WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Франкова “Книга кааф” - Реферат

Франкова “Книга кааф” - Реферат

Свої поради автор роздає і в четвертому звитку "Кааф" – вірші "Як трапиться тобі в громадськім ділі...". Проте цього разу його причинки зачерпнуті не з "морських глибин" книжної мудрості, а пережиті ним самим, покарбовані власним скорботним досвідом. Проблема людської невдячності, що виразно і боляче проявилася після першого ув'язнення ("Каменярі"), з роками лише загострилася, набрала нових філософських відтінків, трансформувалася в мегаобраз невизнаного пророка. У "Скорбних піснях" ("Нехай і так, що згину я...", "Відцуралися люди мене!..") і "Думах пролетарія" ("Товаришам", "Не люди наші вороги", "Не довго жив я в світі ще...", "Ви плакали фальшивими сльозами"), у "Поклонах" ("Рефлексія") і "Споминах" ("П'ятнадцять літ минуло. По важкій...") поет не раз побував у ролі "фатального гінця", котрий запізно приносив добру вістку, і слова його, наче у євангельській притчі про сіяча, падали на "чорний ґрунт, пустий і голий". І той "розвидняющийся день", який сам бачив ясно, для інших здавався темним хаосом, а всі заслуги, що встиг здобути у творчім і громадськім ділі, розвіялися вмент після "дрібної провини" – злощасної сповіді "Дещо про себе самого". Відчував уже в собі силу духу і обов'язку Мойсея, але готував нового Єгошуа "народ вести, снувати плани смілі". Врахував свої помилки, коли проґавив "щасливую годину", бо психіка хлібороба брала тоді верх над психікою козака [див.: 5; с.76]. Зрозумів тепер, що "путь до свободи веде не через буденну працю, а через жорстоку боротьбу; що треба самому бути сильнішим за хижака, шляхетним і зубатим псом сторожовим" [5; с.80]. А тому, може, незвично, якось не по-франківськи звучить житейська настанова уявному співрозмовникові чи запізнілий імператив самому собі – "інших взять під ноги", інакше "тебе самого безпощадно в глину затопчуть, як камінчик в брук дороги".

У п'ятій поезії "Ти йдеш у вишукано-скромнім строї..." І.Франко несподівано сходить з дороги суспільної на інтимно-дидактичну стезю і малює тонкий психологічний портрет двадцятивосьмилітньої дівчини, яка "весну молодості вже найкращу пустила мимо". Це справді "віршовий етюд з натури" (М.Ткачук), однак симпатії автора все-таки не на боці синьої панчохи, чесної і згірдливої, а на боці її антипода – пропащої сестри, яка вже пізнала розкіш еротичної пристрасті, радість "вільної любові". Поет ставить під сумнів пуританство ліричної героїні, делікатно осуджуючи її безцільну цноту. Він відчуває, як зріє, виповнюється в нутрі зарозумілої незайманки "затятий конфлікт між лібідозним поривом і сексуальним згніченням, між чуттєвою і аскетичною тенденціями" [17; с.438]:

Ти гордо йдеш, та вже ціпкії звої

Жаль простяга, та вже тобі турботно,

Вже щось гірке під серце підступає,

Сумне, як день, що йде понуро-сльотно.

Чи то не зависть по душі щипає?

Минаєш ту пропащу, мов не бачиш,

А скоса зиркнеш – щось в устах злипає...

Мабуть, вночі до подушки заплачеш! [16; т.3; с.167]

І.Франко поруч з З.Фройдом описав мовою поезії метод ефективної терапії патогенної поведінки панни "у вишукано-скромнім строї" – напитися з "криниці втіхи життьової", тобто, кажучи словами австрійського психолога, "переступити ті бар'єри і знайти задоволення та зцілення коштом відмови від дотримання ідеалів, котрі суспільство так високо підносить і все ж часто відступається від них" [17;с.438].

