WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Франкова “Книга кааф” - Реферат

Франкова “Книга кааф” - Реферат

Реферат на тему:

Франкова "Книга кааф"

Цикл "Із книги Кааф" завершував останню оригінальну збірку Івана Франка "Semper tiro" (1906). Непомітний, як і вся поетична книга, в часи тотального захоплення каменярською ідеологією, він лише недавно став об'єктом окремих літературознавчих студій, викликавши низку нетрадиційних інтерпретацій. Зокрема, З.Гузар робить цікаву і небезуспішну спробу "прочитати його крізь призму євангельського вчення" [див.: 3; с.390–392]. Р.Мних вважає цикл опозицією до "старих тем" як синтезу Старого завіту та язичництва. Розглядаючи нову концептуальну парадигму в контексті україноюдаїки, він виокремлює в ній "проблему чистоти віри і проблему пошуків втраченої віри" [10; с.119]. Але разом з тим інтуїція підказує йому, що в легенді про чарівну рослину кааф маємо "досить характерний для Поета тип метафори-символу, коли квіткою названо власне слово, книга" [10; с.119]. П.Ляшкевич, відштовхуючись від символічної аналогії назви циклу із збіркою морально-дидактичних діалогів релігійного змісту, також припускає, що "з одухотвореним благодатним впливом Божого слова на душу людини Франко порівнював властивість поетичного слова" [8; с.216]. М.Ткачук значно ширше тлумачить образ дивної квітки, що, на його думку, "символізує глибоко людяне мистецтво, долю митця, який служить своїм словом народові, віддаючи повністю себе йому" [14; с.27]. Подібне пояснення зустрічається у Л.Голомб, яка вважає, що тут "поет художньо матеріалізує ідею мистецтва та його суспільної функції" [1; с.123]. З усіх цих концептів, що не суперечать один одному, найпереконливіше виглядає ідентифікація "ростини" з книгою – Словом, яке в естетичній свідомості поета набувало містичної чудотворної сили ("Книги – морська глибина...", "Лісова ідилія", "Було се три дні перед моїм шлюбом..." та ін.). Ця версія випливає із "замаскованої" у сновидну візію ліричної алегорії "У сні зайшов я в дивную долину..." – своєрідного прологу до циклу.

Загалом засоби сну та сонні сугестії з їх необмеженими образними асоціаціями характерні для Франкової поезії ("Каменярі", "Мій раю зелений...", "Святовечірня казка", "Криваві сни", "Надходить ніч. Боюсь я тої ночі!..", "Похорон", "По коверці пурпуровім...", "Над великою рікою...", "Ніч. Довкола тихо, мертво...", "Опівніч. Глухо. Зимно. Вітер виє..." тощо). У відомому трактаті "Із секретів поетичної творчості" письменник задекларував виняткову тотожність між сонною і поетичною фантазією. "В обох разах, – писав він, – наша душа дізнає ілюзії, що витворений несвідомою діяльністю мозку світ образів є щось реальне, зверхнє, лежить поза нашим "я". В обох разах результат дуже подібний – наглядні, пластичні образи" [16;т.31; с.73].

У вірші "У сні зайшов я в дивную долину..." фантасмагоричне видіння І.Франка, очевидно, виходить за рамки звичайних художніх умовностей чи специфічних композиційних прийомів. Радше, йдеться про "свідоме настроювання уяви митця на хвилю сонної фантазії, наслідування її "зразків" [9; с.30]. Звідси те відчуття незвичайної легкості, з якою ліричний герой лине чудесним простором "дивної долини", що нагадувала мальовничі краєвиди рідного хутора поета [див.: 4; с.67]. Навколо буяє райська природа, бринить невидима пташина симфонія, хвилюється срібними переливами лан жита, шумить верхами правічний ліс, а з таємничого лугу вітер несе розкішні пахощі, від яких ширшають груди і виростає в тілі дух. З рідкісним "змислом" запаху, що домінує в першій частині поезії, злютовані смакові та слухові враження солодкого співу, який виходив ніжними й м'якими пасмами з барвистих квіток небачених химерних форм. За словами З.Гузара, "пахощі і квіти, їх тони – це той ініціальний образ, від якого починається творення загальної тональності всього циклу" [4; с.68].

