16; т.50; с.193–194] і т.п.

Коли М.Мочульський заявив І.Франкові, що йому дуже подобається його вірш "Опівніч. Глухо", то автор сумно відповів критикові: "Не дай Бог прожити те, що я прожив, складаючи сю поезію". Відмовився він пояснити і суть іншого, ще більш загадкового твору "Як голова болить...": "Дайте прочитати собі її якому доброму декляматорові і зміст поезії буде вам ясний" [11; с.103–104]. Якщо ж згадати, що тієї гіркої зими (22 січня 1902 р.) поет приречено підписав свій смертний вирок – "Ти знов літаєш надо мною, галко...", то можна зрозуміти його зацьковану душу, в якій загніздилися чорні думки про близький неминучий кінець. Нічні галюцинації продовжували терзати виснаженого за день письменника і набували тепер щораз нових небезпечніших конфігурацій. Йому ввижався "гнилий ставок в гущавині" з непорушною темною водою та болотним дном, звідки простягали до нього "опухлії, зеленуваті руки" утопленики. З пожовклих сторінок старого рукопису сходили людожери, що замикали його в темницю, вибирали очі, поїли отруйним зіллям. А над головою колували галки, полохаючи тишу загрозливим криком, снував свої сіті павук, злітали у пітьмі сині, білі, пурпурові ракети, вертівся огняний млинок, і в тому фантасмагоричному бенгальському світлі проступали якісь дикі прояви. З "дневникових" карток постає образ незмірного болю, що пронизує кожен орган, кожен нерв, усе тіло поета. До звичного вже метафоричного відтворення непосильних страждань ("уста мої заціпило морозом", "серце в мене вижерла гадюка") приєдналися нові, несмілі і жалібні скарги на важкий фізичний стан ("я змерз", "холодні пальці", "стомлений мозок", "стомленії очі", "як голова болить", "в голові грижа" і т.п.), на просторову депресію і неволю ("я сам оце лежу у темній ямі", "я темний у тюрмі ридаю"). То був не виплід буйної поетичної фантазії, а неконтрольоване пережиття незрозумілого психічного світу, що поглинав свідомість і відкривав незвідані комбінації сюрреалістичних вражень. І.Франко закодовував у вірші те, що ясно бачив і справді відчував!

Закінчувала "семпертірівський" цикл "Нагорна проповідь" І.Франка "Якби ти знав, як много важить слово...", що була опублікована в альманасі "Багаття" (1905), який видав в Одесі І.Липа. Це – справжній гімн Слову, його Божественній сутності, всемогутній, універсальній, матеріалізованій у звуках людського мовлення духовній енергії. І найвищим проявленням тієї первісної субстанції ("Споконвіку було Слово", Ін., 1:1) є "одно сердечне, теплеє слівце", що чудово вигоює найскладніші врази – "глибокі рани серця". Тому істинне призначення поета – творити добро, сіяти "слова потіхи і принуки, Мов теплий дощ на спраглі ниви й луки". Проте слово має ще й темну силу, адже "одно сердите, згірднеє слівце" викривить, споганить чисті душі, затруїть світ, який, натягнувши на себе маску "радості, байдужості і тьми", пливе в морі гірких незримих сліз. Весь жах цього абсурдного світу – "в людському безголов'ї", в ненависті і злості, в духовній порожнечі. Та гіркість кривд і горя, як і в поезії "Vivere memento!", змивається лише кров'ю, власною самопожертвою: "Серця свого кров'ю рад Ваше горе змити" [16; т.1; с.36] – "Їх гіркість власною змивав би кров'ю" [16; т.3; с.173]. "Знання предавнє" про трансцендентність слова не можна осягнути розумом, воно підвладне тільки вірі, його "відчути треба, серцем зрозуміть". Таким чином, серце стає центром Абсолюту, Істини ("Що темне для ума, для серця ясне й явне..."), "дзеркалом й обновою" світу ("І іншим би тобі вказався світ"). Збагнувши велику таїну Слова, "ти б серцем ріс", щоб "сповнитися всією повнотою Божою" (Єф. 3:19), відкрити для себе й інших пряму дорогу до Всевишнього: "Була б несхитна, ясна путь твоя". І не треба, виявляється, пробивати скалу в "безмірній, та пустій і дикій площині", або продиратися разом з Рубачем крізь темну пущу, чи блукати в утлому човні серед буремних морських хвиль. Тепер біблійні алюзії розсіюються, і ліричний герой уподібнюється до Христа, "що в бурю йшов по гривах хвиль розлогих". Як Ісус говорив своїм здивованим і переляканим учням: "Це Я, не бійтесь!" (Ін., 6:19-20), так і Поет звертається "до всіх плачучих, скорбних, вбогих: Не бійтеся! Се я!" [див.: 4; с.71]. У своїй "Книзі Кааф" він прийшов до людей в іпостасі Месії розважливим, спокійним і лагідним, прийшов з любов'ю і щирим, ясним словом.

Література

  1. Голомб Л. Особа і суспільство в українській ліриці кінця ХІХ – початку ХХ ст. – Львів, 1988.

  2. Гриневичева Катря. Зустрічі з поетом // Спогади про Івана Франка. – Львів, 1997.

  3. Гузар З. Цикл Івана Франка "Із книги Кааф" //Іван Франко – письменник, мислитель, громадянин: Матеріали міжнар. наук. конф. – Львів, 1998.

  4. Гузар З. Перехресні стежки поезії Івана Франка. Книжка для вчителя. – Львів, 2000.

  5. Донцов Д. Туга за героїчним: Ідеї і постаті літературної України. – Видання СУМ, 1953.

  6. Кобилецький Ю. Творчість Івана Франка. – К., 1956.

  7. Костельник Г. Плюси й мінуси в поезії Івана Франка //Г.Костельник. Ламання душ. – Львів, 1923.

  8. Ляшкевич П. Від "Semper idem" до "Semper tiro" Івана Франка //Українська філологія: школи, постаті, проблеми. Зб. наук. праць Міжнарод. конф., присв. 150-річчю від дня заснування кафедри української словесності у Львівському університеті. – Львів, 1999. – Ч.1.

  9. Макаров А. П'ять етюдів. Підсвідомість і мистецтво: Нариси з психології творчості. – К., 1990.

  10. Мних Р. Ліричний цикл Івана Франка "Із Книги Кааф" як символічна форма та його юдейські контексти // Jews and Slaws. – Jerusalem; Kyiv, 2000. – V.7.

  11. Мочульський М. Іван Франко. Студії та спогади. – Львів, 1938.

  12. Славянские древности: этнолингвистический словарь: В 5т. – М., 1995.

  13. Тихолоз Б. Інтерпретація апокрифічного сюжету у поезії Івана Франка "Як голова болить!.." //З його духа печаттю... Зб. наук. праць на пошану Івана Денисюка. – Львів, 2001. – Т.1.

  14. Ткачук М. Парадигма світу збірки "Semper tiro" Івана Франка. – Т., 1997.

  15. Українка Леся. Зібр. творів: У 12т. – К., 1979.

  16. Франко І. Зібрання тв.: У 50т. – К., 1976–1986.

  17. Фройд З. Вступ до психоаналізу. – К., 1998.

Loading...

 
 

Цікаве