Такою розкутою велелюбною жінкою постає Єгиптянка Марія – асоціативний праобраз невідомої адресатки вірша-присвяти "Ф.Р.", що разом з попереднім твором складає своєрідний еротичний дистих. М.Мочульський небезпідставно порівнював єгипетську блудницю з "Нечесною" І.Манжури і "Грішницею" В.Самійленка, зазначаючи, що обидва автори шукають причини передусім у "лихім ладі громадянства", а "Франко бачить це джерело в фізіольогічнім устрою даної людини, в тім вогні, що "горить" у крові і через який та людина "рада всіх прийняти в свої обійми" [11; с.205–206]. Г.Костельник знайшов тут спільну "фіртку" з В.Винниченком – "вільну любов", пригадавши побіжно "Товаришам із тюрми" і "Тетяну Ребенщукову", молодечі "гріхи" поета: "Се ж зовсім послідовно слідує із "віри" атеїстів: нема другого життя, ну то треба стреміти до владження "раю на землі", а без "вільної любові" сей "рай" не обійдеться" [7; с.74]. Цілком протилежну позицію займав Ю.Кобилецький. Заплутавшись у суспільних формаціях та обманувши тогочасну моральну цензуру, він писав, що у вірші "Ф.Р." І.Франко "виступає як обвинувач буржуазного (!) святенництва, оспівуючи біблійну (!) блудницю єгиптянку (!) Марію, що мала чисту, незайману душу, даючи розраду і втіху, хвилеве забуття людині у млистій безодні горя" [6; с.229]. Такі полярні крайнощі зумовлені, звичайно, світоглядними й ідеологічними розходженнями їхніх авторів, бо поет, який у молоді літа обмежився лише скромною "карткою любові", тепер обізвався відвертими модерними еротиками, прославляючи культ жіночого тіла, феєричну силу любовного шаленства. Він благословляє новочасну вакханку, її нерозтрачений "багатий скарб чуття й любові", змарнований в оковах людської огуди. Для добропорядної громади вона – "пропаща", "нечесна", "грішниця", а для нього – несподіваний дарунок долі, останній спалах життєвої снаги. Навіть виклятий ним самим лад, що впхнув у безодню, затоптав у болото, вкрив тванню цей дорогоцінний камінь, нетлінний блиск ефемерного кохання, визріває в його свідомості як закономірна необхідність, як передумова загадкової романтичної пригоди: "З усею поганню він був потрібний, Щоб розвалить міцну стіну між нами, І дав нам здибатись, і полюбиться, І розійтись розбіжними стежками" [16; т.3; с.169]. Колись І.Франко розглядав свої взаємини з коханою жінкою крізь призму "спільного ділання", "спільної віри" ("Сльозами личенько ти не вмивай!.."). У зеніті років, стомившись від безкінечної війни з відчуженим, збайдужілим поспільством, від безупинного повсякденного конвеєра гризот і прикрощів, поет востаннє виснив собі недосяжний рай вогненної пристрасті – тріумфальний образ неприборканої плоті:

...уста твої червоні

І очі ті безсоромно огнисті –

Дві зорі на рум'янім небосклоні!

І груди ті прегрішні і пречисті,

І стан гнучкий, і сміх – серпанок срібний... [16; т.3; с.168]

Своє гедоністичне розуміння "любові-гріха" він намагається прищепити молодій жінці – осяйному видінню його журливо-містичних ночей. Сіяти радощі і плекати любовні мрії, гонити безхосенні жалі і не думати, що тебе чекає, адже попереду "всім одна дорога" – невблаганна смерть. Така нова, сенсаційна філософія чуттєвої насолоди, неждана навіть від автора "Зів'ялого листя", обіцяла неминуче близьке входження письменника в модерністський дискурс, адже недарма вірш "Ф.Р." знайшов своє місце в чернівецькому альманасі О.Луцького "За красою" (1905) поруч з творами елітарної молодої генерації.

Loading...

 
 

Цікаве