Далі в уяві автора виникає ланцюжок дівчат у білому, "в вінках і скиндячках", які пестять кожну квітку і бережно зривають із неї по листку. "Змисл" зору вихоплює з пишної, але монохромної фантастичної реальності лише білий колір, який в кореляції з "не білим" означає сакральність, чистоту, невинність, плодючість, світло тощо. Білі одежі часто носять духи, міфологічні персонажі (Білобог, Білун, Лада, Чугайстер та ін.). Однак транспонований у видиво образ дівчини у білому може символізувати також невтілену в життя мрію. І все ж найдраматичніше тлумачення знаходимо у західнобілоруських віруваннях – побачена уві сні жінка чи дівчина в білому віщувала хворобу [12; т.1; с.153]. Художнє, а може, реальне марення виявилося для поета пророчим!

Сік з листків екзотичної рослини кааф дуже нагадує краплю чудового меду з "Притчі про життя". Ці ключові образи виконують адекватні ідейно-естетичні функції – переміни замшілої людської сутності, сотворіння нового ідеалу, знаходження нової мети і віри:

А хто до уст листок сей занесе,

І розгризе, і сок його скуштує,

У того серце розкішшю стрясе;

У того смілість душу напростує,

У того радість очі прояснить,

Турботи всі розвіє й пошматує.

Твій сум, твою зневіру хоч на мить

Прогонить він; ти станеш, мов

дитина,

Всю суть свою ти мусиш відмінить.

Всім любий ти, хоч круглий

сиротина,

І любиш всіх, щасливий в тій любві.

("У сні зайшов я в дивную долину")

[16; т.3; с.164]

Та одно лиш нам

Лишилось те, чого ніяка сила,

Ніяка нам пригода взять не може:

Се чиста розкіш братньої любові,

Се той чудовий мід, якого крапля

Розширює життя людське в безмір,

Підносить душу понад всю тривогу,

Над всю турботу із-за діл минущих –

В простори, повні світла і свободи.

Хапайте сквапно краплі ті, брати!

("Притча про життя") [16; т.2; с.209]

Колись ще у вірші "Місяцю-князю!.." (1883) молодий І.Франко, намагаючись добути лік на безсонне людське горе, "в пітьмі будущого" шукав цілюще "зілля, що лиш цвіте з-за райських меж":

Ох, і коли ж ти те

Зілля найдеш?.. [16; т.1; с.50]

Минули роки, і давня алегорія матеріалізувалася в пучок дивовижних листків, який поет відносить "своїй верстві", щоб переродити душі одноплемінників, знищити в них лютість, зневагу, погорду і їдь. Та разом з тим він відчуває дистанцію між собою і навколишнім світом – "маскарадом життя", "торжищем цинізмів і наруг", а тому у другому вірші "Книги Кааф" продовжує свої безжально прагматичні уроки у "школі поета":

Поете, тям, на шляху життьовому

Тобі перлини-щастя не знайти,

Ні захисту від бурі, злив і грому.

Поете, тям, зазнати маєш ти

Всіх мук буття, всіх болів і унижень,

Заким дійдеш до світлої мети [16; т.3; с.164–165].

"Поет – значить, вродився хорим на чуже і власне горе", – писав І.Франко у "Посвяті Миколі Вороному" – прелюдії до "Лісової ідилії". Тепер він зриває завісу майбутнього, безапеляційно прирікаючи свого героя на страдницький уділ біблійного Йова, не залишаючи йому жодних надій, жодної полегші. І той незайманий художній світ – всього лиш "сфера мрій, привиджень, ілюзій і оман". Навіть геній поета, що вирізняє його з натовпу, насправді позірна "міць сугестій, зближень". Справжнім єством народного співця є "пророцький дар", трагічна мойсеївська місія – вказувати іншим дорогу в обіцяний край, щоб самому ніколи не вступити "у житло святе". Його чуле серце і тепле слово несуть кожному "пільгу" в день лиха і скорботи. Проте нікого не цікавить власне горе митця, ніхто не прийде йому на допомогу у важку хвилину, не простягне руку, не отре його кривавих сліз. І тільки у "творчій силі" знайде він запоруку щастя, зазнає невиданих розкошів, у своїй душі відкриє "найвищу правду і найбільшу власть". Щоб зберегти "вінок незв'ялий чистоти, і ласки, і простоти, мов квіти польові", поет мусить відсторонитися від усього темного й непутящого, підлого, самолюбного і пропащого, позбутися облудного блиску і хвилевих тріумфів. Але разом з тим він повинен очистити цю некультивовану "темну масу", стати для неї одночасно і дзеркалом, й обновою. З.Гузар наводить напрочуд точну формулу буття Франкового героя: "Зректися світу і бути присутнім у ньому" (Франциск Ассизький) [див.: 3; с.390]. Тому дантівське закінчення твору "Подивись і йди далі" можна зрозуміти і як продовження пошуків кращого, довершенішого макрокосму, у якому б реалізувалася ідеальна людська сутність.

З кожним зірваним листком казкової рослини ускладнюються поетичні шаради, затемнюється смисл окремих тропів. Зокрема, у вірші "Гуманний будь, і хай твоя гуманність..." певне різноголосся викликає образ богословів, "що надприродним ліктем довг свій мірять". Колись Ю.Кобилецький писав, що автор виступає тут "проти християнської братолюбності, проти дармоїдства, облесливості угодовців" [6;с.229]. Сучасні дослідники делікатно зазначають, що І.Франко "протиставляє свій гуманізм активної дії псевдолюбові деяких богословів, які задля жадоби ("ласо зуби шкірять") спотворюють християнські заповіді любові" [14; с.30]. Р.Мних справедливо вважає таке читання поверхновим, адже "цей твір побудований на ідейній парадигмі знаменитої сцени з Євангелій, де Ісус виступає проти фарисеїв, причому Франком збережене біблійне слово у його первооснові ("Та цідять муху, щоб ковтнуть верблюда" – точна цитата з Біблії – "Проводирі ви сліпі, що відціджуєте комара, а верблюда ковтаєте" – Мт. 23, 24). У світлі слів Ісуса ("Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що перед людьми зачиняєте Царство Небесне" і т.д., див. Мт. 23, 8-36) кристалізується символічний сенс поезій Франка" [10; с.120–121]. Як і в "Моєму Ізмарагді", його гуманність "відмінна від тої катехитичної, догматичної" і фальшивої філантропії, спотвореної "покликаними та непокликаними оборонцями релігії", а випливає з біблійного першоджерела – "криниці чистої любові", з гуманності "великих учителів людськості". Тільки тепер "поодинокі камінчики", розкидані по різних строфах у "Паренетіконі" і "Притчах", зібрані докупи і сконцентровані в декаедрі Франкових заповідей: "Не те, щоб всіх любив, – се вже надміру""Не слід усякого любити без розбору" ("Паренетікон", ІІ); "А не бажай нікому зла та худа""Хто тому шкодить, що йому Зла не зробив, Невинному, котрий його не оскорбив, На сього власне зло його Впаде – без слова" ("Паренетікон", ХVІІІ); "Всіх бляг і брехень не бери на віру" "Бо несуразним Повірив ти словам, Що в мні є перла, більша Удвоє, ніж ясам" ("Притча про нерозум"); "На фальш і зраду май порядний дрюк""А хто правду лама, з тим ти сміло борись!" ("Паренетікон", ХІV); "І не давай з братів лупити шкіру""Глянь, онде слуги твої, твоїх волів пасучи, Потратували всю ниву убогого твого сусіда, Що через кривди твої мусить по жебрах іти!" ("Багач", 2); "Лише не сердься""Хоч від хліба здержусь, А лютую, серджусь, То яка ж моя віра?" ("Паренетікон", ХІ);"Не заламуй рук""Мужню силу хоч похилить горе, Та не зломить, в підлість не поверне" ("Строфи", 2); "Котячу флегму май усе в запасі""Так будь і ти все спокійний – В щасті і горі" ("Строфи", 1); "Не вір облесним" – "До Йосифа в Єгипті так Сказав облесливий дворак: "Ах, пане, страх тебе люблю За добрість, за красу твою!" ("Притча про любов"); "Стережися злюк""Та злюка не втихне Ні вдень, ні вночи, Хоч кров їй із серця Свойоготочи" ("Паренетікон",ХV).

Loading...

 
 

Цікаве